У неділю 26 березня о другій годині ночі ми вже матимемо третю годину. Як і щороку цієї пори, ми прокинемося на годину пізніше. Власне, на годину раніше. Раніше почнемо наші щоденні ритуали, зате здобудемо годину денного світла. Літній час вітає вас.
Сьогодні ми знаємо, що як раціональний аргумент літній час має небагато доказів на свою користь, проте як суспільний ритуал зберіг свою цінність. Наш «збій у системі», яка стається кожні півроку, нагадує нам, що вимірювання часу завжди умовне. Деякі опоненти запровадження літнього часу, по суті, не проти цієї процедури. Адже вони вважають, що DST, тобто літній час, слід запровадити як цілорічний стандарт, бо він, власне, не має в собі нічого негативного і триває залежно від країни від семи до восьми місяців на рік. 1880 року Велика Британія запровадила Greenwich Mean Time (GMT), середній гринвіцький час, як обов’язковий стандарт. Через чотири роки міжнародна конференція визнала GMT за нульовий меридіан, відносно якого визначатимуть решту значень часу на земній кулі. Визначення часу в будь-якому місці планети стало підпорядковане технократам із Лондона, а не позиції Сонця над головами, як упродовж тисячоліть доти. Завдяки цьому можна було легко координувати поштові перевезення, морські подорожі, залізничні поїздки, ринки й різноманітні зустрічі.
Daylight Saving Time, або, як кажуть у світі, DST, а в Україні літній час, уперше запропонував 1907 року в британському парламенті Вільям Віллетт. Він стверджував, що завдяки переведенню стрілок можна буде довше користуватися денним світлом і це дасть велику користь фермерам. Однак першою країною, яка запровадила літній час, була Німеччина. Велика Британія, Росія і США ввели його під час Першої світової війни, як стверджували, для заощадження енергії, і так, попри невеличкі зміни, лишилося й досі.
У найдавніших календарях за основу було взято рухи Сонця, Місяця і планет. Античні греки дали дням тижня назви відомих їм небесних тіл: Сонця, Місяця і п’ятьох планет (крім Землі), їхнім слідом пішли римляни, а потім германські племена. Запровадження семиденного тижня було радикальним відкиданням природного місячного циклу, відтоді ритм людської діяльності спирався на суто математичну формулу. Семиденний тиждень виявився одним із найвидатніших винаходів в історії людської цивілізації. За доби Промислової революції годинниковий час визволив нас із кайданів сонячного часу і прив’язав до рутини, визначеної графіками, розкладом уроків, розкладом руху. У XX столітті найпопулярнішим виразом тієї зміни функціонування часу стала формула «праця від 09:00 до 17:00».
У XXI столітті праця звільнилася від регулярних циклів у межах восьмигодинних часових модулів. Виникло таке нове уявлення, як Network Time, синхронізований час певної мережі комп’ютерів: від нас сподіваються виконання роботи тоді, коли в ній є потреба, без огляду на наш місцевий час.
Наше щоденне існування виявилося цілковито підпорядковане стандартизованому вимірюванню часу. GPS, глобальна система визначення координат, спираючись на стандартний час, керує нами на суходолі, у морі й у повітрі. Глобальні суспільства, залежні від автоматизованих ланцюгів постачання, спертих на принцип «рівно на певну годину», вимірюють час мікросекундами. Може, час уже контролює нас? Ні, і ми самі, і решта людей цілком добровільно стаємо залежні від нього, забуваючи, що, зрештою, час — це ілюзія. У неділю 26 березня о другій годині ночі твій комп’ютер, айпед чи айфон автоматично поміняє час на DST — літній. Невдовзі решта приладів, якими ми оточуємо себе, змінюватиме час автоматично з точністю до мілісекунди. А поки це станеться, я руками переводжу стрілки свого годинника Schaafhausen, успадкованого від батька й діда.
Читайте також :Мінекономрозвитку пропонує відмовитись від літнього часу
Міркування про неможливість зрозуміти час, про що згадував св. Августин, писали Альберт Айнштайн та багато інших дослідників, і досі глибоко правдиві. Але, щоб бути в повній гармонії з цією правдою, треба дивитися лише на годинник, який завжди показує тільки «ТЕПЕР».
1999 року в каталозі виставки «ID», демонстрованої в Парижі в Passage de Retz, я, характеризуючи творчість видатного українського митця Андрія Сагайдаковського, — і, мабуть, під впливом думки св. Августина, — написав: «Хоч би що належало до минулого чи майбутнього, воно не підвладне визначенню, а існує лише в пам’яті або очікуванні, а отже, суб’єктивно. Натомість теперішнє, коли ближче підступити до нього, скорочується до невловного пункту, що за визначенням зникає, тільки-но ми намагаємося вхопити його. Тож усе, що є «в» часі, ніколи не «є».
У неділю годинник знову втратить свою годину, а ми здобудемо ілюзорну годину денного світла. Каву вип’ю, як і завжди, о 9:00.