Час батога

Навряд чи Держдепартамент США, скасовуючи візу першому заступникові генерального прокурора, передусім хотів покарати когось персонально, хоча, полюючи на особистих ворогів свого патрона, заступник генпрокурора Ренат Кузьмін справді дещо захопився й зробив усе можливе, щоби його помітили не лише з іншого континенту, а й з іншої планети. Проте тут радше йшлося про загальний виховний ефект, образливий і безжальний у своїй показовості. Якщо вже послуговуватися жаргоном правлячої верхівки, нас усіх провчили, як кошенят. І хоча урок було адресовано суб’єктові, який у мене не викликає жодної симпатії, не можу сказати, що отримав задоволення. Приниження є приниження, за всієї моєї щирої й неприхованої любові до країни Бенджаміна Франкліна, Оскара Пітерсона та Стівена Спілберґа. Не самі українці покарали режим, що мали б зробити вже давно, а іноземці.

Сполучені Штати неодноразово давали зрозуміти своєму східноєвропейському «стратегічному партнерові», що умовою співпраці має стати верховенство права. Про це йшлося на зустрічах різного рівня, під час численних виступів і в публікаціях, зокрема про те писав Тиждень (у статті посла Сполучених Штатів Америки в Україні Джона Теффта «Верховенство права – перше у списку необхідних перетворень для України» – див. Тиждень №52/2011). Після чого, нарешті, було зроблено жест, який прозоро асоціюється з так званим списком Маґнітского – забороною в’їзду до Америки низці російських посадовців, замішаних у зловживаннях владою та причетних до порушення прав людини. Знову ж таки, покарання радше символічне, аніж суворе. Нові росіяни, як і нові українці, звісно, сумуватимуть через неможливість відвідати чи то Метрополітен-Опера із Музеєм Ґуґґенгайма, чи то Лас-Вегас із Діснейлендом, проте їхні корінні, життєві інтереси це навряд чи зачепило. От якби їм заборонили в’їзд до Британії, Австрії, Чехії, Кіпру (!), якби потрусили їхні нерухомість та рахунки в цих країнах, тоді виховний ефект був би сильніший. Але все ще попереду, і Європейський Союз так само може показати поганий характер, а це вже для нашої еліти майже крах! У такому разі ховати власні статки й планувати свій відпочинок доведеться хіба що в країнах Перської затоки, а це, погодьтеся, не так круто.

Годі ідеалізувати Сполучені Штати, вони подекуди терплять режими, порівняно з якими наш вітчизняний цирк може здатися взірцем демократії. Не варто ідеалізувати Європу, вона теж дуже різна й піддається вдосконаленню. Проте зараз не час мірятися принципами, краще розглянути суто практичні міркування.

Днями я мав честь познайомитися з провідним європейським експертом із питань боротьби з корупцією Аліною Мунджіу-Піппіді. Колись вона була активісткою руху за очищення румунського парламенту від їхніх олігархів і «тушок», а нині викладає економіку у Швеції (з громадськими діячами таке інколи стається). Розмовляли про технології впровадження верховенства права у так званих перехідних суспільствах, і мені вдалося вреш­ті-решт «притиснути» професора: во­на таки визнала, що вибудувати такі механізми (незалежний суд, законослухняні правоохоронні органи, нуль продажності тощо) досі вдавалося переважно в тих країнах, де політична воля була підкріплена або авторитарною формою правління, або… тиском іншої держави, або й тим, й іншим разом. Що таке авторитарний правитель, ми приблизно уявляємо, і припустити, що Віктор Янукович раптом перетвориться на Лі Куан Ю, мені заважає брак фантазії, а єдина потенційна лідерка, яка теоретично – суто теоретично! – була б здатна на такий кунштюк, перебуває на Харківщині під замком. Тож залишається сподіватися на іноземців.