Радощам «яблучників» немає меж: улюблений Apple оголосив про запуск стримінгового сервісу. Подібного до Netflix. Тепер у цього онлайн-гіганта буде потужний конкурент. І «велика битва слона з китом» вже точно потішить любителів таких поєдинків. Як і Netflix, Apple займеться й власною кіно- й телепродукцією. Інакше кажучи, дивитися кіно в інтернеті стане ще простіше, фільмів для комп’ютерів побільшає, як і приводів пожуритися через швидку загибель «великого екрана».
Кіномистецтву й так не пощастило. Йому постійно доводиться обстоювати своє право вважатися мистецтвом. Як зауважив хтось із великих, «кіно народилось як розвага, а помре як мистецтво». Це улюблений аргумент тих, хто обстоює право кінематографа вважатися мистецтвом поряд із давніми традиційними видами: живописом, театром, танцем. Хоча в цьому твердженні немає абсолютно нічого нового: будь-яке мистецтво починалось як розвага. Наскельні малюнки не мали благородної мети викликати катарсис, як і перші спроби видобути голосом щось таке, що відрізняється від войовничих кличів, не були спрямовані на очищення душі. Потреба прикрасити життя — нормальний інстинкт і необхідна частина буття.
Решта видів мистецтва і раніше поглядали на кінематограф ніби згори, мовляв, про яке мистецтво може йти мова, якщо все так міцно зав’язано на грошах і техніці? Гроші, як відомо, занапащують мистецтво. А вже коли з’явилася можливість дивитися кіно, не піднімаючи нижньої частини тіла з дивана, зневага з боку решти видів мистецтва переросла в презирство. Почалися розмови про швидку загибель кінематографа як мистецтва (чи вже її настання), бо мистецтво не повинно бути надто доступним і комфортним. Тут ще підоспіли модні розмови про необхідність виходити із зони комфорту, і кінематографу лишилося тільки знайти собі підхожу печеру, щоб сховатися там від сорому та дорікань.
Читайте також: Відкриття Docudays UA: лазерне шоу, акція на підтримку політв’язнів та постправда
Більшість людей чомусь вважають, що коли руйнується чи хоча б змінюється звичний уклад життя, навіть не всього життя, а його незначної частини, це кінець. Катастрофа. «Шеф, усе пропало!» Якщо література шукає нові форми й нові шляхи до читацьких умів, усе, вона скінчилася! Якщо театр спускається зі сцени в глядацьку залу, а Гамлет одягнений у джинсову куртку, все, йому кранти! Про живопис нема чого й казати. Мабуть, якби неандертальці, які вже звикли до зображення мамонтів на стінах своїх печер, уміли оперувати сучасними поняттями, вони, напевно, оголосили б анафему першому ж, хто спробував би зобразити, скажімо, квіточку. «Живопис помер!» — заявив би вождь племені, опускаючи кийка на голову нещасному художникові.
Кінематограф, мабуть, наймобільніший з усіх мистецтв, незважаючи на його технічну громіздкість і дорожнечу. Точніше, саме завдяки цьому. Чи «завдяки» — кому як більше подобається. Технічний прогрес, як локомотив, тягне за собою довгий і складний ешелон кінематографа. Ще років десять тому ми й подумати не могли, що на одній флешці поміститься річний репертуар великого кінотеатру, а онлайн-сервіси кинуть виклик традиційному кіно. Це набагато крутіше й епохальніше, ніж поява 3D, що, попри вже солідний вік, так і лишається частиною дитячого кіно. І, найімовірніше, лишатиметься.
Онлайн-кіно вже не просто стало частиною звичного дозвілля — воно справді кинуло виклик «великому екрану» та «великому прокату». Достатньо згадати нещодавній скандал на Каннському фестивалі. Після того як в один рік у конкурсі виявилося п’ять (тобто четверть) фільмів виробництва Netflix, прокатники в один голос висловили протест. Зрозуміти їх можна. Каннський фестиваль завжди був надією та опорою французької кіноіндустрії, й не тільки французької. Міжнародний кіноринок, що працює в межах фестивалю, — це і є головна складова величезного кіноогляду, а не червона доріжка та голлівудські небожителі на ній. За останніми даними, на ньому присутні більш як 10 тис. кінокомпаній і представлено кілька тисяч фільмів зі 150 країн, а фінансовий оборот сягає мільярда доларів. Мільярда! Прокатники й дистриб’ютори з усього світу з’їжджаються в травні на Лазуровий берег, щоб вловити нові тренди, купити й продати, домовитися про наступні угоди. І раптом виявляється, що можна підписатися на Netflix — і сиди собі вдома, лови кайф від кіно. При цьому Netflix, що забезпечує мільйони глядачів «домашнім» кінематографом, робить і власне кіно. Достатньо сказати, що компанія випустила у світ такі стрічки, як «Рома» Альфонсо Куарона («Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою), «Балада Бастера Скраґґса» братів Коен, «22 липня» Пола Ґрінґрасса, «Аннігіляція» Алекса Ґарленда… Хоча Netflix, як і раніше, в уявленні більшості лишається бібліотекою серіалів.
Читайте також: Кульгавий лідер
За законом фільми, які беруть участь в основному конкурсі Каннського фестивалю, мають вийти в прокат наступного дня після прем’єри на Лазуровому березі. Однак Netflix, яка представила 2017 року в Каннах дві свої стрічки: «Окча» Пона Чжуна Хо та «Історія сім’ї Майоровіц» Ноа Баумбаха, порушила регламент і випустила в широкий прокат їх лише восени. Після чого керівництво Каннського фестивалю оприлюднило заяву, у якій обіцяло надалі не брати в основний конкурс фільми виробництва Netflix. У результаті кілька чудових стрічок, не потрапивши на каннський конкурс, дали згоду Венеційському фестивалю. І хто від цього виграв — це ще питання. Усі одне на одного образилися, а суперечки довкола протистояння великого екрана й монітора загострилися. Дискусії про те, чи можна споживати мистецтво з монітора комп’ютера й чи не означає це смерть кіномистецтва, що було вже стихли, загриміли з новою силою.
Взагалі все це більше нагадує спір «гостроконечників» і «тупоконечників». Думається, найкраще резюме щодо цього колись зробив знаменитий французький режисер Жан Ренуар, син, між іншим, ще знаменитішого художника-імпресіоніста Оґюста Ренуара. В одній зі своїх робіт він писав: «Мене часто запитують, чи є кіно мистецтвом. «А це має значення?» — відповідаю я. Ви можете знімати фільми чи можете виростити сад. Обидва вияви творчості мають таке саме право називатися мистецтвом, як поеми Верлена чи картини Делакруа… Я дам вам моє визначення мистецтва. Мистецтво є створенням. Мистецтво поезії — це мистецтво створення віршів. Мистецтво любові — це мистецтво зароджувати любов». Дуже розумний підхід. Ви створюйте, а далі буде видно, куди приведуть ваші зусилля.
Звісно, з розвитком онлайн-кіно зникає багато досі необхідних, якщо можна так висловитися, споживацьких звичок. Головна серед них — колективність. Колектив і темінь — ось два основні супутники кінематографа. На зорі кіномистецтва, коли зі зрозумілих причин ще навіть мова не велася про те, кінематограф — це мистецтво чи розвага, кожен глядач, сидячи перед екраном, почувався один на один із ним. Кінематограф був ще надто молодим і незвичним, щоб глядач міг ділити з кимось свої враження від нього. Але поступово, і доволі скоро, це стало навіть необхідним. На відміну від театру, де глядач контактував, нехай і безмовно, з живими артистами, кінематограф передбачав іншу природу умовності. Хоч би якими натуральними були люди на екрані, вони не живі. Це зображення. Тіні людей. Вони поза часом. Споглядання неживих персонажів у темному залі, природно, породило необхідність єднання живих, які сидять у тій залі. Міхаіл Ромм у своїй книжці «Кіно в системі мистецтв» писав про необхідність колективного начала у сприйнятті кіно. Наприклад, як він стверджував, знаменита сцена психічної атаки в «Чапаєві» бачиться зовсім по-різному залежно від того, дивишся ти фільм сам чи з групою людей. У колективі, навіть маленькому, будь-яка сцена, здатна викликати емоції, сприймається гостріше та яскравіше.
Читайте також: Виклики "Людини з табуретом"
Але минав час. Кінематограф розростався, фільмів знімалося все більше й більше, потім на постсовєтських теренах впала залізна завіса, яка затуляла від радянських людей досягнення та дивацтва західної цивілізації. Тим часом народився та зміцнів інтернет. Світ відкрився всіма гранями, навіть тими, яких і донині намагаєшся не помічати.
Виявилося, що колективне сприйняття кіно не така вже й потрібна річ. І вона просто відмирає, причому дуже швидко. Люди перестають ходити в кіно, щоб подивитися власне кіно. Тепер це радше вчинок, аніж бажання дістати задоволення від культури. Сучасна людина метушлива та рвучка. Телевізор привчив її до перекурів і заварювання чаю під час рекламних пауз. Висидіти дві години чистого часу навіть найзахопливішого фільму багатьом уже не під силу. Дві вертикальні палички, що означають «пауза», стали рятівним кругом для тих, кому несила висидіти дві години чи навіть більше.
Поступово стало повертатися індивідуальне споживання кінематографа. Людина оснастила свій простір новими атрибутами, без яких їй дедалі важче дивитися кіно. Чашка чаю/кави, бокал пива/вина, смартфон під рукою, щоб можна було поспілкуватися в месенджері, не відволікаючись від фільму. Для багатьох жінок в’язання. Хоч-не-хоч кіно в багатьох випадках перетворилося на тло. І було б великим снобізмом запевняти, що це погано й що це вбиває мистецтво. Ніхто ж не стверджує, що поширення електронних книжок убиває літературу. Просто міняються звички. Зникає запах друкарської фарби, відмирає звичка гортати сторінки, відходить навіть таке поняття, як розмір шрифту в книжці, — ти просто ставиш той, який тобі зручний. Те саме і з кіно: екран звужується до розміру монітора, з яким ти сам на сам.
Читайте також: Єврейське щастя
Розширяється культура його споживання, поповнюючись новими атрибутами, але саме ж кіно лишається. Воно перестає бути магією, його тепер можна дивитися на будь-якому ґаджеті. Від початку до кінця і з кінця до початку, за одним разом чи за кілька, у темряві, при світлі, на самоті, у компанії. В епоху, коли фільм може зняти будь-який дилетант на смартфон, кіно просто зобов’язане втратити свою магію, лишивши її для спеціалістів і синефілів. Як паперова книжка поступово стає радістю бібліофілів, стрімко поступаючись місцем своїм електронним товаришам.
Тож нехай буде більше всіх цих стримінгових компаній, нехай буде між ними конкуренція, нехай їхні сервіси дешевшають і люди дивляться кіно як завгодно: на маленькому екрані, на крихітному, як тло, у перервах між розмовами по телефону тощо. Кінематографу гірше від того не буде. І з великих екранів його ніхто не прожене. Усе це «тимчасові труднощі». Ще кілька років тому багато хто стверджував, що ось просто зараз, у найближчому майбутньому, 3D витіснить звичайне, «пласке», кіно. А воно не лише не витіснило, а й відступило, стало не в змозі конкурувати зі звичним форматом.
Словом, не сподівайтеся: кіно не здасться без бою.