Дмитро Сінченко – автор Тижня, який писав для нас матеріали про місцеву політику у Кропивницькому та області під час місцевих виборів у 2020-му. Також він політичний та громадський активіст і блогер. Після початку великого вторгнення 24 лютого Сінченко приєднався до Української Добровольчої Армії. Його матеріали описують побут військових на фронті.
З динаміка лунає: «Вставай, Данбас! Праґонім хунту вмєстє!»
Дозвілля на фронті проходить весело. Аеророзвідники гучно увімкнули сепарську пісню, щоб посміятися з їхньої убогості. Кімнатою шириться веселий сміх. Раптом грюкають двері, їхнє грюкання майже не чути на тлі гучної музики. На порозі з’являється Рік з автоматом. Лунає постріл. Ще один. Ще. Зі стелі осипається шпаклівка.
– Я прасіл нє включать ету х**ню! Із-за етава пацани паґіблі!
Музика вимикається. Рік виходить в інші двері, на вулицю, гучно зачиняючи їх за собою. Цього разу грюкання почули всі. На вулиці лунають автоматні черги. Він розряджає автомат в повітря.
– Що це було? – Подруга Лада досі шокована.
– Дехто вже їде стріхою від цієї війни, – пояснює Тася. – Розумієш, морально він дуже добра людина і вбивати не хоче. У той же час він найкращий воїн серед нас. Ми, аеророзвідка, вбиваємо багато, але ми не бачили їхніх очей. Ми це робимо дистанційно, як у комп’ютерній грі. Він їх бачив, він бачив очі тих, кого вбивав. І це його надламало. Якщо не знати бекґраунд Ріка – можна подумати, що він й**нутий. У нього є нагорода розвідника від президента України. У нього зараз жорсткий ПТСР. Він підірвався на міні, у нього немає обличчя, те що ти бачиш – це пластична операція. Це все на нього вплинуло.
Читайте також: Отець Андрій Зелінський: «Український воїн – це образ майбутнього, за яке ми боремося сьогодні»
У цивільному житті для нас людське життя – найвища цінність. На війні воно не важить нічого. Один постріл з автомата. Кілька секунд. І все. Люди з високими моральними цінностями не можуть це сприйняти. Це не вкладається в їхній голові.
Рік зайшов до кімнати, поклав на місце автомат і, заспокоївшись, повернувся до дівчат.
– Зачєм ви включалі ету х**ню?
– Блін, ну це прикооол! – знервовано вигукнула Лада.
– Какой прікол? Ти знаєш, сколька у мєня пацанов паґібла? Забудьтє етіх сєпарав! Нє слушайтє іх! Даже раді прікола! Ані етава нє стоят!
Читайте також: Письменник і військовий Сергій Сайгон емоційно розповідає про війну та суспільство на її тлі
Всі мовчать. Кожен когось вже втратив на цій війні. Кожному є кого згадати. Кожному є за що боротись і воювати. Рік має рацію.
Примітка: імена і позивні героїв змінено
Цей матеріал – продовження репортажів з фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то їх можна обрати ТУТ