Дмитро Сінченко — автор Тижня, який писав для нас матеріали про політику в Кропивницькому й області під час місцевих виборів 2020-го. Також він політичний та громадський активіст і блогер. Після початку великого вторгнення 24 лютого Сінченко приєднався до Української добровольчої армії. Його матеріали описують побут військових на фронті.
Грудень 2022 року. Донбас. Околиці Бахмута
— Рота УДА протягом двох годин має терміново вийти на позиції в районі Бахмута й забезпечити підтримку роті Х, яка потрапила в оточення, — наказав комбриг бригади N.
Дорога зі складу, де тоді перебував командир Гаррі, до розташування роти займала більше часу, ніж терміни виконання наказу, тож виводити бійців довелося другу Фікусу, який виконував обов’язки командира роти Х. Гаррі вирішив приєднатися до своєї роти о п’ятій, «по сірому», разом із сержантом кулеметників — другом Столяром.
Машину залишили кілометри за три від села. Пішли посадкою. Зв’язку з бійцями роти не було, їхньої геолокації теж, тож довелося йти, не знаючи дороги й місцевості. На околицях населеного пункту, біля каналу, почався жорсткий обстріл. Заскочили в найближчий бліндаж. Великий, там було багато людей.
— Хто знає, де зараз рота УДА? Ніхто? А Х? — командир Гаррі вирішив не втрачати часу.
Руку підняв офіцер, командир взводу однієї з бригад.
— Я знаю, можу вас провести, коли закінчиться обстріл, але доведеться бігти.
Обстріл тривав близько години. Щойно стихло, офіцер сказав бігти.
— Та ми вже не ті, щоб бігати, дійдемо! — Гаррі вже за 50, він тримав себе у формі, але вік давався взнаки.
— Ні, ви не зрозуміли. Біжімо!!!
Гаррі вирішив, що офіцер якийсь переляканий, але побіг. Виявилося, недарма. Треба було саме бігти, до того ж зайцем, зигзагами. За каналом стояли два промислові приміщення, з яких постійно працював ворожий снайпер, корегувальники крили з АГС, до того ж 40-х, а не 17-х (перші більшого калібру й новіші. — Ред.), вони набагато ефективніші. До того ж 82-й міномет. Саме собою, по позиціях працювали ствольна артилерія та 120-ті міномети.
Читайте також: Том Купер: «Щойно ЗСУ перетворять позиційні бої на маневрові, росіяни просто не зможуть втриматися»
І от цей офіцер біг, Гаррі зі Столяром підшкандибували. Офіцер матюкався, кликав їх. Нарешті позиції. Перевернута каска, у ній мізки. Заскочили в окопи. Місцями вони засипані землею по коліно через обстріли. Кущі викошені, дерева побиті, залишилися тільки пеньки й цурпалки. Крики поранених бійців, їх перев’язують медики. Наступний окоп. Лежить чоловік, десантник, років 45, повністю екіпірований, підкачаний, гарний, мертвий. Свист кулі біля голови командира, збоку розлетілася земля. Знову свист. Працює снайпер. Усі глибше втискаються в окопи. Треба бігти.
Нарешті КСП бригади Е. Спільний для всіх підрозділів, які також беруть участь в обороні на цьому відтинку фронту.
— О, камандір роти УДА! А у вас тут праблєма: ваша рота відмовілась іті в наступ! — радісно сказав заступник комбата D Маріман.
Командир батальйону D Грізний дає наказ терміново організувати контрнаступ і відбити посадку. Згідно з бойовим статутом, щоб провести штурм, треба спершу розвідати, з’ясувати чисельність та озброєння противника, потім подавити його вогневі засоби й тільки після цього штурмувати. На підготовку до наступу дається три дні, а не три хвилини. Але хто тут думає про статут?
Лінію оборони розгорнули вздовж річки між селами К. і О. За нею в посадці закріпився ворог. Кацапи намагалися форсувати водойму, щоб зайняти наш берег і по посадці далі вибивати наші війська. На перший погляд, без докладної розвідки в лісосмугу за річкою зайшло не менш як дві ворожі роти (150 осіб). З меншими силами вони б не вибили роту Х. Ворог далі насичував позиції людьми, готуючись до наступу.
Виявилося, що Фікус не зміг вивести людей на позиції роти Х, вона вже була оточена та знищена. Вийти звідти змогли лише 10 осіб — вони переповзли соняшникове поле. Підкріплення роти УДА складало лише 18 бійців. З такими силами ні про який контрнаступ не може і йтися. Дай боже хоча б втриматися на зайнятих позиціях. Проте командування цілком серйозно наполягало виконати це завдання.
Ріка, в районі якої тривав бій
— А ви прикрийтеся димами й зайдіть, — запропонував заступник комбрига Гак.
— Димами?! Без придушення вогневих засобів противника?! Димами прикривають відступ, а не наступ! — обурився Гаррі.
— У мене інша пропозиція: ви можете потрапити на ворожі позиції тим самим шляхом, яким відійшли рештки роти Х, — через соняшникове поле, — висунув свою «геніальну» ідею Маріман.
— Тобто рота Х виходила з оточення, а нам ви пропонуєте зайти в оточення?! Це в найкращому разі, якщо нас не перекосять з кулеметів ще на підступах, — виснував друг Гаррі. — Там навіть одного ПКМа (кулемета. — Ред.) поставити — на 18 осіб вистачить.
— Ухвалюйте рішення. Ти командир. Але якщо воно буде негативним — ми заведемо на вас кримінальну справу! — пригрозив комбат Грізний.
— Заводьте! Але вести людей на вірну й безглузду смерть я не буду.
Бій
Бійці роти УДА залишились організовувати оборону разом з ДШБ. Ворожий наступ почався вночі. Крайню позицію, яку займали бійці роти S батальйону D, вибили відразу, вони втекли з позицій. Окупанти рухалися далі. Бій прийняв другий ВОП, який тримали солдати батальйону D спільно з бійцями нашої роти Саничем і Джокондою.
Побачивши відступ першого ВОПа, бійці бату D пішли разом зі своїми. Санич і Джоконда залишилися. Кулемет Джоконди навіки зупинив передову групу ворога, яка навіть не чекала опору. Решта вступила в бій, намагаючись оточити. Згодом у хід пішли гранати.
— Кидай ще! — кричить Джоконда.
— Більше немає! — відповідає Санич.
— А це що?
— Це остання, американська, для себе!
— Санич, не видумуй, яке для себе?! Гранати для підарасів! Кидай!
Утікачі з другого ВОПу, які дійшли до КСП, доповіли про загибель Джоконди й Санича. Третій ВОП стояв на підвищенні. Унизу з боку річки чути рохкання та незрозумілі рухи. Наших раніше попереджали, що звідти можуть ще долазити поранені бійці розбитої роти. Не хочеться застрелити своїх. Треба якось перевірити.
— Ви хто? Скажіть «паляниця»!
У відповідь — продовження рохкання. Воно дедалі ближче. А ніч була темна, сира, груднева — просто як в могилі, хоч в око стрель. На всю СПшку один тепловізор. Унизу якісь там хрюкання, і звідти не відповідають. Зрозуміло, щось не те.
— Валіть з кулеметів по них! — наказує командир.
Почали їх обстрілювати. Друг Авдій дивиться в тепловізор — та їх же тут повно, біжать з поля. У командира третього ВОПа з десантно-штурмової починається паніка.
У цей час на КСП були Тур, командир десантної бригади, Дік, командир роти S, що панічно втекла з позиції, Гаррі, командир роти УДА, і Маріман, заступник командира бату D. Проте останній під час бою десь зник, просто випарувався.
Читайте також: Володимир «Несмачний»: «З нашої “вертушки” із 17 осіб у Маріуполі загинуло чотири»
Командир десантників — досвідчений хлопець років 30. Психіка стабільна, жодних емоцій, чіткі команди.
— Ти, командир, залишаєшся тут, а ми пішли. Тому що зараз третя СПшка не втримається, — каже Гаррі командиру десантників.
Зібравшись, уже останньої миті перед виходом Гаррі думає: «Стоп, це все добре, ця СПшка. А ця балка, у якій ми стояли, де я нараду проводив, вона йде ж і від річки. А що, як вони сюди спробують полізти?». Це було Боже провидіння — не інакше. Навпроти Гаррі сиділи Люсдорф та Іса. Гаррі подивився на Люсдорфа й каже:
— Завдання для вас таке: треба стати на краю балки й контролювати її та поле.
Боєць Гаррі
Дощ, болото, непроглядна темрява, група підтримки вирушила на третій ВОП. Падали, підіймалися, ішли. Орієнтиром слугували постріли. 57 метрів видавалися вічністю.
Ворог атакував не стріляючи. Щоб не видати себе й підібратися максимально близько. Рятували дощ, болото та єдиний тепловізор. Вогонь на 12-ту! Вогонь на 10-ту! Вогонь на 3-тю! Вони не відповідають, їх дедалі більше, вони дедалі ближче.
Щоб підібратися до наших позицій і непомітно атакувати, «орки» повзли через те саме соняшникове поле метрів 200 болотом. У тепловізор їх не було помітно, доки вони не починали переходити через річку.
Гаррі віддав наказ стріляти одинарними. Але їх не видно, дощ приглушує звуки. Стріляєш навмання. Не встигаєш перезаряджатися. Треба щось робити. Гранати! Кидати гранати з висоти — те, що треба. Усі подіставали гранати й почали кидати. Ворог відступив від третього ВОПа, залишивши своїх загиблих.
Тоді ж на краю балки запрацював кулемет Іси. Хто знає, можливо, атаки на наші ВОПи були лише маневром, який відвертає, щоб піти в обхід саме цією балкою, де, як очікувалося, нікого не мало бути. Так можна було зайти відразу в тил і захопити КСП, на якому відразу п’ять офіцерів. Ворог мав чіткий план і точно знав, що робити. Можливо, розташування наших позицій здали полонені бійці роти Х, а можливо, хтось інший, але, схоже, «орки» володіли інформацією.
Узявши КСП, вони легко могли б зайти з тилу на наші ВОПи й усіх перебити. Але ситуацію врятували два бійці УДА: 53-річний одесит Люсдорф із тепловізійним прицілом на «калаші» та 20-річний кропивничанин Іса з кулеметом.
Уже наступного дня друг Борець дослідив тіла трьох найближчих ліквідованих ним вагнерівців, а це були саме вони. Виявилися міцними хлопцями, фізично розвиненими, не наркоманами й не алкашами. Це були не зеки, а професійні найманці, одягнені в мультикам і піксель, якісні броники та каски.
Бойова група
Санич і Джоконда теж повернулися під ранок. Джоконда був легко поранений: два кульові в руку. Попри це, він вів бій до останнього ворога. Остання граната, яку кинув Санич, втрапила точно в ціль і допомогла зупинити ворожий наступ на їхню позицію. У тому бою ніхто з наших не загинув.
P. S. Назви підрозділів, топоніми й частина позивних змінені.
Цей матеріал — продовження репортажів із фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то їх можна вибрати ТУТ.