Цей матеріал – продовження репортажів з фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то ось посилання на них:
Тиждень бійця на фронті. Репортаж від першої особи
Ми мчимо на пікапі на південь, щойно виїхали з Кропивницького. Моє завдання – терміново завезти Адвоката на позиції, його призначили командиром групи. Довелося через це перервати відпустку. Нічого, привезу, і можна буде їхати назад.
Адвокат – це позивний, до адвокатури, як виявилося, він не має стосунку. Хлопець пройшов купу вишкільних таборів, сам став інструктором, але на війну потрапив тільки тепер.
Починає сіріти. Це не добре, адже військові пікапи роблять максимально непомітними вночі, камуфлюють, навіть фари зафарбовують, щоб їх не виявили ворожі дрони. Це добре для фронту, але погано для цивільних доріг. До темна доїхати не вдасться.
– Даси мені трохи повести?
– Ні, друже, дякую, я сам.
Адвокат був на гарному рахунку, поки не уграв автівку свого командира. На вулиці вже суцільна темрява. Ближні фари не допомагають, з ними нічого не видно. Вмикаю дальні. Так трохи краще.
– Друже, скидай швидкість, скоро має бути блокпост, – Адвокат добре запам’ятовує дорогу і орієнтується на місцевості, тому я прислухаюсь до його поради.
– Ось він! Гальмуй! – попереду з темряви виринає бетонна брила. Машина легко знижує швидкість до мінімуму, саме вчасно, щоб не врізатись.
– Коли розіб’єш свою першу машину, Перун, тоді навчишся їздити акуратно. Я свої уроки вже отримав.
– Ні, друже, дякую, я краще без цього.
24 лютого Адвокат мав їхати на роботу, стояв на залізничному вокзалі в Києві, коли почув вибухи і сирени. Він одразу вирушив до пункту збору УДА. І досі воює.
– Перун, от ти там пишеш щось про УДА. Так ти напиши щось про мене.
– А чим ти цікавий читачу? У тебе вже є якісь подвиги?
– Будуть.
Коли ми вперше зайшли на позиції окупантів, один із наших розвідників підірвався на розтяжці. Адвокат першим побіг на евакуацію пораненого. Це подвиг? Ніби ні. Саме він, прислухавшись до спостережень нашого новобранця, виявив просування ворожої ДРГ і щільним кулеметним вогнем зупинив її просування, одночасно стріляючи і допомагаючи кулеметниці впоратись зі зброєю, яку заклинило. Коли російські окупанти рознесли мінометами сусідню позицію трошників, саме Адвокат організував евакуацію дев’яти поранених і контужених, а згодом вивіз у безпечне місце і їх побитий уламками позашляховик.
Чи можна вважати це подвигами? Та ні, це рядові події, за них ніхто не дає орденів і медалей.
У нас ще з радянських часів якесь збочене уявлення про героїзм. У нас досі цінують лише мертвих героїв, у нас досі дають медалі за поранення, а якщо підрозділ не має втрат – виходить він і не воює. І байдуже, скільки поставлених бойових задач було виконано.
– Ти ще не втомився? Дай мені хоч по місту поїхати! Я знаю дорогу краще за навігатор!
– Ну добре, друже, вмовив, сідай!
Доїхали ми до нашої бази швидко і без пригод, нічними порожніми вулицями прифронтового міста.