«Демонстрація традиційної військової потуги – всього лиш мала частина кремлівського арсеналу. Основна задача збройних сил РФ – не стільки реально воювати, скільки провокувати, залякувати і принижувати, зокрема незаконно перетинати повітряні кордони інших країн (зокрема Швеції на минулому тижні) чи діяти на нерви, літаючи поблизу них (як у випадку з Америкою)», – зазначає Лукас, додавши, що іншим інструментом «війни на нервах» є економічний тиск.
«Він може виявлятися у обмеженні доступу до російського ринку (що б’є по певних секторах економіки, як-то польських виробниках яблук чи литовській молочній промисловості). Ця тактика створює серйозні економічні проблеми – безробіття і зниження стандартів життя – а відтак і політичний тиск на місцевих лідерів, які й без того почуваються заляканими і знервованими», – наголошує публіцист, підкресливши, що особливо ефективною зброєю є енергетика, адже великі енергетичні компанії цінують хороші стосунки з ключовими постачальниками енергоносіїв. У випадку проблем з енергопостачанням компанії нарікатимуть, що їхні уряди поставлять під удар прибутки – зокрема, поспішною підтримкою санкцій.
«Теоретично бізнес мав би перейматися збереженням верховенства права (запитайте у росіян, як воно – робити бізнес у країні, де його немає). Але на практиці виявляється значно привабливіше мати справи з людьми, які в довгостроковій перспективі знищать твою країну, але принесуть прибутки в короткостроковій. Тож Росія пропонує дешеві і надійні поставки газу через Південний потік як пряничок. Віслюки в Австрії, Болгарії, Хорватії, Угорщині, Італії, Сербії та Словенії радо його жують, не усвідомлюючи, що розплачуються за цей пряничок тим, що дозволяють запрягти себе у російський віз. А якщо розізлити Кремль, він відріже газопровід (щойно в цьому переконалися Польща і Словаччина)», – зазначає автор, наголосивши, що існують і інші постачальники газу, і альтернативні джерела енергії.
«Але за них теж треба платити: втраченими робочими місцями, вищою вартістю і (на початку) меншою надійністю постачання енергоносіїв. Небагато знайдеться виборців, що готові прийняти це як ціну національної безпеки», – вважає публіцист.
Крім того, Лукас підкреслює, що корупція є ще одним з методів впливу , який Росія використовує у міжнародній політиці.
«Кому потрібне вторгнення у іншу країну, якщо можна натомість спонсорувати політичні партії, які будуть у відкриту чи приховано лобіювати ваші інтереси? Або можна пропонувати щедро оплачувані посади політикам, що вийшли на пенсію. Можна давати гроші журналістам і редакторам, робити внески на підтримку аналітичних центрів і громадських організацій. В результаті це змінює цілу публічну сферу. Ті, хто опонує Росії, почуваються бідними і самотніми. А ті, хто співає під сопілочку Кремля – процвітають, як у професійному, так і в особистому плані», – переконує автор.
«Через структури своєї розвідки Кремль працює з організованими злочинними угрупованнями (як видно в Болгарії). Якщо залучити на свій бік впливову місцеву мафію, ваш опонент почуватиметься ще більш заляканим. Крім того, корисним додатком у кібервійні є злочинці-хакери: вони можуть генерувати атаки на кшталт тих, які ми спостерігали 2007 року в Естонії, або проводити складніші операції – спотворювати державну комунікацію, як бачимо в Україні. Широке поле для діяльності пропонує психологічна війна – можна, до прикладу, ініціювати штучну паніку у фінансово-банківській системі (як, знову ж таки, видно з прикладу Болгарії)», – додає Лукас.
«Сам по собі, жоден з цих видів зброї не має вирішального ефекту. Але вкупі – це величезна сила. Росія веде гібридну війну. Захід поки не готовий виставити гібридну оборону», – резюмує він.