Між досвідом Фінляндії й України є багато спільного: обома країнами колись володіла Росія, обидві вели криваві війни проти останньої й зазнавали поразок, обидві усвідомлювали, що приречені жити поряд із гігантським агресором із нападами параної. Про це на сторінках «Тижня» пише британський публіцист Майкл Біньйон.
За його словами, якби в Україні раптом вирішили випробувати приклад Фінляндії, це довелося б робити у той самий спосіб, у який фіни примусили свою політику працювати на себе, а не повністю здаватися диктату Москви (бо саме так багато хто бачить «фінляндизацію» (Термін, який 1961 року, після початку Берлінської кризи, запустив в обіг західнонімецький науковець Ріхард Левенталь.– ред.).
«Найперше це означає, що громадська думка в Україні має бути повністю одностайна, що Росія не отримає жодних розколів чи внутрішніх незгод, які вона могла б використати, і що Україна повинна бути настільки економічно розвиненішою, щоб Росія стала залежною від двосторонньої торгівлі й добрих відносин. Наразі нічого з цього не можна сказати про Україну», – пише Біньйон.
Він зазначив, що зараз фінляндизація залишається політикою, яка спрацювала лише для однієї країни – Фінляндії.
«Траплялися речі, які сьогодні вважаються сміховинними: Москва заявляла, що навіть такі жести, як плювки в бік Росії через кордон, — це кримінальний злочин. Але зрештою Фінляндія зрозуміла, що московські вожді не можуть дозволити собі втрачати обличчя. Тому, не загострюючи уваги на розбіжностях, твердо й одностайно стоячи на своїх позиціях і запропонувавши себе як посередника для радянської зовнішньої політики, Фінляндія дістала бажане — власний спосіб життя. В Україні таких перспектив зараз не видно», – вважає публіцист.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень».