«Рішення Shell інвестувати $ 10 млрд у розвиток видобутку сланцевого газу в Україні, безумовно, є значним кроком.
Shell явно вважає, що європейський газовий ринок буде докорінно мінятися. Такі країни як Франція і Німеччина можливо й не захочуть розвивати свої власні джерела сланцевого газу, але будуть готові імпортувати безпосередньо газ або електроенергію, вироблену за рахунок спалювання газу в Україні та інших країнах-виробниках. З історичних причин ринок електроенергії в Європі є, як правило, дуже національно базованим. Ця угода передбачає, що весь ринок тепер ймовірно зміниться. Українські запаси сланцевого газу можуть виробляти більше газу, ніж потребує сама країна, і інвестиції мають сенс лише за доступності експортного ринку», – пише експерт.
Крім того, найважливішим, на думку Батлера, є те, що Shell очевидно байдуже до російської думки, в той час як Росія вважає Україну частиною своєї сфери впливу.
«З московської точки зору Україна все ще перебуває у сфері впливу Росії. Сама Україна розділена з цього питання. Східна частина країни повернута в бік Москви, у той час як Західна Україна з надією дивиться у напрямку Брюсселю і ЄС. Ця угода є стимулом для західної точки зору, навіть якщо ЄС наразі занадто зайнятий для того, щоб вітати нових країн-членів», – переконаний аналітик.
Він також відмічає, що Росія не відреагує спокійно на втрату України в якості найбільшого покупця газу.
«Розвиток видобутку сланцевого газу в Україні буде ще більше підривати ринкову позицію Газпрому. Україна наразі є найбільшим клієнтом Газпрому на міжнародному ринку. Як тільки розвиток буде запущено, що реально за п'ять років, велика частина цієї торгівлі припиниться. І як тільки надлишковий газ почнуть експортувати до Західної Європи, більшість торгівлі Газпрому потрапить в небезпеку.
Можна стверджувати, що це просто нормальний бізнес за якого одна технологія випереджає іншу. Це – здорова конкуренція.
Але я не певний, що Росія загалом і Владімір Путін зокрема, так спокійно до цього поставляться. Відносини між Росією та «ближнім зарубіжжям» (назва, яку застосовують до держав, яким вдалося вислизнути з-під формального контролю Москви після розпаду Радянського Союзу) ніколи не були хорошими. Їх відносини більше ніж економічні, і проста економічна проблема така як зміна газового ринку, може викликати різке погіршення відносин. Газпром є ключовою частиною Російської держави, і Путін може бути невблаганним, коли під загрозою знаходяться інтереси держави.
Хід Shell зміщує владу з Москви до Києва таким чином лише демонструючи слабкість Росії, котра, прагнучи залишитись наддержавою, все ще надзвичайно залежить від освоєння природних ресурсів. Зараз Росія більше залежить від продажу нафти і газу, ніж це було, коли Путін прийшов до влади. Вона також неприємно вразлива до будь-якого падіння цін на енергоносії і до втрати частки на ринку», – пише Батлер.