17 млн жителів Сполученого Королівства виступили проти капітана Кемерона, а 16 млн підтримали його. Ризикований номер у вигляді референдуму обернувся для прем’єр-міністра видовищною поразкою. Кемерон програв і вже оголосив про свою відставку. Глек розбився, Британія виявилася розділеною, як ніколи доти. Європа видається ображеною, а я і мільйони людей у світі сушать собі мізки, що те все означає.
Енн Епплбом у Washington Post написала: «У цій референдумній кампанії не йшлося про питання, які зазвичай найголовніші під час британських виборів. Політика ідентичності взяла гору над економікою; аргументи про «незалежність» і «суверенітет» затьмарили аргументи про вплив і значення Британії. Порадою інституцій, яким колись довіряли, знехтували. Обраних керівників відсунули вбік».
Консервативний коментатор Джордж Вілл і собі на шпальтах тієї самої газети з оптимізмом наголосив: «Виборці віддали перевагу оптимізмові «брексіту». Через 60 років після свого приниження під час Суецької кризи Британія набула пружної ходи, впевнена, що процвітатиме, коли Брюссель уже не контролюватиме близько 60–70% дій її уряду. 1066 року Британію востаннє поневолило військо загарбників. 2016-го вона відбила спробу завоювання з боку номенклатури ЄС». Редактор варшавського журналу Krytyka Polityczna Славомир Сераковський у своєму песимістичному коментарі нагадав: «Найбільше виграли в цій ситуації не Велика Британія і навіть не прихильники «брексіту», а Росія і Путін. Наскільки ослаб ЄС, настільки зміцніла РФ. Сьогодні її значення круто зросло, а наша безпека круто зменшилася».
Читайте також: Майкл Бініон: Жодна з політсил Великої Британії не передбачила наслідків голосування за Brexit
Хтось зауважив, що «брексіт» став можливий тільки завдяки голосам старшого покоління, молодь висловилася за дальше перебування в Євросоюзі (64% у віковій групі 18–24 роки), а громадяни віком 65 і більше дали 58% голосів за вихід зі спільноти. Хтось інший зреагував на ці дані так: «Загальнонаціональна явка на референдумі становила 72,2%, але тільки 40% людей до 25-річного віку завдали собі клопоту голосувати! Може, наступного разу станеться щось важливе й молодь до 25 років витягне себе з ліжка й візьме участь!».
Іншими словами, більш або менш оригінальних діагнозів бунту підданих Її королівської Величності Єлизавети II не бракує. Основна маса тих, хто взяв участь у волевиявленні, відкинула Європейський Союз, висловившись за незалежність Сполученого Королівства, і вірить, що зможе повною мірою та зі смаком насолодитися своєю новоздобутою незалежністю. Цього разу без брюссельської номенклатури й нáдміру іммігрантів.
А що я скажу на це все? Зізнаюся, я вболівав за тих, хто прагнув, щоб горда Британія залишилася в ЄС, бо маю для цього свої причини, так само як і багато тих, хто голосував «за» чи «проти». Як громадянин Канади, а отже, і Британської Співдружності поділяю частину культурної спадщини, яка нас об’єднує. Тому бажаю Британії всього найкращого. Але я ще й громадянин Польщі, члена Європейського Союзу, держави, яка завдяки ЄС здійснила цивілізаційний стрибок у масштабі цілої епохи. Тому я і Євросоюзові зичу всього, що найліпше. А ось, мабуть, найважливіший, ба навіть егоїстичний аргумент за об’єднану Європу разом із Британією як вирішальною ланкою європейської спільноти. Моя донька Оля багато років живе в Англії, здобула там найкращу можливу освіту в Лондонській школі економіки й писала докторську дисертацію в кузні еліт Оксфордського університету, випускниками якого є і головний прихильник дальшого перебування в ЄС Девід Кемерон, і його головний опонент Боріс Джонсон.
Читайте також: ЗМІ про саміт ЄС: 27 країн у переговорах із Британією
Вбачаючи в забюрократизованому Євросоюзі загрозу своїй ідентичності, голосуючи проти неконтрольованої міграції, прихильники «брексіту» висловились і проти моєї доньки, не задумуючись над тим, що такі іммігранти, як вона, своїм талантом, тяжкою працею і відданістю збагачують Британію. Незважаючи на все, вірю, що Сполучене Королівство, Європейський Союз і моя рідна дочка переживуть це збурення, проте я не здатен пробачити політичним елітам, які піддають нас черговим та абсолютно непотрібним випробуванням, утягують у політичні проекти, у яких ми надто часто зведені до голосу «за» або «проти», немов наше життя можна було б звести до нульової єдиної системи цінностей.
Капітан Кемерон хоч-не-хоч посадив гордий британський корабель на мілину. Драматична остання сцена: одні тужать, дивлячись, як віддаляється Європа, другі з «Юніон Джеком» у руці виспівують патріотичний гімн «Прав, Британіє, морями…», потім з’являється напис «THE END».