Поети, філософи, романісти, художники й, звісно, самі музиканти придумали стільки дотепних метафор і порівнянь, що їх вистачило б не на одну збірку афоризмів і максим. Музика – це «всесвітня мова, якою душа розмовляє з душею», «стенографія почуттів», «поезія повітря», «джерело радості мудрих людей», «розум, утілений у прекрасних звуках», «мистецтво печалити й радувати без причин»…
У 1979 році в Києві колишній політв’язень, поет і композитор Микола Горбаль «зґвалтував» дівчину. Приніс до неї в дім торт, нагодував її цим тортом – і давай ґвалтувати. Що вона робить, наразі не знаю. Внуків доглядає? Я знав Миколу по Києву. Ми разом підписали кілька листів, які закликали амністувати політв’язнів. Підписуючи ці листи, я відчував безмірну тугу. Розумів, що Микола ризикує значно більше, ніж я, «старший брат». Про арешт Миколи дізнався вже на еміграції в Німеччині. Звідти я написав листа серу Ієгуді Менухіну, видатному музикантові. Просив його заступитися за Миколу: в Києві судять музиканта, не видатного, так, учителя музики, але все-таки музики… Amnesty International може підтвердити. І сер Ієгуді заступився! Напередодні суду я отримав від нього копію телеграми, надісланої владі в Києві. Сер Ієгуді просив проявити поблажливість до колеги. На прохання скрипаля влада не зважила, й Миколі впаяли п’ять років таборів суворого режиму.
Батько сера Ієгуді був рабином із Білорусі. Я не маю сумнівів, із чим і ким асоціювалася Україна в родині рабина – з піонерами Голокосту Гонтою, Залізняком, Богданом. Син рабина заступився за Миколу, тому що в нього абсолютний слух. Не знаю як, та абсолютний слух якимось таємничим способом пов’язаний із чистою совістю. Люди з абсолютним слухом повинні чути не лише музику, але й людські шепіт, стогін, плач. Я люблю романтичну скрипку сера Ієгуді. Та його телеграма на захист Миколи для мене більше за його незчисленні компакт-диски. Такі телеграми пишуть всесвітньою мовою, якою душа розмовляє з душею.