Мова про ті з них, які поширюють власну харизму далеко за межі своєї географічної точки. Я відвідав не одне таке місто, у деяких жив багато років, але до небагатьох із них пасує титул «божественне». Поміж них Буенос-Айрес. Замолоду я чув, як Кора з культового в Польщі гурту Maanam співала про божественний Буенос. Не пам’ятаю, про що були слова тієї пісні, але означення приклеїлося до мене на роки. І, згадуючи про Буенос-Айрес, я думаю про нього як про «божественний Буенос».
Недавно я втретє відвідав це незвичайне місто, цього разу в розпал аргентинського літа на зламі грудня й січня. Вперше ми з Міркою прилетіли до Аргентини 2008 року, коли наша донька Оля працювала в Буенос-Айресі над своєю докторською дисертацією «Розуміння революційних моментів у Аргентині та Україні». Тоді там усе було нам невідоме, а наші уявлення про Аргентину та її столицю були, що тут довго розводитися, досить наївними. Ми вивчали місто швидко й інтенсивно, кожен день був новим викликом, а наші очі відкривалися щоразу ширше.
Читайте також: Хто править світом?
Короткий, заледве десятиденний, курс ознайомлення з Буенос-Айресом та його околицями лишив по собі гостре прагнення повернутися.
2013 року Оля знову провадила в Аргентині свої дослідження, цього разу вже як університетський викладач. Ми тоді жили в Нью-Йорку, де я працював як дипломат. Нас не треба було вмовляти поїхати в гості до Буенос-Айреса. Знову відбувся цікавий та інтенсивний візит. Дорогою назад ми відвідали столицю Чилі Сантьяго, де моя колишня начальниця з Міністерства закордонних справ працювала послом. Але це місто з приголомшливо сучасною інфраструктурою не викликає захвату. Крім того, я відвідав кілька разів по сусідству в Бразилії Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро. Обидва вони незвичайні, але назвати божественним ні те, ні те не можу. Сан-Паулу, напевне, втричі більший від Буенос-Айреса, але йому однак чогось бракує. А Ріо-де-Жанейро — це переважно гарний міф, босанова, чудові океанські пляжі, яких, безперечно, немає в Буенос-Айресі, що розкинувся не над океаном, а над естуарієм гігантської річки Ла-Плата, ширина якої біля впадіння в океан, а отже, біля Буенос-Айреса сягає 200 км. Але згадана обставина не така вже істотна для унікальності цього міста.
Мушу зізнатися: коли мене запитують, чим Буенос-Айрес такий незвичайний, і я намагаюся швидко відповісти, виявляється, що найкращим аргументом є твердження «Приїдь, пізнай і відчуй це місто, і ти сам пересвідчишся, що воно справді божественне». Хоча можна, звичайно, згадати про Борхеса, Ґомбровича, про 735 книгарень (найбільше на особу у світі) та понад 300 активних театральних сцен (це могутніший театральний осередок, ніж Лондон, а Teatro Colόn («Колумба») — найбільша оперна сцена в Західній півкулі й при цьому одна з найкращих у світі), про музеї та галереї з чудовими програмами й натовпами відвідувачів, про найкращі у світі стейки в десятках ресторанів, а ще танго в туристичних районах Сан-Тельмо й Ла-Бока, про район Реколета, район Палермо, що поділяється на менші: Палермо-Чико, Палермо-Сохо, Палермо-Голлівуд та інші, головну вулицю — авеню Лібертадор, тобто Визволителя, назване на честь генерала Хосе де Сан-Мартіна…
Дізнавшись, що Оля вкотре провадитиме в Аргентині наукові дослідження, ми спершу несміливо, а потім дедалі наполегливіше висловили свою зацікавленість у тому, щоб навідатися до неї, а отже, й до улюбленого Буенос-Айреса. Яка ж була наша радість, коли донька зробила нам новорічно-святковий подарунок і запросила до цього божественного міста. Щоб було ще цікавіше, я дізнався, що моя колишня начальниця з міністерства, а потім посол у Сантьяго вже півроку працює послом в Аргентині й має свою резиденцію за 15 хвилин пішки від помешкання Олі в Палермо-Чико, найкращому районі, щоб жити й насолоджуватися містом, яке пульсує навколо, його безкрайністю (з передмістями з понад 13 млн населення), його незвичайними парками, що рясніють скульптурами й пам’ятниками, його мешканцями, які вміють користатися з міста й утворюють із ним неповторний симбіоз.
Читайте також: Містер Джонс у культурній столиці старого типу
Цього разу наш десятиденний візит — то кілометри прогулянок і відвідини місць, які ми полюбили ще раніше, нові виставки у відомих нам музеях, щоденне café cortado y media luna (еспресо з молоком і маленькими рогаликами) в кав’ярні на розі й ледачкувате споглядання перехожих. Адже це час зимових святкових вакацій. Щоразу попиваючи каву або лимонад із м’ятою та імбиром, я запитував себе, чим саме це місто так вабить людей зі всього світу. Може, присутністю не дуже давньої історії, коли Буенос-Айрес і вся Аргентина були одними з найбагатших у світі. Ця колишня заможність присутня й тепер, дарма що трохи припала порохом і пройшла випробування багатьма економічними кризами, вона й досі відображає колишній блиск, тугу за тим, що було, швидко розквітло, а потім мало-помалу відходило в небуття. А втім, високий клас лишився, бо високий клас не минає ніколи.
Наша свята вечеря відбулася в товаристві аргентинських приятелів у Mishiguene, одному з 20 найкращих ресторанів Латинської Америки, на вулиці Лафінур у Палермо-В’єхо. Готував для нас відомий кухар Томас Каліка. Страви старої батьківщини, зокрема оселедець, фарширована риба, вареники з картоплею, а на вишуканий десерт гарно поданий борщ (буряки з морозивом). Усе було незвичайним, бо тільки так може бути в божественному Буенос-Айресі.