Відповідно до звіту Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу за 2011 рік темпи поширення цієї хвороби у світі почали знижуватися, однак Україна залишається осторонь загальної тенденції. Згідно з тим самим звітом 1,3% наших громадян віком від 15 до 49 років є носіями вірусу, проте лише кожен четвертий з них знає про це.
У рамках нинішньої інформаційної кампанії до Києва прибув Стефан Мансьон, головний радник закладів охорони здоров’я Франції, директор департаменту міжнародних відносин Міністерства охорони здоров’я Франції, радник президента Червоного Хреста Франції з питань охорони здоров’я. Проблемою СНІДу він займається чи не все життя. Спочатку в Парижі, мерію тоді очолював Жак Ширак, а коли той став президентом Французької Республіки, пан Мансьон відповідав за боротьбу зі СНІДом у всій Франції.
Між презентацію тамтешньої системи профілактики та медичної допомоги людям, які потерпають від СНІДу, яку Стефан Мансьон провів у Міністерстві охорони здоров’я України, та ознайомленням з роботою медичних працівників нашого Червоного Хреста він знайшов час і на інтерв’ю Тижню.
У. Т.: Як ви оцінюєте ситуацію, пов’язану з цією хворобою, що склалася в Україні?
– У різних країнах різні аспекти проблеми ВІЛ/СНІДу. Ця проблема, перш за все, свідчить про стан суспільства загалом та ситуацію з правами людини зокрема, систему охорони здоров’я та пріоритети, якими керується влада, опікуючись станом здоров’я народу.
На жаль, широкому загалові у вашій країні майже невідома правдива інформація про ВІЛ, його руйнівну дію. Наразі ще дуже мало українців звертаються, щоби пройти тестування, як наслідок – хвороба швидко поширюється. Більшість ВІЛ-інфікованих у вашій країні дізнається про свій стан вже на критичній стадії перебігу захворювання.
Величезною проблемою в Україні є також нестача підтримуючих медикаментів для таких хворих. Офіційно у вас зареєстровано 200 тисяч ВІЛ-позитивних, більшість з них проходить лікування, але увесь спектр потрібних їм ліків регулярно отримують далеко не всі. Мене це дуже бентежить, бо якщо ВІЛ-інфіковані не лікуються, вони приречені. Якщо ж вчасно долучитися до найновіших медикаментів, то з’являється можливість не тільки підвищити якість свого життя, а й у більшості випадків перестати бути заразними.
Щодо особливості ситуації в Україні, я б виокремив два аспекти. Перший – це походження СНІДу, тобто основна група, яка, власне, поширює захворювання. У вас це ті, хто вживає наркотики. І оскільки у них теж є статеве життя, то стало звичайним явищем, що хвороба передається статевим шляхом. Другий – те, що ваше суспільство заплющує очі на цю проблему, не хоче нічого знати і водночас робить хворих вигнанцями. Це справжня дискримінація.
У. Т.: У Франції теж так було?
– Ситуація зі СНІДом, яку я нині спостерігаю в Україні, дуже нагадує Францію років 25 тому. Свого часу Париж був столицею СНІДу, позаяк у нас була чимала гомосексуальна громада та високий рівень вживання наркотиків. Це була справжня епідемія, а поширення хвороби значною мірою відбувалося саме через середовище наркоманів. Тоді ще не винайшли медикаментів проти СНІДу, діагноз означав, що людина приречена. Ми залучили всі можливі засоби боротьби. Один з найважливіших – інформаційні кампанії, також у нас були встановлені пункти безкоштовного обміну використаних шприців на нові.
Проблема СНІДу змінила у Франції філософію взаємовідносин між лікарем і пацієнтом. Зараз лікар зобов’язаний давати хворому повну інформацію про стан його здоров’я, стратегію лікування. Щодо збереження лікарської таємниці, то у нас вона стовідсотково гарантується законом. Ніхто не має доступу до цих даних, їх заборонено надавати поліції, службі страхування, роботодавцям, навіть родині хворого. Вони надаються виключно за рішенням суду. Лікар, який допустить витік інформації, потрапить до в’язниці.
95% громадян Франції та іноземці, які проживають у нашій країні, мають картку медичного страхування, яка гарантує повернення всіх витрат з обстеження, лікування, та власне ліків. СНІД разом з серцево-судинними захворюваннями, діабетом, туберкульозом тощо входить до переліку 30 найтяжчих захворювань, які ми називаємо тривалими. Лікування та ліки при таких захворюваннях повністю забезпечує держава.
На сьогодні нам вдалося знизити показник захворювання ВІЛ/СНІДом до 0,4%. На піку епідемії він сягав 0,6%. Зазвичай в інших країнах значний відсоток хворих помирає, тому цифри знижуються. У Франції від СНІДу вже ніхто не помирає, тому цифра 0,4 тримається. Ми стабілізувати ситуацію. І це сталося завдяки потужній інформаційній програмі, доступності обстеження й лікування.
Проте і у нас не все вирішено. Зараз ми дуже боїмося, що у Франції може статися, як у США. Там люди не переймаються проблемою, тому що вже звикли до попереджень, також частина населення вважає, що оскільки вже є медикаменти, які перетворюють СНІД на хронічну хворобу, то не варто так вже й оберігатися. Тож ми не склали рук, працюватимемо й надалі. Чергова наша кампанія до 1 грудня – Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом.
У. Т.: У чому полягає суть програми боротьби зі СНІДом у Франції?
– Наша програма боротьби зі СНІДом схожа на триступінчату ракету. Перший ступінь – інформаційне попередження суспільства, а також запобігання можливої дискримінації. Не можна боротися зі СНІДом і водночас не боротися з дискримінацією людей, які захворіли. Свого часу у Франції боротьбу зі СНІДом прирівняли до боротьби за права людини. Дуже важливо, щоб це були не поодинокі акції, а постійна кампанія.
Другий ступінь – це виявлення тих, хто захворів. Групи, які більше потерпають від СНІДу, зазвичай не знають про своє захворювання. Це дуже важливим є тестування хвороби. Нині у Франції ми дійшли до таких показників, що з чотирьох хворих троє знають про свій ВІЛ-позитивний статус. Основна умова такого тестування – це його безпечність, якість та анонімність і майже завжди безкоштовність. Найголовніше з позитивного щодо знання про те, що людина хвора – те, що вона відразу може починати лікування. Сучасні ліки перетворюють СНІД на хронічну хворобу, з якою можна жити. Раніше такий діагноз був вироком.
І третій ступінь – доступ до медичної допомоги, системного лікування, найсучасніших медикаментів. Якщо людина лікується, вона підвищує якість свого життя, перестає бути заразною і в неї виникає відповідальність перед родиною, перед суспільством – як соціальне зобов’язання, повертається сенс життя. Всі ці три елементи й становлять нашу систему боротьби зі СНІДом.
У. Т.: Як може допомогти Україні французька програма, що стартувала?
– Інформаційна кампанія, що ми зараз запропонували Україні, намагається донести до кожної людини, що таке вірус, які шляхи зараження, щонайбільше залучити людей до самозахисту, а також до виявлення цієї хвороби. Ця програма повторює французьку, яка відбулася у нас 2009 року, проте ми адаптували її для України. Кампанія має за мету зламати стереотипи й забобони щодо проблеми ВІЛ/СНІДу, які панують у суспільстві, протидіяти дискримінаційному ставленню до уражених вірусом. Маємо надію, що вона буде успішною.
Якщо вести мову про цільову аудиторію, то це насамперед молодь, студенти. У Франції було так само. Зараз інформаційні плакати кампанії є в метро, навчальних закладах. Також у київській книжковій кав’ярні «Бабуїн» відбувається освітня виставка тематичних антиснідівських плакатів як французьких, так і українських. Девіз виставки «Знати – це вже боротися».
Французькі плакати, які ми повторили в Україні (права від авторів одержали безкоштовно), побудовані на абсурдиському, провокативному тлумаченні абревіатури ВІЛ. В Україні ми працювали з професіоналами-рекламістами, ставлячи їм завдання влучно перекласти французькі гасла під кумедними зображеннями. Тобто тексти залишилися: ми хотіли зберегти принцип абсурдного тлумачення. Досвід роботи переконав нас, що треба відмовитися від кампаній, що базуються на страху. Страх, залякування вже не впливають на молодь.
У. Т.: Чи є намір й надалі надавати нам допомогу?
– Так, це не перша наша підтримка України у боротьбі з ВІЛ/СНІДом і, маю надію, не остання. У Франції такі кампанії відбуваються регулярно, прагнемо, щоб і в Україні було так само. Хотілося б поділитися з вами чималими напрацюваннями, які ми набули за майже чверть століття.
До того ж Франція є одним із основних донорів глобального фонду боротьби зі СНІДом. Ще президент Ширак обіцяв надавати щороку €1 млрд до цього фонду, і президент Саркозі виконує цю обіцянку. Нині – це третина фонду. Саме з нього отримує дотації і Україна.
Ще 2006 року Франція, Італія та Україна вирішили залучати до хворих на ВІЛ/СНІД, що лікуються вдома, ресурс медсестер, які працюють у Червоному Хресті. Ми забезпечуємо їм постійне навчання, ознайомлюємо з новими ліками. Зараз вони працюють з хворими у Києві, Мелітополі, частково в Запоріжжі. У планах, можливо, – Чернівці.
І наостанок я хотів би наголосити, якими відважними є працівники Товариства Червоного Хреста України. У своїй роботі вони звертаються до тих верств населення, що найбільше страждають від СНІДу. До тих людей, які дізналися про свою біду занадто пізно, коли хвороба вже була запущена. Зараз вони прикуті до ліжка. Саме такими хворими опікуються медсестри Червоного Хреста України. Професійність, людяність, самопожертву цих медичних працівників ми бачили на власні очі.