У моменти криз та історичних катаклізмів культура — єдине, що тримає націю вкупі, нагадує про ідентичність, народжує нові сенси і, зрештою, допомагає вижити. Тиждень зібрав інформацію про найважливіші ініціативи та проєкти незалежного культурного простору в Білорусі та на еміграції.
Чотири пріоритети Білоруської ради культури
Свого часу було створено Білоруський фонд культурної солідарності. «Я би не назвав фонд альтернативним міністерством культури, як чомусь дехто вважає, а скорше культурним штабом нової Білорусі. Ми об’єднали всіх людей, які хочуть жити в новій країні та почуватися затребуваними. Цим людям потрібна швидка поточна та творча допомога», — розповідає засновник Сяргей Будкін.
Наразі команда вибудувала нову стратегію, назвала себе Білоруською радою культури (БРК) і визначила чотири головні напрямки своєї роботи:
1. Поточна допомога. Цей напрямок поділяється на два підпункти. Перший — стресові ситуації: виплата штрафів, гроші на життя або поховання близьких. Так, під час білоруських протестів загинули художник Раман Бандаренка та громадський діяч Вітольд Ашурка, який займався вшануванням історичної пам’яті. Інший напрямок допомоги — творча: в умовах ковіду, а також поточних репресій та криз чимало білоруських митців позбавлені змоги проявляти себе. За словами Сяргея Будкіна, театральний рух практично повністю знищений, музичний також ледь животіє, бо фактично перебуває під забороною. Організаторів вистав, дотичних до теми білоруської ідентичності, арештовують. «Наше завдання — підтримати їхні проєкти за допомогою пожертв, партнерів чи інших організацій. Наразі 300 людей отримали від нас різного роду допомогу, зокрема й релокацію. Одна з останніх ситуацій — я не можу назвати ім’я людини, але ми допомогли перетнути кордон між Білоруссю та Литвою, оскільки на людину завели кримінальну справу. У нас у Білорусі зараз як суцільний бойовик, ми щодня переживаємо екшн наяву: комусь погрожують розправою, когось затримують, у когось соціальна служба забирає дитину, бо батьки беруть участь у протестах», — розповідає керівник Ради. Також планується творча резиденція в одній із країн, куди наразі можливо долетіти білорусам. Підтримку одержують презентації, концерти, виробництво відеокліпів тощо.
Читайте також: Книжковий фестиваль Book Space оголосив дату проведення та фокусну тему
2. Стратегія. «Ми розуміємо, що потрібно не лише вирішувати поточні питання, а й думати, що робити далі. Раніше ми були кожен сам по собі, а тепер нам потрібне бачення спільної культурної політики в новій Білорусі, тому ми ініціювали не самі реформи, а процес їх обміркування та усвідомлення, довкола яких ідей можемо об’єднати митців із різних сфер культури», — каже Сяргей Будкін. Команда працює над створенням конкретного документа. При тому всі погодилися, що не варто змінювати поганих чиновників зі старого Мінкульту на хороших із нового. Так чи так, хтось когось принижуватиме та обмежуватиме, а ідеєю БРК є зовсім інша стратегія. «Ми отримали підтримку від демократичних сил — офісу Святлани Ціханоуської, Павела Латушка — колишнього міністра культури, Координаційної ради. Усі визнали нас як збирачів ідей та керівників процесів. Ми хочемо налаштувати весь процес роботи Ради як паралельну інституцію, не ділячи «за кольорами». Аналоги є в усьому світі, наприклад British Council у Британії. Вони нічого не нав’язують, вони втілюють проєкти», — розповідає Сяргей Будкін. БРК створила дорожну карту і шукає експертів, в тому числі з України та інших країн, які пройшли період пострадянського знищення та приниження культури. Учасникам Ради цікаво, як це вдалося іншим і як це можливо втілити в новій Білорусі.
3. Інформація. У сучасній Білорусі неможливе існування повноцінного медіа, що розповідає про незалежну культуру, тому зусилля БРК сьогодні зосереджені на роботі у соцмережах. Одна з останніх подій, яку ініціювала Білоруська Рада культури разом із Amnesty International, — це зустріч Анджеліни Джолі та Святлани Алексієвич. Під час цієї розмови йшлося про Білорусь, дитячий хоспіс у Гродному, політв’язнів, підлітка, якого катують у Білорусі, та права людини. Команда, що відповідає за інформаційний напрямок, пояснювала суть події білорусам.
4. Міжнародна політика. Цей напрям включає міжнародні контакти, партнерів, вплив, компанії. На початку року БРК розпочала кампанію, що спочатку здавалася нереалістичною — вони хотіли позбавити національну білоруську телекомпанію (БТ) права транслювати Євробачення–2021 та заборонити Білорусі брати участь у конкурсі в принципі. Завдяки консолідованості демократичних сил та листам участь БТ в Союзі європейського мовлення заморожена. «Зараз ми готуємо глобальну акцію «Тиждень білоруської культури» в різних країнах світу і в самій Білорусі, що пройде з 5 по 11 липня 2021 року. Ми довго думали, який день може об’єднати всіх людей і вирішили, що це має бути нова дата, яку ми впишемо в календар. 7 липня народився знаний класик білоруської літератури Янка Купала, також цього самого дня народився Марк Шагал та святкується Івана Купала. Тож це гарний день. Ми вже маємо десятки ідей, але оберемо найцікавіші», — говорить Сяргей Будкін.
«Вольны хор» в АНДЕҐРАУНДІ
«Вольны хор» був заснований в серпні 2020 року у відповідь на політичні події в країні. Ідея виступів проста і геніальна водночас: хор неочікувано з’являвся в публічних місцях Мінська — на вокзалі, в метро, на ринках, у філармонії, у торговельних центрах чи меморіалі «Яма» — та виконував пісні, що стали найбільш популярними за час білоруських протестів. Також музиканти часто виконують пісні, що в різні роки були під забороною в Білорусі, а їхні автори були закатовані за свою позицію.
У грудні 2020 року хор презентував свій перший альбом «Годныя песні». Презентація відбулася у вигляді двох онлайн-концертів на двох майданчиках в YouTube. Виконували пісні «Дзе мой край», «Муры», «Не загаснуць зоркі у небе» та інші.
Право на пам’ять. Ушанування розстріляних більшовиками поетів у сучасній Білорусі — підпільне дійство
14 січня 2021 року у мінському торгівельному центрі активісти вивісили великий білоруський прапор. На цій самій події «Вольны хор» виконав композицію «Пагоня» (неофіційний гімн Білорусі). Для учасників хору такі акції вже стали звичними. Нині музикантам погрожують, їхня діяльність стала ще більш небезпечною, проте вони й далі проводять таємні репетиції та роблять записи.
Театр в онлайні та на еміграції
Історія появи «Купалаўців» тягне на серіал із невеселим фіналом. Більшість артистів і всі режисери влітку 2020 року звільнилися з Купаловського театру (академічний театр імені Янки Купали у Мінську) на знак протесту проти дій влади Білорусі та звільнення директора театру Павла Латушкі, який висловився на підтримку протестувальників. В театрі лишилося всього декілька людей, робота фактично була призупинена. Попри те що є спроби ставити старий репертуар у новій версії — наприклад легендарну виставу «Паулінка», — все це виглядає сумно. Критики оцінюють такі спроби вкрай негативно. Частина акторів трупи були змушені виїхати за кордон. Це безпрецедентні дії стосовно театру, що існує з 1920 року.
Читайте також: Книжковий ринок над прірвою
Після звільнення багато театралів лишилися не просто без сцени, а й фактично без даху над головою, бо з орендованого державного житла також довелося виїхати. Та незабаром постав онлайн-театр — незалежна театральна група «Купалаўцы». Наразі вони пишуть про себе так: «Тепер ми — вільні купалівці. Ми залишили наш дім, але обов’язково повернемось. Про це повернення наша сторінка (в інтернеті. — Ред.). Про довгу дорогу додому».
У репертуарі багато як нових та експериментальних, так і вже легендарних постановок із історії театру. Одна із таких вистав — та-таки «Паулінка», що тепер отримала нове життя: її ставлять різними мовами світу, в тому числі й українською. Вистава існує в репертуарі понад 70 років, на ній виросли кілька поколінь як виконавців, так і глядачів. Символічно, що прем’єра відбулася 23 травня 1944 року в евакуації.
Інша ініціатива — Білоруський вільний театр — виникла 16 років тому. Театр створений Миколою Халезіним та його дружиною Наталею Калядою. Акторська спільнота з самого початку перебувала в опозиції до режиму Лукашенки. Через це театр опинився поза офіційною білоруською культурою, і подружжю довелося виїхати з країни. Театр ніколи не мав реєстрації в Мінкульті та власного приміщення, проте мав успіх у багатьох країнах. Із ним співпрацювали актор Джуд Лоу, драматурги Марк Равенхіл та Том Стоппард, а в наглядовій раді театру певний час перебував Вацлав Гавел.
У Білорусі дуже важко займатися творчістю без державної реєстрації, тож засновники театру отримали політичний притулок у Великій Британії. Трупа живе між Мінськом і Лондоном.
Халезін змушений був нелегально перетнути кордон після виборів президента 2010 року. Звісно, всі незгодні знищувалися, а безліч людей посадили. Халезіну також загрожував термін, тож він забрав родину і виїхав.
Керівник театру вважає, що нинішню революцію в Білорусі вже не зупинити, бо людей вдалося пробудити.
Театр здобув низку міжнародних премій, потрапив до американського Play Development Centre та Європейської театральної Конвенції. У 2017-му вистава «Burning doors’ опинилася в десятці найкращих вистав року, поставлених у Нью-Йорку, за версією The New York Times.
Трупа та керівництво театру активно підтримали протести в Мінську, керівник театру періодично виступає як експерт та привертає увагу західних майданчиків та медіа до подій на своїй батьківщині. Постановки театру часто базуються на реальних історіях людей та багаторічних проблемах Білорусі.
У короткому документальному фільмі «ViceNews’ про історію театру його співзасновниця Наталя Каляда порівнює: у Білорусі існує 28 державних театрів, а в’язниць натомість 32 — і це дає розуміння, як багато уваги влада приділяє арештам і як байдуже ставиться до культури.
KeepMinskWeird: зафіксувати трансформації
Ініціаторкою проєкту стала журналістка Людмила Погодіна. Раніше вона писала про музику, кіно, перформативне мистецтво, потім почала використовувати свої контакти з творчими особистостями, у яких брала інтерв’ю (Євген Гудзь, Дженезіс Пі-Оррідж, Ширлі Менсон, психоаналітик Віктор Мазін тощо), як матеріал для організації подій та творчості. В 2011 році Людмила почала організовувати події, орієнтовані на меломанів, інтровертів та квір-персон. Все це люди, яким було дискомфортно в Мінську й вони не знаходили собі тут місця. Тоді Людмилу цікавили головно безпечне місце для самовираження та хороша музика, проте з часом усе змінилося.
Читайте також: «Зустріч» заради міжкультурного діалогу
«З 2015 року, після зустрічі із моїм партнером і напарником Альбертом aka Scarlett і звідтоді, як ми почали набирати людей у креативну команду, наш рух отримав назву #KeepMinskWeird (за аналогією з #KeepPortlandWeird, #KeepBerlinWeird), і все це перейшло на більш усвідомлений рівень. Поступово наші проєкти переросли з розважальних у художні, соціально-культурні та місцями освітні», — розповідає Людмила Погодіна.
До протестів у Білорусі команда говорила про фінансові перспективи та можливість займатися культурою як основною діяльністю, проте наразі знову йдеться про те, аби вижити. #KMW перебували в андеґраунді з самого початку, проте раніше це було питання смаків, а нині — збереження ідентичності та правдивого голосу.
З початком пандемії команда припинила офлайн-події та реалізувала те, що давно хотіла — інтерв’ю-подкаст #KMWoice. За форматом це були розмови про культуру з різними музикантами з Манчестера, Берліна та Кірова. Тоді важко було уявити, що, говорячи про 1970-ті та зародження панк-року в Англії чи індастріал у 1980-х у Берліні, доведеться переживати все це в Білорусі 2020-го. Наразі творці проєкту шукають підтримку та планують нові випуски.
«Ми фіксуємо трансформації, що відбуваються з нами та містом. Проговорюємо цінності, важливі для нас — усвідомленість, рівність, фемінізм, інклюзію, різноманіття та мультикультурність. Говоримо з музикантами, художниками, танц-художниками, феміністками, гендерними дослідницями, молодими підприємцями, архітекторами. Ми надихаємо одне одного, підтримуємо і мотивуємо, наскільки вистачає сил. По суті, я починала з інтерв’ю і повернулась до них у часи, коли подкасти стали психотерапевтичними. При цьому дуже не вистачає музики та безпечної соціалізації», — говорить Людмила Погодіна.
Право на пам’ять. Ушанування розстріляних більшовиками поетів у сучасній Білорусі — підпільне дійство
Підпільне вшанування репресованих поетів
Проєкт «Ніч розстріляних поетів» було створено на пам’ять про чорну сторінку історії білоруського народу — ніч із 29 на 30 жовтня 1937-го, коли НКВД було розстріляно групу білоруських письменників у Куропатах (місцина під Мінськом), серед яких Анатоль Вольни, Платон Галавач, Алєсь Дудар, Міхась Зарецкі, Васіль Каваль, Майсєй Кульбак, Юрка Лявонни, Валєри Мараков, Юлі Тавбін, Міхась Чарот та інші. Тієї ночі було знищено понад 100 представників творчої та наукової інтелігенції та державного апарату. Ця сторінка історії досі не визнана, кати не названі катами, а невинні не реабілітовані.
Білоруська прогресивна спільнота не забула ці події, тому проєкт має на меті повернути історичну пам’ять і назвати речі своїми іменами. В його межах проводяться читання, здійснюються записи віршів розстріляних поетів із музичною складовою, досліджуються документи.
За ініціативи білоруського радіо TuzinFM виник проєкт «(Не) расстраляная паэзія», в межах якого кожен охочий може почути вірші репресованих авторів, а також пройти освітні курси з історії білоруської культури.