Передвиборна президентська кампанія в Білорусі стає дедалі цікавішою. На самому її початку багато хто пророкував, що вона буде «нудною», а також багато хто досі вважає, що результат заздалегідь відомий, як у старому анекдоті: «Для білорусів Лукашенка — «бацька», а батьків не вибирають». Проте насправді ситуація може повернути в будь-яку іншу сторону.
Зрозуміло єдине: навіть якщо Лукашенка знову «переможе», ця перемога стане для нього важкою, можливо, навіть «пірровою». Спершу ніщо не віщувало біди. Білоруська титульна опозиція, як це в неї заведено, перед виборами пересварилася, коли запустила процедуру обрання «єдиного демократичного кандидата», яку успішно провалила. Її стратегія вкотре перетворилася на реєстрацію якомога більшої кількості «спікерів» для «розмов із народом» і пропаганди власних ідей. Аналітики стверджували, що кандидат, який не має за собою організованих структур на зразок політичних партій, не зможе зібрати 100 тис. підписів громадян, які за білоруським законодавством необхідні для висунення кандидатом у президенти. А отже, «самовисуванці» не мають жодних шансів.
Але пандемія короновірусної хвороби геть змінила всі політичні розклади. Якби COVID-19 не існувало, білорусам його варто було би вигадати. По-перше, абсолютно безграмотні й неадекватні дії влади в час пандемії, а також саме заперечення загрози засвідчили, що влада не здатна забезпечити того, для чого, власне, вона й існує в будь-якій державі: безпеки громадян. По-друге, епідемія COVID-19 внесла значні зміни в сам виборчий процес. Традиційний «обхід квартир» для збирання підписів став майже неможливим. Люди вважали за краще підписуватися за альтернативних претендентів на президентське крісло під час передвиборних пікетів і з дотриманням необхідної соціальної дистанції.
Читайте також: Білорусь. Електоральний Рубікон
І найперший пікет зі збору підписів мав ефект бомби, що розірвалася. Черга охочих підписатися за альтернативних претендентів розтяглася на півтора кілометра. Білоруси вперше за тривалий час побачили, що їх, незгодних із наявною у країні політикою, — багато. Дуже багато. Що їхні погляди поділяють не тільки в колі сімї та друзів і не лише за розмовами на кухні. Ці черги створили мультиплікаційний ефект. Політикою почали цікавитися навіть ті, хто досі до неї був індиферентним.
Звісно, люди дуже втомилися від того, що 26 років у країні нічого не змінюється, що знижується рівень життя, що в Білорусі «брежнєвський застій». Але революцію в умах людей спровокували насамперед «нові люди» в політиці. Блогер Сярґєй Ціханоускі, власник YouTube-каналу «Країна для життя», вирішив долучитися до президентської гонки, щоб отримати легальну можливість зустрічатися з людьми. На старті кампанії йому спробували перешкодити й засудили до адміністративного арешту саме тоді, коли треба було подавати документи до Центрвиборчкому, щоб зареєструвати ініціативну групу. Оскільки він перебував в ізоляторі, то замість нього кандидаткою на президентський пост стала його дружина Святлана Ціханоускі.
Банкір, екс-керівник Белгазпромбанку Віктар Бабарика на початку кампанії (та й досі) позиціонував себе просто як «адекватну людину». Неадекватність білоруської влади й особисто Лукашенки в питаннях короновірусної хвороби призвела до того, що до ініціативної групи Бабарики приєдналося майже 10 тис. осіб: рекорд альтернативних кандидатів за весь час існування незалежної Білорусі. Колишній член команди Лукашенки, екс-керівник «Парку високих технологій» Валєрій Цепкала орієнтувався насамперед на ІТ-шників, кількість яких останнім часом у країні дуже зросла. Здавалося б, ІТ-шники заробляють чималі гроші й політика їх узагалі не цікавить. Але люди побачили в Цепкалу новий шлях розвитку (саме розвитку!) країни. Адже Лукашенка досі їздить напівмертвими колгоспами й навчає місцевих керівників сіяти, садити й мити корів. Середньовічній аграрній культурі протиставили сучасну високотехнологічну альтернативу.
На відміну від титульної опозиції, нові претенденти в кандидати зуміли зробити важливі речі. По-перше, звісно, достукатися до того прошарку, який політтехнологи називають «болотом». По-друге, спробували зіграти на полі Лукашенки, електорат якого вже висловлює невдоволення своїм лідером. І по-третє, вони не викликають відторгнення в держслужбовців. Чиновники — також люди, і якщо титульної опозиції, «націоналістів і відморозків» вони боялися, то екс-банкір і колишній член команди Лукашенки, творець «Парку високих технологій» для них навіть дуже прийнятні. У Білорусі давно немає незалежної соціології. Але з початком президентської кампанії найбільші портали не могли не поставити на своїх сторінках «голосувалку» на зразок «За кого ви проголосували б на виборах?». Абсолютно традиційний опитувальник показав, що рейтинг Лукашенки в межах соціологічної похибки становить від 2% до 6%. Міністерство інформації терміново заборонило такі опитування: нібито для них потрібна ліцензія. Але було вже пізно. «Бацька» перестав бути «бацькою» й отримав образливе прізвисько «Саша-три-відсотки».
Читайте також: Білорусь. Війна за ідентичність
Лукашенка не сподівався на таку активність уже на першому етапі виборчої кампанії: правду кажучи, на неї ніхто не сподівався. А влада змогла запропонувати народу тільки старі ідеї про «стабільність» і «щоб не було війни». Фактично в розпорядженні Лукашенки залишилися лише вірні йому (поки що) силовики й цілковито підконтрольний Центрвиборчком. І не залишилося жодного сценарію, окрім силового. Як ще в одному білоруському анекдоті: «Найдемократичніший спосіб залишитися президентом — посадити інших кандидатів».
Репресивний апарат почав працювати на повну котушку вже на першому етапі компанії. Спочатку Лукашенка намагався налякати білорусів «Майданом» і міфічними «бандами відморозків, які ходитимуть вулицями, як у 1990-х». Коли слова не допомогли, влада взялася за реальні репресії. Повністю дозволені Виборчим кодексом пікети зі збирання підписів, на які приходило багато людей, почали називати «несанкціонованими мітингами» й карати за них адміністративними арештами. Сярґєя Ціханоускі затримали з обвинуваченням у нападі на міліціонера: на одному з пікетів він не відповів жінці, яка запитала його про програму (яка програма в Ціханоускі, якщо він навіть не претендент на посаду президента?). Та поскаржилася міліціонерові, що їй не відповідають, і він пішов «з’ясовувати». І нібито міліціонера побили. Багато хто вважали це провокацією не тому, що люди впевнені в намірі влади «прибрати» активного опонента. А тому, що ніхто не вірить, наче міліціонер «просто так» піде з’ясовувати, чому один громадянин не відповідає на запитання іншого.
Під час обшуку в Ціханоускі аж третя слідча бригада вночі й без свідків «знайшла» за диваном $900 тис. Але сам блогер і кандидат нікого не бив, а гроші не є злочином. Тоді глава білоруського Центрвиборчкому Лідзія Ярмошина написала в Слідчий комітет заяву, що група Ціханоускі «використовувала збір підписів, спрямувавши його на зміну влади». «Зміна влади, напевно, нормально для виборів?», — запитали її журналісти. «Ні, не нормально, — відповіла Ярмошина. — Вибори — це конституційний перехід влади, але не зміна».
10 червня Лукашенка запропонував «прошерстити жирних буржуїв», а 11 червня у Белгазпромбанку (претендент на посаду президента Віктар Бабарика був його головою) прийшли з перевіркою з Департаменту фінансових розслідувань. Так з’явилися кримінальні справи за несплату податків і у банку призначили зовнішніх керівників. Варто зазначити, що власники Белгазпромбанку — російські Газпром і Газпромбанк. Уведення зовнішнього управління розцінили як захоплення банку, внаслідок чого російський «газовий гігант» заявив, що «з 1 липня поставки газу в Білорусь буде припинено». Формальним приводом для припинення поставок є, звичайно, борг Білорусі за газ у розмірі $165,57 млн — так думає російська корпорація. Білоруська сторона цей борг традиційно не визнає. Але якщо раніше щодо таких невеликих сум домовлялися про відтермінування, то зараз, після фактичного «віджимання «дочки»…
Віктара Бабарику та його сина Едуарда затримали пізніше, коли вони поїхали подавати в ЦВК частину підписів за висунення кандидатом у президенти. Слідчі допитували їх увесь день, до того ж адвокатів на допит не впустили, зіславшись на те, що в будівлі Слідчого комітету триває «навчання». Адвокати зустрілися з Бабариками тільки після того, як екс-банкіра перевели у КДБ. Тоді й з’ясувалося, що Бабариці висунили обвинувачення, але його адвокат підписав документ про нерозголошення таємниці слідства, а тому не має права повідомляти, яке саме. По білоруському телебаченню Бабарику звинувачують у створенні злочинної схеми з відмивання грошей і виведенні їх закордон, ухилянні від сплати податків та інших гріхах. Але річ у тім, що тільки в січні цього року Белгазпромбанк перевіряли податкові й фіскальні служби. Тобто п’ять місяців тому жодних порушень у діяльності банку не виявили. Знайшли їх тільки зараз — коли Бабарика став найпопулярнішим претендентом на посаду президента.
Утім, за білоруським законодавством затримання, арешт і навіть слідство — не перешкода для реєстрації людини кандидатом у президенти. Не можна реєструвати тільки того, хто має непогашену судимість. Тому ймовірно, що вперше в історії Білорусі кандидат у президенти керуватиме своєю виборчою кампанією із в’язниці.
А «вишенькою на торті», безумовно, стали слова Лукашенки: «Забули, як Карімов в Андіжані розстріляв тисячі людей і придушив путч? То ми нагадаємо!».
Якщо репресіями влада планувала залякати білорусів, то така тактика виявилась абсолютно провальною. Білоруське суспільство вже змінилося. На одному з пікетів мінчанин Яуген Гормаш кричав «Ганьба!» даішникам, які штрафували водіїв, що сигнали на знак підтримки Святлани Ціханоускі. За це його оштрафували на солідну суму: $700. Гроші на штраф через краудфандинговий майданчик зібрали за 10 хв. Лікаря з Ліди, який у стрімі Сярґєя Ціханоускі розповів про реальний стан справ із епідемією короновірусної хвороби, звільнили — проте за вечір йому назбирали річну зарплату!
19 червня закінчився етап збору підписів і здачі підписних листів на територіальні виборчі комісії. Зараз ЦВК їх перевірятиме. Попередньо Віктар Бабарика зібрав на свою підтримку понад 425 тис. підписів. Це абсолютний рекорд в історії незалежної Білорусі. Якщо не брати до уваги примусового збору підписів на підтримку Лукашенки, найбільшу кількість збирав у 1994 році Вячаслау Кебіч, який тоді був прем’єр-міністром країни: близько 372 тис. Валєрій Цепкала зібрав понад 200 тис. підписів. Майже всі альтернативні кандидати заявили, що набрали необхідні для реєстрації кандидатом у депутати 100 тис. автографів: і Святлана Ціханоуська, й один із керівників громадської компанії «Говори правду!» Андрєй Дмитрієв, і екс-депутатка білоруського парламенту Ганна Канапацкая, і лідер соціал-демократичної партії «Громада» Сярґєй Черечень.
Читайте також: Застій 2.0
Підсумки білоруських президентських виборів (у широкому сенсі слова «підсумки») передбачити дуже важко. У влади поки що є поле для маневру. Насамперед вона можу «відсіяти» особливо неугодних кандидатів у президенти на етапі їх реєстрації. Або зареєструвати всіх, щоб розпорошити протестний електорат. Нікуди не зникла також налагоджена машина фальсифікації результатів виборів шляхом підроблення підсумкових протоколів і «дострокового голосування». Можна взагалі скасувати президентські вибори під приводом пандемії COVID-19, небезпеку якого влада раптом визнає.
Можливий недопуск до виборчого бюлетеня основних кандидатів — Віктара Бабарика, Валєрія Цепкала, Святлани Ціханоускі — призведе до втрати Лукашенкою легітимності в очах власного народу, а також поставить під сумнів визнання виборів не тільки з боку Заходу, а й Росії. Силовий варіант збереження влади може мати непередбачувані наслідки. Поки що силовики грають на стороні Лукашенки, але якщо виникне невпевненість щодо його перемоги (а вона вже виникає), то стає можливим навіть «сценарій Чаушеску». Особливо якщо надійде сигнал із Москви, що та більше «не ставить» на «Сашу-три-відсотки».
Але це тільки якщо в Білорусі все ж почнеться «Майдан» (оптимістичніше налаштовані аналітики кажуть про «вірменський сценарій») і Лукашенка дійсно накаже, як і обіцяв, стріляти в народ. Поки до «Майдану» досить далеко. Білоруська титульна опозиція в разі фальсифікації підсумків виборів говорила про «загальний страйк». Такий сценарій також імовірний — особливо якщо восени після виборів економічне становище громадян (яке й нині не дуже втішне) значно погіршиться. Можливо, білоруси нарешті прощаються з горезвісною «стабільністю».