«Білоруси, бережіть ваші ліси, вони вам ще згодяться!» — повчав старий партизан молодих піонерів. Цей старий нехитрий радянський анекдот як ніколи підходить до сучасної білоруської ситуації. Ліс — це дуже велике багатство Білорусі, до якого за офіційної «відкритості країни для бізнесу» підпускати, схоже, нікого не хочуть.
Потенціал зростання
Загальна площа лісового фонду Білорусі — 9,2 млн га, зокрема лісовкрита (без прогалин, вирубок, згарищ) — 7,8 млн га. Тобто фактично майже 40% території країни становлять ліси.
За оцінками експертів, запаси деревини в 2015 році становили 1714,3 млн м3, зокрема можливі для експлуатації (спілі та перестійні) — близько 263 млн м3. Загальний приріст лісів — приблизно 32,1 млн м3 за рік. Середній вік білоруських лісів — 54 роки. За віковими категоріями вкрита лісом площа розподіляється так: молодняки — 18,7%, середньовікові — 46%, пристиглі — 22,8%, спілі та перестійні — 12,5%.
Господарські ліси, які мають експлуатаційне значення, у структурі лісового фонду займають 50,2%.
Середньорічні заготівлі деревини в Білорусі становлять 10–11,2 млн м3, із них у межах рубок головного користування (у спілих деревостоях) — 4,3–4,5 млн м3 (40%), у межах догляду за лісом і санітарних рубок — 5,4 млн м3 (48%), інших рубок — до 1,3 млн м3 (12%).
За прогнозами розвитку деревообробної галузі країни, до 2020-го заготівля деревини має становити 19–20 млн м3 за рік. І навіть цього буде замало, оскільки сумарний річний приріст деревини в лісах Білорусі вже зараз становить близько 28 млн м3 і далі збільшується.
Середній запас деревини на 1 га вкритих лісом земель становить 183 м3. За низкою показників, що характеризують лісосировинні ресурси, Білорусь входить до 10 провідних країн Європи. Усі ліси тут є виключно державною власністю. Основний лісофондоутримувач — Міністерство лісового господарства, у віданні якого перебуває 86,7% лісів республіки.
Читайте також: Велика різниця. Чому занепадають промислові міста
Провал модернізації
Розуміючи, що таке багатство є великим потенціалом, Аляксандр Лукашенка в 2007-му ухвалив рішення про масштабну модернізацію деревообробної промисловості. Передбачалося, що за 2008–2014 роки в галузь буде спрямовано близько €1 млрд. Пізніше ця цифра, за підрахунками фахівців, зросла вдвічі. Але в 2015-му з’ясувалося, що модернізація деревообробних підприємств не те що не була успішною, а загнала ці підприємства в глибокий мінус. Зараз вважається успіхом, якщо виробництво виходить на беззбиткову роботу. Здавалося б, за таких вливань має бути успіх, а його немає. Чому? Причина дуже проста, та сама, з якої на ладан дихає майже вся білоруська промисловість. Аляксандр Лукашенка вибудовував країну за зразком і подобою СРСР: «сильна» держава з потужними соціальними функціями та мінімум ринку. Головне, на його думку, випустити хорошу і якісну продукцію, а там її хтось та й купить. Очевидно, у білоруському керівникові добре запам’ятався дефіцит кінця 1980-х — початку 1990-х.
Але світ змінився. Випустити продукцію зараз не головне. Головне її продати.
Так, поставили на деревообробні підприємства хороші лінії виробництва, наростили потужності, почали випускати нову, конкурентоспроможну продукцію. Але в результаті масового вливання грошей у модернізацію підприємства виявилися закредитованими. Щоб повертати позики, доводиться підвищувати ціну.
На всіх підприємствах, зокрема й модернізованих, неминуче висить «соціальне замовлення» держави: утримання дитячих садочків (із цим ще можна змиритися), будинків культури та відпочинку, спортивних об’єктів та іншої допоміжної інфраструктури. Після закупівлі автоматичних ліній виробництва та нової техніки на підприємствах виникла проблема «зайвих» робітників, яких замінили автомати. А на звільнення людей є «соціальна заборона», щоб не підвищувати рівня безробіття. У підсумку підприємство змушене витрачатися на зарплати (нехай і невеликі) працівникам, без яких цілком можна обійтися. Це знову ж таки призводить до підвищення вартості продукції.
Уже давно Аляксандр Лукашенка оголосив війну й фірмам-посередникам. У результаті підприємства мусять самі шукати ринки збуту, відкривати власні філії з продажу продукції, тобто займатися тим, чим займалися такі нелюбі білоруському керівникові посередники. А це знову гроші, знову вкладення. І знову ці кошти вкладаються у вартість продукції. У підсумку продукт білоруської деревообробки стає фактично золотим: його ціна в 1,5–2,5 раза перевищує закордонні аналоги. І Білорусь програє в конкурентній боротьбі за покупця просто за ціновим сегментом.
Хочеться всього й одразу
Крім того, від модернізованих підприємств очільник Білорусі вимагав не тільки переробки лісу, а й створення «кінцевого продукту з високою доданою вартістю». Підприємства мали займатися всім — від виробництва МДФ до виготовлення меблів. Така система, за оцінкою керуючого партнера міжнародної консалтингової компанії Civitta в СНД Даніеля Крутцинни, стала великою помилкою. «На прикладі модернізації деревообробної галузі ми бачили типовий перекіс у бік виробництва. У сучасному світі випускається багато всього, тож для успішного бізнесу недостатньо просто закупити якісне обладнання. Потрібно навчитися випускати продукцію й просувати її так, щоб люди були готові платити за товари більше, ніж собівартість виробництва», — каже експерт.
Читайте також: Хімічна атака. Російський демпінг наступає
У перспективі, припускає він, на модернізовані підприємства можна було б залучити іноземних інвесторів, які знаються на деревообробці. Але не зараз. «У нинішньому стані (без чіткої спеціалізації, з великим борговим навантаженням) ці підприємства непривабливі для іноземців. Щоб вони стали привабливими, а не збитковими, треба провести велику підготовчу роботу», — резюмував Крутцинна.
Виконавчий віце-президент фінської консалтингової групи Pöyry Management Consulting Oy Петтері Піглаямякі також казав, що Білорусь «має великий потенціал для підвищення конкурентоспроможності та збільшення частки на ринку. Передусім це зумовлено багатством лісових ресурсів та їхньою доступністю». І навіть зазначив, що модернізація потрібна «хоча б тому, що обладнання та технології на підприємствах галузі були морально й фізично застарілими й не могли забезпечити випуск необхідної ринку продукції». Однак реалізація цієї програми «зіткнулася з численними труднощами та проблемами — від недостатнього обґрунтування інвестицій і порушення термінів до браку чіткої маркетингової та збутової стратегії».
«У межах модернізації деревообробних підприємств не врахували одного важливого аспекту, а саме необхідності зміни підходів до системи управління. Модернізація системи менеджменту мала повернути оновлені підприємства обличчям до ринку. І саме цей крок нині можна розглядати як основне джерело поліпшення операційної ефективності згаданої галузі», — заявив фінський експерт. Тобто без зміни підходів до системи управління Білорусь і в деревообробці лишиться в СРСР.
І це те, чого не хочуть визнавати білоруські чиновники. Вони за звичкою все валять на «зарубіжний фактор» і «світову кризу». «Віце-прем’єр Уладзімір Сямашка зазначив, що на момент підготовки бізнес-планів підприємств, на яких проводилася модернізація, кубометр ДСП коштував $250–280, а сьогоднішня ціна більш ніж удвічі нижча», — за звичкою рапортують державні ЗМІ. І ні в кого не виникає запитань, чому модернізаційні плани не брали до уваги прорахованого чинника світової кон’юнктури…
Не відпускай мене…
Білоруська влада намагається вирішити проблему модернізованих підприємств радянськими, тобто адміністративними, методами, як-от відкритий лобізм державних деревообробних підприємств та знищення конкурентів. Днями в близьких до цієї галузі ділових колах зчинився маленький скандальчик. Державний концерн «Беллесбумпром», що торгує деревиною, фактично закрив доступ до сировини малим і середнім підприємствам.
«Беллесбумпром» пролобіював рішення державних органів про заборону експорту необробленої деревини. Наприкінці минулого року було ухвалено постанову про ліцензування експорту пиломатеріалів твердолистяних порід за межі Євразійського економічного союзу. У концерні заявили, що ліцензування сприятиме зменшенню гострого дефіциту лісоматеріалів твердолистяних порід на внутрішньому ринку для деревообробної та меблевої галузей, а білоруські підприємства, що виробляють продукцію з високою доданою вартістю із цінних порід деревини, зможуть придбати ці лісоматеріали за доступною ціною та в необхідному обсязі. Наприкінці літа Координаційна рада з біржової торгівлі ухвалила рішення про допуск до торгів лісоматеріалами тільки тих компаній, які за попередній рік переробили певні мінімальні обсяги ділової деревини. Але ці обсяги такі великі, що в Білорусі не знайдеться жодного середнього підприємства, яке такий обсяг переробило.
Читайте також: Олександр Крамар: Відновлення промислового виробництва 2017-го буде неоднорідним
У Республіканській лісопромисловій асоціації не сумніваються, що такі заходи є дискримінаційними щодо малих підприємств, і підтримують великі державні виробництва. «Де можна зменшити витрати? Тільки в ціні сировини. Зарплату не уріжеш, вона й так невисока, — вважають учасники ринку. — Ми готові зараз купувати деревину вдвічі дорожче, ніж це роблять підприємства «Беллесбумпрома». Але дістаємо відмову».
Є проблема забезпечення сировиною великих держпідприємств. Вони не хочуть купувати сировину на біржі за ринковою ціною й конкурувати з іншими виробниками, для них створюються виняткові, пільгові умови, кажуть учасники ринку.
Спроби вдалі й не дуже
Втім, у Білорусі є іноземні деревообробні підприємства, що працюють доволі успішно. А є й ті, які провалилися. Найуспішнішою спробою попрацювати в Білорусі є проект польського мільйонера Тадеуша Хмеля. Він від початку 2000-х інвестує у дві фабрики: «Блэк Рэд Уайт» та «Анрэкс» у вільній економічній зоні (ВЕЗ) «Брест». Головною метою групи Black Red White є просування корпусних, м’яких меблів і кухонь на російський ринок. Частина продукції реалізується в Білорусі через мережу спеціалізованих салонів.
З другої спроби в Білорусь прорвалася шведська IKEA. У 1999 році дочірня компанія холдингу Swedwood Group домовлялася про реалізацію кількох інвестпроектів. Один із них — установка на «Витебскдреве» нової виробничої лінії ДСП. Обсяг інвестицій — $2 млн, із яких $700 тис. — погашення заборгованості за електроенергію. Другий проект — створення спільного підприємства та будівництво сучасного деревообробного комплексу в селищі Фариново у Вітебській області. За п’ять років у нього повинні були інвестувати $25 млн.
Засновниками спільного підприємства мали стати Swedwood Group (67%), «Беллесбумпром» (25%) і Європейський банк реконструкції та розвитку (8%). Однак «Беллесбумпром» наполягав на отриманні права вето. Переговори затяглися до 2002 року. На їх останній стадії «Беллесбумпром» вимагав, щоб Swedwood Group не будував свій завод, а інвестував у наявні державні виробництва. Шведи відмовилися й заморозили перемовини.
У 2005-му Білорусь стикається з проблемою масового всихання ялинника. Це залучає в галузь латвійську компанію Lindeks. Вона реєструє фірму «Шклов Форест ЛТД», що займається лісозаготівлею на проблемних ділянках і виробляє пиломатеріали для експорту на європейський ринок. Через деякий час проблема з ялинником спала, й уряд запропонував інвесторові поглибити переробку. Але латвійський бізнес не був готовий до додаткових вкладень, і 2013‑го інвестиційний договір із ним розірвали.
У середині 2009 року в Білорусь знову опосередковано приходить IKEA. 2010-го у ВЕЗ «Могильов» реєструється велике підприємство з литовським капіталом «Мебелайн». Його власник — одна з найбільших у Балтії деревообробна компанія SBA Furniture Group, що належить Арунасу Марцинкявічюсу, який входить до топ-10 найбагатших бізнесменів Литви. Завод із виробництва корпусних шпонованих меблів для IKEA запускається 2012 року, обсяг інвестицій становить €14 млн. «Мебелайн» підтримує Європейський банк реконструкції та розвитку й виділяє кредит €5 млн.
У вже згаданій ВЕЗ «Могильов» реєструється «ВМГ Индустри» — дочка литовського деревообробного холдингу Vakaru Medienos Grupe. У 2013-му кампанія запускає комплекс із виробництва корпусних меблів, ДСП, фанери та гнутоклеєних деталей вартістю €76 млн. Vakaru Medienos Grupe, одним із клієнтів якого також є IKEA, формує в Білорусі вертикально інтегрований холдинг. Купує приватну компанію «СВУДС экспорт» у Борисові. На її базі за €18,5 млн відкривають велике лісопильне виробництво й фабрику з випуску меблів із масиву. «Логдрев» — ще одна структура литовського холдингу — займається лісозаготівлею.
«ВМГ Индустри» також підтримує ЄБРР (довгостроковим кредитом на €26 млн).
А ось шведський бізнесмен Амід Набізад дуже гостро відчув на собі білоруський інвестиційний клімат. У 2014-му він з інвестиційною компанією WH International Trading вирішив вкластися в мертвий «Барановичдрев» і створити там виробництво дверей. Указ про залучення на підприємство іноземного інвестора містив пункт про погашення новим власником великої заборгованості «Барановичдрева». Набізад просив про відстрочення, доки підприємство не запрацює, але йому відмовили. Це призвело до початку ліквідації «Барановичдрева» (з 2016 року) і продажу його частинами. Набізада затримали правоохоронні органи за підозрою в шахрайстві.
Витягти з трясовини за вуха
У 2015 році постає питання: що ж робити з «модернізованою деревообробкою»? За підсумками наради в Лукашенки було ухвалено рішення про стабілізацію фінансового становища «базових підприємств галузі», що набрали кредитів. Вони мають бути передані в управління Банку розвитку Республіки Білорусь. Щоб спростити процедуру передачі, дев’ять підприємств — «Гомельдрев», «Мостовдрев», «Речицадрев», «ФанДОК», «Борисовдрев», «Витебскдрев», «Могилевдрев», Новосверженський лісозавод і Мозирський деревообробний комбінат — об’єднують у Холдинг організацій деревообробної промисловості. Також до нього включили Білоруську лісову компанію та консалтингову фірму «БР-Консалт». Директором холдингу призначають керуючого успішним литовським проектом «ВМГ Индустри» Ґієдрюса Каукаса.
Литовський топ-менеджер не пропрацював на цій посаді й року, але скуштував «білоруського інвестиційного клімату» сповна. Він бачив великі можливості для компаній «Беллесбумпрома». «Мені здавалося, що за допомогою правильних управлінських рішень можна значно поліпшити ситуацію на підприємствах концерну й підвищити їхні фінансові результати. Оскільки становище було критичним і в підприємства треба було постійно вливати гроші, ми почали робити те, що зазвичай роблять у межах антикризового управління: сформували сильну управлінську команду холдингу, централізували управління фінансовими потоками, вибудували системи продажу й закупівлі сировини та матеріалів, створили стандартизовані форми оперативної управлінської звітності й стали контролювати оперативні показники на тижневому рівні».
Що зазвичай робить антикризовий управлінець? Передусім звільняє некомпетентних керівників, які довели підприємство до кризи, і залучає нових фахівців.
Читайте також: Деградація промислового масштабу
Однак Ґієдрюс Каукас зіткнувся «з бюрократичними перепонами та нерозумінням, що властиві лише державним структурам». По-перше, заборонили звільняти директорів, які «проштрафилися». По-друге, не дозволили запрошувати фахівців з інших країн (дозвіл залучати на держпідприємства іноземних працівників дає особисто Лукашенка своїм указом — ось так!). По-третє, стелю зарплати менеджерам установили на рівні «не вище, ніж у банку». І хоча в керуючу компанію холдингу вдалося запросити деяких найкращих білоруських фахівців, решту спеціалістів знайти так і не вдалося.
«Доти я ніколи не стикався з випадками, коли підприємство кілька років працює збитково й при цьому на ньому лишається те саме керівництво. Мовляв, «дайте нам гроші й не втручайтеся, у нас і так усе добре», — дивується литовський спеціаліст.
«Це як найняти тренера у футбольну команду-аутсайдера й сказати: ось тобі команда, у якій буде кілька твоїх гравців, кількох ми тобі підкинемо й керуватимемо ними, а кілька чинитимуть тобі спротив. Ти нічого не можеш міняти, але зроби так, щоб вони виграли чемпіонат… Я прийшов у холдинг не для того, щоб імітувати роботу й виконувати доручення людей, які ніколи раніше не займалися ні виробництвом, ні бізнесом. Потрібні були зміни, але я не бачив розуміння й готовності до них. Чиновники не бажають бачити реальну ситуацію й ухвалювати непопулярні рішення. Вони хочуть чути, що все добре, і далі показувати красиві звіти», — сказав Ґієдрюс Каукас і пішов із керівництва холдингу.
As result
Отже, як показує практика, деревообробним бізнесом іноземцям у Білорусі займатися можна. Важко, але можна. Щоправда, для цього треба дотримувати кількох умов.
По-перше, бізнес має бути досить великим і займатися виробництвом продукції з «високою доданою вартістю». Тобто «гнати на експорт» необроблений або слабо оброблений ліс не вийде.
По-друге, підприємство краще побудувати самому. Бажано з нуля й бажано не набираючи «зайвих» працівників «на перспективу». Коли з’явиться перспектива, тоді й наймайте. Інакше потім позбутися їх буде важко.
По-третє, і це головне, у жодному разі, ні за які обіцянки не зв’язуйтеся з державою! Нічого в неї не беріть ні в довірче управління, ні в якесь іще. Обдеруть як липку, а потім посадять. Завжди пам’ятайте про незавидну долю Аміда Набізада…