Терикон, батальйон «Київ-2»:
Я спілкувався з обеес’єшниками ще минулого літа в Києві, до відправки на фронт, на суді над активістами, які громили російські заправки… А на фронті ми якось раз зупинили їхню машину на блокпосту, але широкого спілкування не вийшло. Лише кілька фраз про документи й обурення спостерігачів ОБСЄ. Чому були обурені? Бо ми вимагали, щоб вони показали свої документи, а вони кричали, що в нас немає на це права. Ми сказали, щоб виходили на комбата й говорили про це з ним. Зрештою йому хтось подзвонив – і їх пропустили.
Читайте також: Російський слід у міжнародному моніторингу
Бізон, «Карпатська Січ» (93-тя ОМБР):
Коли на ротацію в Донецький аеропорт українських бійців під час «перемир’я» пропускали через блокпост сепаратистів, на ньому стояли й представники ОБСЄ. Наскільки мені відомо, присутність спостерігачів була однією з умов української сторони. У зоні пропуску виникали постійні конфлікти: образи на адресу наших, сепари тицяли в бійців своїми автоматами, кричали, що зараз усіх тут «покладуть». Знаю це як із власного досвіду, так і зі слів інших хлопців. Представники ОБСЄ не тільки не втручалися, а й вдавали, що не помічають нічого, демонстративно відверталися – не думаю, що потім вони згадували про таку поведінку у своїх звітах…
Артем, батальйон «Донбас»:
Я спілкувався лише з двома спостерігачами: латвійцем і болгарином. Латвієць був нормальний, хоча, може, так мені здається лише тому, що моя матуся латвійка. А болгарин – індик! Дивний чоловік, неадекватний, який не вмів розмовляти жодною мовою та постійно нервувався. Латвієць сказав, що розуміє нас. Пояснив, чому не може мене підвезти кілька кілометрів на своєму джипі: правила, мовляв. Щодо їхніх функцій, то особисто я, вже іншим разом, бачив тільки, як спостерігачі ОБСЄ отримували документи зі спільного центру координування припинення вогню в Артемівську, більше нічого.
Пєня, полк «Азов»:
На позиціях спостерігачів я не зустрічав. Але один раз захотілося їх перевірити – зупинив їхню машину біля Широкиного. У ній було двоє росіян, один білорус та один «бельгієць»ряджений, який дуже погано імітував, що нічого не розуміє. Бейджики ОБСЄ були у всіх. Паспорти показало тільки двоє: один паспорт був російський, другий білоруський.
Читайте також: ОБСЄ в інтер’єрі: вони працюють
Володимир Назаренко, командир взводу в батальйоні «Київська Русь»:
Ще восени минулого року «Мінськ» почав приїдатися. Ніхто перемир’я не дотримувався… Наше керівництво виявилося напрочуд адекватним: дозволяло попереджувальні постріли вгору «згідно зі статутом». Але інколи нас лякали страшними літерами: «ОБСЄ». До нас на позицію спостерігачі приїхали лише один раз. Подивилися, походили, щось пофотографували… Зранку було на диво тихо. А вже надвечір нам почали бажати «смачного» на вечерю. Також інколи нас попереджали, що ОБСЄ може перебувати в штабі сектору – відповідно маємо стежити за ефіром, у якому міг слухатися батальйонний канал. Тому ми навчилися шифруватися. Коли бачили, як іде ворожа розвідувально-диверсійна група, спочатку робили постріл із підствольника. А потім доповідали нагору, що по нас відкрито вогонь із мінометів чи гранатометів, і питали дозволу на вогонь у відповідь.
Байда, полк «Азов»:
Ну, наприклад, у Широкиному спостерігачі були зовсім не на боці України. Коли вони заїжджали, була тиша. Тільки-но покидали селище, починалася стрілянина. І вони завжди звинувачували саме нас у порушенні тиші.
Щоправда, з допомогою спостерігачів ОБСЄ наші забрали заміноване тіло загиблого побратима.
Читайте також: Майкл Боцюрків: «Ми можемо бути очима й вухами міжнародної спільноти в зоні конфлікту»
Чорнота, «Карпатська Січ» (93-тя ОМБР):
Коли ми під’їжджаємо до них поспілкуватися, вони зазвичай одразу кудись звалюють. Збіг, я думаю.
Читайте також: Сила автоматизму
Мансур, батальйон «Січ»:
По Авдіївці після кожного їхнього візиту сепари починали «крити» нас ще більше. А так їм байдуже… Часто не фіксують обстрілів.