Наприкінці лютого-початку березня 2014-го Налякані російською пропагандою міфічним «Правим Сектором», бандерівцями, задурманені кримчани почали цілеспрямовано створювати загони самооборони нібито для захисту власних міст при повному потуранні місцевої влади. На територію автономної республіки потрапляють перші групи російського спецназу задля підтримки сил так званої «Народної самооборони Криму». Діючи за всіма канонами гібридної війни такі групи перекидалися задля дестабілізації державної влади, силового захоплення державних закладів, підбурювання одурманеного населення до масових заворушень, а також підтримки місцевих завербованих сепаратистів з метою повного розкачування ситуації на українській території.
Для протидії такій диверсійній діяльності в державі передбачені антитерористичні підрозділи та військові частини. Але на той час в нашій країні що СБУ займалося всім, окрім своєї захисту національної безпеки, а військовими опікувалися за остаточним принципом. Повсюдна корупція роз’їла всю силову вертикаль, зробивши країну повністю беззахисною перед зовнішнім ворогом. Це і стало причиною беззубої реакції силовиків на проникнення на територію Криму російських спецпризначенців. Необхідно зазначити, що 27 лютого 2014 року, коли відбулося силове захоплення будинків Верховної Ради та Ради Міністрів Криму, сили терористів налічували близько 110 осіб, що в принципі не склало б великих проблем для бійців Центру спеціальних операцій «Альфа». Але кримська «Альфа» перейшла на сторону терористів і захищати півострів лишалося лише військовим.
У складі Військово-Морських Сил України, що дислокувалися на півострові, кістяком сухопутних підрозіділів були 36 Окрема бригада берегової оборони, а також 1-окремий батальйон морської піхоти, Центр проведення спеціальних операцій. Це були досить боєздатні з’єднання, спроможні відбити удар. Але наказів з Києва не надходило…
Заблокований вхід в військову частина в с. Перевальному
Поки в українській столиці розбиралися, хто кому буде головним, російські терористичні сили пустивши вперед загони місцевої самооборони і екзальтованих місцевих мешканців взялися блокувати українські військові частини та інфраструктуру.
Специфіка управління військами залишилася радянською, тобто командир в разі виникнення позаштатної ситуації повинен спочатку отримати наказ від вищого командування і лише потім реагува. Це і стало фатальним, адже події розгорталися дуже швидко. Нове керівництво держави відверто панікувало і не знало що робити, а Генштаб, як показали наступні події, просто не був готовий до рішучих та дієвих заходів.
Були заблоковані всі берегові об’єкти українських ВМС, включаючи штаб та сили берегової оборони.Командири підрозділів чекали наказів від Міністерства Оборони, Генерального Штабу щодо того, як їм реагувати на блокування своїх підрозділів людьми в військовій формі без пізнавальних знаків.
Читайте також: 80-та аеромобільна. Невідомий подвиг оборони Луганського аеропорту
Попри відсутність чітких і однозначних команд від вищого політичного та військового керівництва держави, командири деяких підрозділів зберігали вірність присязі, даній народу України, і не давали «ввічливим» терористам захопити свої військові частини. Присязі зрадив новопризначений командувач українських ВМС контр-адмірал Денис Березовський. Багато командирів зайняли проросійську позицію. Але знайшлися й такі, які до кінця були віддані своїй присязі даній народу України. Одним з таких небагатьох став командир гірсько-піхотного батальйону 36 Окремої бригади берегової оборони Юрій Головашенко.
Вранці 2 березня, «ввічливі» терористи з’явилися в Перевальному, місці дислокації 36 Окремої бригади берегової охорони, особовий склад якої становив тисячі солдатів та офіцерів, на озброєнні було 40 танків, близько сотні БМП та БТРів, самохідні та буксирувані гаубиці, РСЗВ «Град», зенітно-ракетні комплекси, тощо. На той момент, ворог суттєво поступався як за чисельністю, так і за озброєнням. Зброя в них була легка, хоча і були автомобілі бойового застосування, але цього все одно було недостатньо для штурму таких підрозділів. Бригада мала тоді всі можливості знищити це угрупування терористів.
Головашенко отримав наказ зарядити бойову техніку свого підрозділу. Перед цим йому придали танковий батальйон бригади. Наказали охороняти парк, він вже придумав де розставити техніку, розташувати снайперські розрахунки.
Поки в столиці політики намагалися вирішити питання мирно, бригада в цей час готувалася дати бій окупантам. Бійці не спали три доби, спали на ящиках з патронами, не випускаючи автомати з рук, все чекали наказу виконати присягу – захистити територіальну цілісність України.
Головний вхід у військову частину
Юрієві зателефонував командир 36 Окремої бригади берегової охорони Сергій Стороженко і наказав припинити підготовку до бойових дій. Командуючий ВМС України Березовський наказав скласти зброю і припинити опір. Майже відразу в Києві його назвуть зрадником, але вже було пізно. Процес зайшов занадто далеко. Але Юрій не дав розпорядження своїм хлопцям розряджатися. Він не знав кому довіряти в цій ситуації. Гірсько-піхотний батальйон прийняв рішення не складати зброю.
Комбриг наказав всім зібратися в клубі розташування бригади, туди прийшли всі, але тільки бійці гірсько-піхотного батальйону прийшли зі зброєю. Стороженко, комбриг бригади, почав звертатися до бійців примирливим тоном, що немає чого проливати кров, що ми браття з росіянами (які на той момент завершували захоплення військових частин!!!), і немає сенсу воювати за Україну. Офіцери горно-піхотного батальйону сказали йому, що він зрадник. Комбриг пішов далі і закликав всіх здати зброю і вибирати свою долю далі: звільнитися, перебратися на материкову Україну чи переходити на сторону окупанта. Почалася словесна перепалка між Головашенко і Стороженко. Активну роль в вербуванні військовослужбовців переходити на сторону ворога відіграв замполіт бригади, який навчався в одному військовому училищі зі зрадником Аксьоновим.
Читайте також: 10 Бригада морської авіації. Перша перемога новітньої української армії
Після цього послідували спроби роззброїти гірсько-піхотний батальйон, але ці спроби не мали успіху. Командир підрозділу, розуміючи, що поведінка командира бригади є відверто проросійською, а накази незаконні, з надією намагався поговорити з міністром оборони Тенюхом по телефону, щоб взяти ситуацію під свій контроль. Тенюх вислухав доповідь Юрія про анти-українське становище в бригаді, а у відповідь почув лише усний наказтриматися й надалі, і що комбриг на своєму місці і веде адекватне управління підрозділом.
Командир 36 ОБрБО викликав Юрія знову до себе в кабінет, намагаючись вкотре переконати його скласти зброю і припинити опір. Для нього все стало ясно, 36 Окрема бригада берегової оборони припиняє своє існування в лавах Збройних Сил України. На той час, він вже встиг вивезти свою сім’ю на материкову Україну.
Командир гірсько-піхотного батальйону 36-ї Окремої бригади берегової охорони
Командир згадує, що як тільки почалося силове захоплення Криму росіянами, тоді ще, на самому початку можна це все було придушити. Наприклад: заблокувати переправу, через неї переправлялися так звані «козачки», посилити охорону будинків Верховної Ради Криму дислокувавши там механізовані підрозділи, посиливши їх снайперами, можна було заблокувати під’їзд до частини, виставивши блок-пост га трасі Ялта-Сімферополь, заарештувати призвідників анти-українських виступів, розігнати силою так звані сили самооборони. Багато чого можна було зробити.Але ніхто не давав жодної команди, хоча це неправда з Києва давали лише одну «Тримайтеся!».
Потрібно сказати, що російські військовослужбовці, які блокували частину, дуже боялися йти на штурм, бо були легко озброєнні, в українських же була важка техніка, міномети, гранатомети.
Читайте також: Танковий таран старшого лейтенанта Абрамовича
Бійці 36-ої Окремої бригади берегової оборони залишали Крим на приватному автотранспорті. Бійці так званої самооборони Криму влаштували їм принизливий обшук, тоді як росіяни винувати ховали очі і пропускали так, хоча вже повністю хазяйнували на півострові.
Юрій Головашенко вивіз з окупованого Криму прапор, архів, печатку бригадитаким чином продовживши її існування в складі Збройних Сил України. На базі 36 Окремої бригади берегової оборонибуло створено ротно-тактичну групу кістяком якої стали військовослужбовці звичайно ж гірсько-піхотного батальйону. Після бойового злагодження і переформатування вони несли бойову службу на кордоні України з Придністров’єм, замінивши там 79 ОАЕМБр. Зараз хлопці з цього підрозділу, яких дуже часто путають з морськими піхотинцями несуть службу в секторі «М».