Беззахисні фортеці. Три унікальні напівзруйновані пам’ятки оборонної архітектури

Щоправда, вже сформува­лася усталена низка пам’я­ток, які традиційно «розкручуються» популяризаторами української історії. Через це, приміром, Кам’янець-По­дільсь­­ка фортеця, Підгорецький та Олеський замки затьмарили своєю славою не менш достойних кандидатів на відвідини. Тиждень вирішив піти «вужчим шляхом» та обрати не настільки «фотогеніч­­ні», проте не менш видатні па­м’ятки оборонної архітектури України.

Старосільський замок

Фортеця у Старому Cелі (фото 1), що за кількадесят кілометрів від Льво­­ва, – споруда, незважаючи на свій теперішній занедбаний стан, унікальна. Старосільська твердиня, яка знала і кращі часи, є не лише найбільшою за площею фортецею Галичини (близько 2 га), а ще й однією з найбільших в Україні. Цей замок-велет справді варто побачити хоча б через масштаб. До того ж він, як і будь-яка історич­­на пам’ятка, приховує безліч цілком кінематографічних епізодів минулого: криваві війни та штурми, інтриги, заколоти та легенди. Так, 1654 ро­­­ку, під час національно-визволь­ної війни, Старосільську фортецю відмовилися штурмувати козацько-татарські загони Богдана Хмельницького, а трохи пізніше, 1672-го, від її стін пішла ні з чим багатотисячна турецька армія. За переказами, непереможне османське військо відігнати геть допоміг щасливий випадок: хтось із оборонців замку влучним пострілом убив ворожого воєначальника, що турки сприйняли як поганий знак.

Дата зведення цієї величної споруди достеменно не відома. Більшість дослідників вважають, що фортецю споруджено у 1584–1589 роках на замовлення князів Острозьких. Процесом керував італійський архітектор Амброзій Прихильний – один із майбутніх будівничих костелу Бернардинів, що нині є однією з найвизначніших архітектурних пам’я­­ток Львова. Згідно з цією версією, замок відновили у 1642-му. Утім, є інша думка, що цей рік є часом появи, а не реконструкції фортеці. У 1731-му Старе Село перейшло у власність польських магнатів Чарторийських. Саме відтоді покинутий хазяями напризволяще колись могутній форпост починає перетворюватися на те, що ми маємо тепер. У 1809 році Ізабелла Чарторийська подарувала замок своїм онукам – магнатам Потоцьким, які використовували його для господарських потреб. Відомо, що останнім власником фортеці був Альфред Потоцький, який облаштував тут пивоварню і залишив ці володіння у вересні 1939-го.

Нині пам’ятка оборонної архітектури у Старому Селі переживає не найкращі часи. Хоча 2010-го її передали в концесію на 49 років і концесіонер зобо­­в’язався вивести замок із аварійного стану до 2012-го. В ідеалі тут мав бути туристично-мис­тецький центр. Однак наразі все це лишається на папері й роботи ще не почалися.

Тараканівський форт

В останні роки напівзруйнований Тараканівський форт (фото 2), що на Рівненщині, прославився на всю Україну. Від численних туристів, які наважилися заночувати в цьо­­му вельми моторошному міс­­ці, просто-таки градом посипалися свідчення, мовляв, із настанням ночі похмурі каземати та численні лабіринти укріплення в прямому сенсі оживають: їх наповнюють напівпрозорі фігури у військових одностроях. Крім того, дослідники підтвердили наявність тут потужної енергетики незрозумілого походження, а в підземних приміщеннях фор­­ту часто виходять із ладу електроприлади.

Утім, залишмо такі твердження для любителів «битв екстрасенсів», адже нас більше цікавлять не напівмістичні оповідки, а історія укріплення. А вона свідчить, що наприкінці XVIII століття, після чергового поділу Польщі, цими землями пройшов новоутворений кордон між Австрійською та Російською імперіями. Всередині ХІХ століття царський уряд вирішив укріпити свої західні рубежі, розпочавши будівництво системи оборонних укріплень, до складу яких і мав увійти Тараканівський форт.

На зведення було витрачено колосальні кошти й кілька десятків років, але форт як військовий об’єкт виявився не надто ефективним і морально застарів ще до повного завершення будівництва у 1890 році. Випробували фортецю під час Першої світової, тоді російська армія здала її без бою й вона залишилася неушкодженою. Руйнувань укріплення зазнало пізніше, під час Брусилівського прориву, ко­ли австрійців із великими втратами від обох сторін вибили з цих укріплень російські частини. Під час Другої світової численні приміщення форту використовували як склади і німецька, і радянська армії. По завершенні бойових дій твердиня остаточно знелюдніла.

Багато цікавого про завершальний період історії фортеці розповідають місцеві старожили. Мовляв, усім мешканцям колись була добре відома історія про безслідне зникнення в її лабіринтах двох десятків енкаведистів. Після цього за наказом радянського командування входи до найнижчих ярусів укріплення були запломбовані півтораметровим шаром бетону. Не так давно двоє сміливців вирішити як слід «дослідити» темні лабіринти підземель форту, після чого потрапили в психіатричну клініку.

Утім, речі, які, здавалося б, мали відлякувати туристів від цього незвичайного місця, викликали абсолютно протилежний ефект: форт став справжньою Меккою для любителів екстремального відпочинку та гострих відчуттів.

Поморянський замок

Дивлячись на цю занедбану, але від того не менш вишукану старовинну споруду, яка буквально доживає свої останні роки, важко повірити, що тут колись зберігалася чи не найбагатша на Галичині колекція полотен майстрів європейського живопису, зокрема витвори Леонардо да Вінчі та Рембрандта. Саме ця споруда протягом століть утримує статус культового об’єкта для поляків – Поморянський замок (фото 3) свого часу був улюбленою резиденцією короля Речі Посполитої Яна Собеського, а мури твердині вважалися найміцнішими і найнадійнішими у краї.

І без того нечастим подорожнім, які наважуються на мандрівку розбитими дорогами до цього куточка України, при в’їзді до селища Поморяни на Львівщині вже абсолютно нічого не нагадуватиме про часи, коли тодішнє галицьке місто переживало свої найкращі роки.

А почалося все в середині XIV століття, коли на пагорбі над річкою Золота Липа з’явилося дерев’яне укріплення за наказом місцевого воєводи. Згодом воно стало форпостом, який захищав ці землі від нападів турків і татар. Після їх набігів нові власники замку, родина Сенінських, відбудовують й укріплюють замок. Загалом, незважаючи на статус «неприступного», поморянське укріплення не раз зазнавало пошкоджень. Останнім власником замку був граф Єжи Потоцький, який назавжди залишив ці місця 1939 року з приходом на Галичину радянської влади.

Нинішній стан Поморянсь­кого замку жахливий. У 2011-му тут впала стіна, місцеві мешканці розтягли її цеглу. Раніше, у 2010-му, кудись зникли кам’яна огорожа і залізні ворота. Чиновники Львівщини не раз заявляли про необхідність передачі пам’ятки в концесію, утім, історія зі Старосільською фортецею доводить, що то не вихід. 

Тож цю пам’ятку варто відвідати, поки від неї бодай щось залишилося. Адже жодна з легенд, переказів чи історичних хронік не здатна обдарувати нас справжнім ефектом присутності – лише штучним та беземоційним. Такі місця потребують перебування тут і тепер – найліпше наприкінці дня, коли сутінки ледь-ледь починають торкатися старовинних мурів. Саме в ці хвилини тут можна відчути фізичну присутність часу, як він проходить крізь нас і тихо ховається в темних коридорах замку.