Хто це сказав? Уже ніхто й не згадає. Особливу увагу на ті слова тоді не звернули – лише журналісти одного з адекватних російських видань винесли їх у заголовок свого репортажу. На палаючій площі, під пострілами звучало це природно та очевидно, як «небо блакитне». Ми безсмертні, інакше чому спокійно лишалися б на Майдані віч-на-віч зі смертю, не тікали? Дехто навіть пішов у наступ.
Вони, поза сумнівом, перемогли. Перемогли і смерть, і режим. Іменем «Небесної сотні» називають і називатимуть вулиці. Їм присвячують вірші та пісні. Про них писатимуть у підручниках історії – підручниках, які в альтернативній реальності могли б містити короткі відомості про терористів-бандерівців, котрих героїчно знищили силовики.
Про всіх загиблих в одній статті не розповіси. Пізніше ще повернемося до цього, а поки що лиш кілька слів про кілька доль.
37-річний Віталій Васильцов із села Жорнівка Київської області помер вранці 19 лютого. Був одним із найкращих професіоналів у декоративному садівництві в Україні. Власним коштом відновив стару криницю загального користування. Безплатно обрізав дерева в селі й мріяв створити в Жорнівці дендропарк. Без батька лишилися дівчатка двох і семи років.
Читайте також: Стоїмо. Війну не можна виграти наполовину
39-річний Микола Паньків із села Лапаївка Львівської області помер 20 лютого. Куля снайпера в груди. Він намагався витягати поранених із поля бою. Коли їхав до Києва востаннє, мати дуже просила його лишитися. «Я не поїду, другий не поїде, а в цій державі будуть жити мої діти», – відповів чоловік. Дітей у нього також двоє…
49-річний Андрій Корчак зі Стрия – з родини колишніх репресованих. Дістав смертельну черепно-мозкову травму на Інститутській 18 лютого. Побитий «Беркутом». Вранці телефонував братові. Казав, що всередині щось муляє. Якесь нехороше передчуття. Коли той передзвонив йому, слухавку взяв лікар. Розповів, що Андрія не можуть реанімувати.
33-річний Іван Пантєлєєв із Донецької області був рок-музикантом. На Майдані провів понад два місяці. Родичам казав, що повернутися не може: «Повинен бути тут». Івана вбили пострілом у серце на Інститутській.
19-річний Устим Голоднюк зі Збаража, що в Тернопільській області. Батько, колишній міліціонер, уже за годину мав забрати хлопця з Майдану додому – відпочити кілька днів. Устим телефоном запевнив його, що з ним усе буде добре, нічого не станеться – має чарівну оонівську каску. Блакитну. Каску миротворця. На одному із відео з Інститутської лежить на землі в ній. Блакитне та червоне – ріка крові з голови хлопця.
33-річний киянин Василь Прохорський на Майдані допомагав медикам. Куля в потилицю. Останній статус у соцмережі: «Рабів до раю не пускають».
Читайте також: Туман перемоги. Що робити після втечі Януковича
34-річний Андрій Мовчан, освітлювач Театру ім. Франка, родом із Чернігівщини. Працював у Києві. 20 лютого його знайшли на Майдані, куди він приходив щодня, розстріляним. Кажуть, захищав від кулі дівчину.
«Я господар на своїй землі, я влада у моїй державі. Бо я частинка українського народу, бо тут лягли в землю діди мої. Ті, хто зміг. Бо одного (хоч і віддав колгоспу свою землю) за доносом заарештували нібито за висловлювання проти колективізації. А потому за рішенням трійки в Миколаївській області розстріляли. А другого діда відправили на Соловки, звідки він так і не повернувся. Тому моя це земля і не буду жити по іншому, ніж живу зараз», – пояснював свою громадянську позицію 53-річний Віктор Чміленко з Кіровоградщини. Батько трьох дітей загинув від кулі снайпера 20 лютого.
Схиляючи голови перед пам’ятю загиблих, нагадаємо про інших – живих і тяжкопоранених, які потребують не так визнання, як допомоги. Щоб не вступити до «Небесної сотні» вже завтра. Мова про десятки українців, які зараз перебувають у лікарнях. Деякі на межі життя і смерті. Із пробитими головами та кульовими пораненнями. Із простріленими легенями та відірваними руками.
Кожному з них ми повинні дякувати за те, що живі. Перед вічністю, перед подвигом усіх цих людей ми зобов’язані жити інакше. «Як братимеш чи даватимеш хабара, відчуй кров «Небесної сотні» на своїх руках», – радять у соцмережах. Це стосується всіх сфер життя. Особливо ж контролю громадськості за новою владою.