За що я люблю наше телебачення, то це за гостинність. Днями побачив у гостях у моєї улюбленої ведучої (однієї з) чергового гостя з Москви. Сєргєй Ґлазьєв, колись міністр зовнішньоекономічних зв’язків Росії, депутат Держдуми, а нині відповідальний секретар Митного союзу (того самого), пояснював, чому нам треба вступати до цього союзу, а не вступати до ЄС. Не можу процитувати дослівно, але за сенс ручаюся: «Що вам та Європа, що ви в неї рветеся? Що вони можуть? Хіба що дозволити одностатеві шлюби». Моя улюблена ведуча розгубилася. Не дивно, я б і сам навряд чи добрав би розуму. Ні, справді, як можна заперечити людині, коли вона переконана, що європейськість вичерпується толерантністю до секс-меншин, і – головне! – чи варто з нею взагалі про щось сперечатися?
Звісно, сюрпризом це могло бути лише для тих, хто не в курсі. Один із засновників (разом із добре нам відомим Дмітрієм Роґозіним) Народно-патріотичного союзу «Родіна» не може не вірити в те, що Європа, та й узагалі весь цей ваш Захід – це суцільний занепад і безлад, а от наша з ним донедавна (і невдовзі, як він сподівається) спільна країна – осередок стабільності, економічного процвітання й, прости Господи, модернізації. Усе, що від нас вимагається, – це приєднатися. Як каже моя племінниця, «переходь на темний бік, у нас є печеньки».
А й справді, на Заході таке коїться! От глобальна комісія з наркотиків запропонувала легалізувати марихуану. Хоча що з тієї комісії взяти, у ній самі лише недоумки: чотири колишні президенти різних країн, два колишні прем’єр-міністри, два колишні державних секретарі, один колишній Генсек ООН, різні там міністри, адвокати, один лауреат Нобелівської премії з літератури… Інша річ – Ґєннадій Оніщєнко, головний санітарний лікар Росії! Той самий, який колись заборонив імпорт молдавських та грузинських вин і мінеральної води «Боржомі», а нещодавно – будь-яких овочів із будь-якої країни Євросоюзу, так він дбає про здоров’я співгромадян. Так от, днями Ґєннадій Ґріґорьєвіч офіційно оголосив наркотиком… петрушку кучеряву (Petroselinum crispum). Щоправда, не саму рослину, а лише її плоди та ефірну олію, але поміркуйте самі, кому тепер спаде на думку вирощувати або продавати це вмістилище гріха – можна на рівному місці строк одержати. Оце по-нашому! Прямо, безкомпромісно, без огляду на якусь там продажну громадськість. А що – у нас тут «родіна» в небезпеці, Росія посідає перше місце у світі зі споживання героїну – 75 тонн (для порівняння: Китай – 45 тонн, Штати разом із Канадою – 20 тонн), хіба є інший вихід, аніж боротися з петрушкою?
Не буду сперечатися, можливо, у короткостроковому плані нашій країні справді вигідніше ввійти до Митного союзу, як закликає пан Ґлазьєв. Це треба було б порахувати, причому порахувати чесно, а не так, як газові тарифи, – щоби бодай усвідомлювати, від чого ми відмовляємося. Але в одному я переконався додатково: у плані стратегії нам варто триматися якомога далі від того економічного й, не побоюся сказати вголос, ментального середовища, яке в постійному робочому режимі продукує лицемірство, демагогію, дурість і головне – безкарність.
Останнє найбільше вбиває. Хоч би що утнув Ґєннадій Ґріґорьєвіч, яку завгодно капость, будь-яку нісенітницю, його праву впливати на споживчий ринок підвладної країни не загрожуватиме ніщо, доки він не роздратує своє безпосереднє начальство, а начальству він знає, як догодити. Те саме стосується будь-якого функціонера в діючій системі взаємин у Росії, куди нас кличуть. Ну й нехай, це їхня суверенна справа, але Україна на своєму невпинному шляху до Європи стрімко добирає цивілізаційних рис, притаманних якраз тому, умовно кажучи, «азійському» ладу. Кажу «умовно», бо перед очима стоїть типовий азійський прем’єр, який вибачається перед своїм народом за аварію на атомній станції Фукусіма й обіцяє скласти повноваження, щойно закінчить першочергові заходи з ліквідації наслідків. Він що – спричинив цунамі? Чи, може, він проектував реактор? Ні, звісно ж, це всього лише ритуальні рухи, але вони добре зрозумілі в тій системі координат, яка передбачає готовність нести особисту відповідальність (так і бачу нашого прем’єра чи міністра освіти, які роблять собі сеппуку).
Про толерантність, про право на власний шлях (зокрема, й вибір сексуальної орієнтації або вживання травички; для когось це першочергове питання, а для мене сто двадцяте) поговоримо, коли домовимося відповідати за свої вчинки. А «стабільність», куди кличе ґлазьєв, – це тотальна безвідповідальність. Включно з можливістю кидати за ґрати опонентів, байдуже, яке їхнє прізвище – Ходорковскій чи Луценко.