Воєнні атаки відбуваються лише за сприятливих умов. Чи вважаєте ви, що нинішня політична, економічна та військова ситуації зручні для Росії для втручання в Україну, яке, як кажуть аналітики, може статися у вересні?
— Звичайно, для цього у вересні будуть всі передумови, як-от літня посуха та нестача води в Криму. До того ж у регіоні триває дезінформаційна операція Кремля, за допомогою якої він намагається говорити про гуманітарну катастрофу. Також цьому сприяють і зміни до конституції РФ, якими російська влада намагається юридично оформити свої претензії на колишні республіки Радянського Союзу. Росіяни й далі видають громадянам України свої паспорти. Це все політичні та економічні умови. Потім треба звернути увагу на військові навчання «Кавказ-2020», які зберуть у регіоні значні сили ЗС РФ. А також розуміти, що відбувається в Сполучених Штатах. Ми відволіклися, зараз нам вистачає власних викликів та загроз через пандемію COVID-19, насильство на вулицях, що триває, та особливо через майбутні президентські вибори. Вересень — це ж лише за кілька тижнів до наших виборів. До цього можна додати абсолютно помилкове рішення про виведення 9500 американських військових з Німеччини. Більша частина із цих сил є важливими для організації логістики, швидкого підкріплення. Отже, усі ці речі разом не обов’язково означають, що атака буде. Однак передумови є.
Читайте також: Без’ядерна альтернатива
Тому дуже важливо, що пильнують не лише Збройні Сили України, а й решта країн регіону, як-от Грузія, Румунія й Туреччина. І Сполучені Штати також звернули на це увагу, як і НАТО. Крім того, я вважаю, що Німеччина та Франція мали б по-справжньому тиснути на Кремль, однак досі цього не зробили. Вони також зіткнулися із своїми внутрішніми викликами через необхідність відновлення після пандемії. Тому якщо Кремль вважатиме, що з боку Заходу реакція буде мінімальною, то це створює певні ризики. Такі розрахунки можуть спричинити атаку певного типу. Звичайно, хотілося б помилитися в цьому. І я впевнений, що ЗСУ зроблять усе потрібне, щоб бути готовими забезпечити розвідку. Україна тісно співпрацює з Грузією, Молдовою та Румунією, щоб дуже уважно спостерігати за цими навчаннями й за всім, що відбувається на Чорному та Азовському морях. Водночас вам знадобиться весь спектр розвідувальних спроможностей, зокрема радіотехнічна розвідка та аеророзвідка. Україна демонструє високий рівень роботи з БПЛА, це також має важливе значення. Однак потрібно спостерігати й за морською обстановкою, щоб знати, що там відбувається.
Що може бути використано як причина нападу? І чому Росія здатна зробити такий крок?
— Звичайно, нестача води в Криму. Частково це через погодні умови, частково через блокування Північнокримського каналу українською стороною. Кремль постійно говорить про гуманітарну кризу, і він не здатний самотужки впоратися з налагодженням постачання води чи розвитком потужностей для опріснення. Отже, на мій погляд, їхній меседж звучатиме приблизно так: «У нас гуманітарна криза, ми не маємо іншого вибору, аніж відкрити дамбу поблизу Нової Каховки». Наскільки мені відомо, у тому регіоні вже тривають інформаційні операції, що намагаються в цьому переконати. Я не знаю, який саме буде напад: чи вертольоти зі спецпризначенцями, чи якісь люди-загарбники без уніформи, чи навіть повітряний удар. Головна мета — вивести з ладу дамбу. Однак існує багато способів повернути собі воду. Якщо росіяни це зроблять, а Захід відреагує мляво, то я не знаю, чим це може закінчитися.
Вони навряд чи просто знищать дамбу й підуть. Якщо вони контролюватимуть околиці Нової Каховки на додачу до всього узбережжя Криму та 10 тис. військових у Придністров’ї — це залишить для України лише невеличку морську зону поблизу Одеси. А російський ВМФ постійно під час навчань відпрацьовує, зокрема, питання блокади цього району. Отже, як на мене, довгострокова мета РФ — повністю контролювати все узбережжя Чорного моря, відрізавши від нього Україну. У вас уже проблеми з Азовським морем, і Кремль побачив, що Захід не відреагував. У Керченській протоці тоді були не «зелені чоловічки», а російський флот, який захопив українські кораблі. Якщо західна спільнота не чинитиме опір, то де-факто це перетвориться на внутрішні територіальні води Росії. Тому, зрозуміло, вони не відступають. Коли вони побачили, що за їхні дії в Азові нічого не буде, вони стали нахабнішими. І якщо поєднати це і з тим, що США відволіклися, і з браком рішучих дій американської Адміністрації проти Росії, це, ймовірно, призведе до хибних висновків з боку Москви. Вони можуть спокуситися щось зробити, скористатися всіма цими чинниками.
Які заходи, політичні та військові, можуть слугувати ранніми ознаками приготувань Росії до удару?
— Насамперед це спорудження медичних закладів, як-от польові шпиталі, у кількості, що перевищує потреби в рамках звичайних навчань. Так само як і сховища боєприпасів та схожі речі. Логістичні приготування завжди забирають найбільше часу. І я очікую, що українські розвідувальні служби стежать за всім, чим можуть. Водночас вважаю, що російські військові будуть дисципліновані й мають дотримуватися вимог операційної безпеки. Звичайно, треба також стежити за інформаційним простором, чи буде там значний спалах новин, присвячених темі гуманітарної кризи в Криму. Потенційно Україна може також отримувати дані від агентурної розвідки на Донбасі, адже там перебувають тисячі російських офіцерів. Вони якимось чином можуть розповісти, що відбувається. Я сподіваюся, що ОБСЄ зробить розумний крок і СММ стежитиме за розвитком ситуації.
Читайте також: Оновлення репертуару
Однак, як відомо з новин, представники терористичних угруповань забороняють спостерігачам СММ ОБСЄ вільний доступ до всіх територій, виправдовуючись заходами для зупинки пандемії…
— Стосовно цього я розчарований діями Німеччини, Франції та Великої Британії. Вони могли б тиснути на Кремль більше, щоб він дозволив ОБСЄ виконувати їхню роботу. Для мене це абсолютно неприйнятно. І Кремль це бачить. Це ганьба, тому що в складі місії ОБСЄ є багато справді хоробрих чоловіків та жінок, які постійно ризикують, виконуючи свої завдання.
Чи може Україна та Захід щось зробити для запобігання можливому нападу?
— Якщо говорити про дипломатичну сферу, то Україна має цілодобово працювати з Берліном, Парижем, Лондоном і Вашингтоном, а також Брюсселем. Щоб підвищити обізнаність про все, що відбувається. Щоб звернути увагу і ще раз нагадати: українські солдати досі гинуть щотижня; Росія досі незаконно анексувала Крим; Москва готує повністю нелегальні плани. Київ має розвивати стійке партнерство з Румунією, Грузією і Туреччиною. Разом ви зможете стати набагато гучнішим дипломатичним голосом, який почують у Брюсселі та Вашингтоні. Це має бути перший крок.
В інформаційній сфері українська влада має постійно докладати зусиль, щоб донести всім громадянам, що відбувається, і розвинути стійкість у суспільстві. У такий спосіб люди перестануть бути вразливими до російської дезінформації. Звичайно, таке легко казати, а зробити набагато складніше. Утім, саме це і є лідерством.
Щодо військових заходів — і далі спостерігати за узбережжям та повітрям, виявляти ознаки, про які я говорив раніше. Не можна тримати всю армію в стані повної бойової готовності, це недоцільно. Ми не говоримо про те, що треба бити тривогу. Однак слід сфокусувати розвідувальні зусилля, водночас переконавшись, що решта наших військ робить все необхідне, щоб бути готовими. Маю на увазі тренування та обслуговування.
На економічному фронті Україна повинна домогтися від усіх європейських держав оголошення, що кожне судно, яке відвідує порти в Криму, є контрабандою. І йому буде заборонено доступ до будь-якого європейського порту, байдуже — ідеться про комерційне судно чи корабель російського ВМФ. Такий спосіб ефективно нагадає, що російська анексія півострова є незаконною. Наскільки я пам’ятаю, Київ офіційно оголосив усі порти в Криму зачиненими. Отже, така заборона може бути важливим кроком, що цілком відповідає цим нормативно-правовим рамкам. Частковою причиною, чому немає уваги Чорноморському регіону, а в Заходу відсутня стратегія на кшталт російської, є брак інвестицій, попри всю повагу до грузинського та українського народів. Не існує зацікавленості. Якщо Франція, Німеччина, США, Велика Британія чи інші країни не мають значних інвестиції в Україні, Румунії та Грузії, то будьмо чесними — їм просто нема за що боротися і що захищати.
І це якраз те, чого прагне Росія. Наприклад, Москва зупинила будь-який прогрес у проекті порту в Анаклії. Якби його вдалося реалізувати, Грузія перетворилася б на логістичний вузол між Європою та Азією. Отже, усі залучені країни були б зацікавлені в безпеці Грузії. А якщо продовжити трафік до Одеси та Констанци, то це суттєво змінило б економічну динаміку всього регіону. А Москва цього хоче в останню чергу. Кремлю потрібен повний контроль над Чорним морем, бо він дасть змогу продовжувати операції в Сирії та Лівії. Ми на Заході не розглядаємо це в такому ключі. Раніше Росія вже перетворила біженців із Сирії на своєрідну зброю, тепер вони можуть це повторити в Лівії. Громадянська війна, у якій Росія підтримує фельдмаршала Хафтара, змушує мільйон біженців знову тікати в Європу. І це не збіг.
Якщо говорити про найгірший сценарій, коли російська атака вже відбулася, то якою може бути реакція західних країн. І як щодо Китаю та Туреччини?
— Насамперед усі країни ЄС, а також США й навіть, гадаю, Китай мають на дипломатичному рівні засудити такі дії. Після цього — значно підвищити санкції. ФРН першого ж дня має негайно скасувати проект газогону «Північний потік-2». Якщо Росія щось зробить — отже, цьому проектові кінець. Я не знаю, які військові кроки можуть бути, однак вважаю, що Україна має попросити Туреччину, згідно з конвенцією Монтре, перекрити рух російських кораблів через протоки. Сподіваюся, що Київ уже веде такі переговори з Анкарою, отже, турецька сторона буде до цього готова. Хоча, звичайно, Росія також має великі важелі, щоб тиснути на Туреччину. Без сумнівів, наш союзник по НАТО — Румунія — теж має бути надзвичайно занепокоєний. Росія вже захопила українські бурові платформи — отже, Кремль наполягає на розширенні своєї виключної економічної зони (ВЕЗ). Москва таким чином опинилася прямо біля румунської ВЕЗ, але, коли йдеться про підводний периметр для газових родовищ, вона вже заходить на територію ВЕЗ Румунії. Сполучені Штати та інші члени НАТО мають чітко дати зрозуміти, що вони захищатимуть своїх союзників з Румунії та Болгарії. Інша річ, яку може зробити Захід, — вдарити Росію в якесь інше місце, наприклад у Сирії. Це може бути кібератака, яка підірве їхню здатність виконувати завдання в Тартусі або інших місцях. І, звичайно, ми маємо вимкнути щонайменше два найбільші російські банки, щоб було по-справжньому боляче. Інакше Кремль зрозуміє, що ми занепокоєні, але не маємо серйозних намірів.
На ваш погляд, такі дії справді можливі чи Україну чекає новий раунд «глибокого занепокоєння»?
— На жаль, це цілком імовірно. У такій ситуації надзвичайно важливим є сильне беззаперечне американське лідерство. Бентежить те, що американська влада зараз не видається такою сильною, послідовною та чіткою щодо Кремля. Тому ризики зростають.
Ми в стані гібридного конфлікту, тож які некінетичні засоби може використати Кремль на додачу до звичайних сил?
— Якщо Кремль наважиться на наступ, слід чекати потужних кібератак проти України, щоб зруйнувати комунікації, вивести з ладу системи управління. Так само вони й надалі докладатимуть зусиль у дезінформаційному аспекті. Я очікую, що почнеться повна блокада Азовського моря. Також можу собі уявити численні суспільні протести, організовані російськими спецслужбами в різних соціальних групах. Їхня мета — максимально відвернути увагу, тож це будуть різні міста в усіх областях України, не лише на Півдні. Вони спричинять Києву чимало проблем.
———————-
Генерал-лейтенант (у відставці) Бен Годжес народився 1958 року. У 1980‑му закінчив Військову академію США, став командиром взводу в сухопутних військах. У 1993-му закінчив Школу військових наук, а 2001-го — Національний воєнний коледж. Після свого першого призначення на посаду офіцера в піхоті в місті Гарлштед (Німеччина) командував піхотними підрозділами рівня роти, батальйону та бригади в 101-й повітрянодесантній дивізії, зокрема 1-ю десантно-штурмовою бригадою «Бастонь» під час операції «Свобода Іраку» в 2003–2004 році. Обіймав різні штабні посади під час операції «Свобода Іраку» в 2005–2006 роках і в територіальному командуванні «Південь» в Афганістані (2009–2010). У листопаді 2012-го призначений командиром Об’єднаного командування ОСВ НАТО. З листопада 2014-го по січень 2018-го — командувач ЗС США в Європі. Після звільнення з армії з 2018 року й до сьогодні — керівник стратегічних досліджень Центру аналізу європейської політики (CEPA).