Пошуковій система щодо цієї назви пропонує все що завгодно, але аж ніяк не посилання на картину – і «Бес панікі» Кінчева, і збірка віршів «Без трусів», і «Беси» Достоєвського, і навіть No Comment. Це пояснюється принциповою маргінальністю режисера та його творів, відомою журналістам та поодиноким шанувальникам Шапіро, і тривалим драматичним процесом створення фільму. Але вкупі вони дали неочікуваний результат, ба навіть парадоксальний. Вперше у творчості режисера є що коментувати! Бо, «бесспорно», це краща робота митця, зі своїм чітким сюжетом, доступно і логічно викладеною історією і правильним монтажем, який, як казав Стенлі Кубрик, і є кіно.
Власне, чотирирічний термін роботи над фільмом був спричинений тривалим компонуванням чисельних креатур, народжених режисером, – перестановкою додатків, як сказав сам Олександр. «Компонувальником» – за титрами – був продюсер, Олександр Шейн, хоча Шапіро каже, що монтував він. Сам чорт голову зверне у вічних суперечках режисера і продюсера, але у цьому випадку важливим є лише результат – перший фільм Олександра Шапіро, виконання якого не викликає відрази. Відомий своєю зарозумілістю, претензійністю і абсолютною невідповідністю зробленого сказаному, цей колишній учень єврейської семінарії з табуйованими плямами в минулому, відвідувач сумнівних курсів психопрактики і кумедного факультету мореплавного училища, невідомий кліпмейкер і поганий режисер, на адресу якого лунало, можливо, найбільше негативних епітетів після смерті Еда Вуда, – і цілком заслужено, – попри все це, завжди був цікавим, шокуюче неординарним співрозмовником і за його промовами, густо пересипаними мало кому відомими філософськими термінами, був сенс, на відміну від спічів багатьох наших сучасних політиків, котрі і про філософію ніколи не чули, і терміни вживають, не розуміючи їхнього значення. І фільм «Бес Пор No», висловлюючись як Шапіро, став тим гештальтом, органічною структурою, в якій мудро вплетені причини і наслідки історії за каузальною системою, і форма її є конгруентною задачі. Просто кажучи, в картині все добре зв’язано, зрозуміло і цікаво, а моменти з еротичними сценами і насильством цілком відповідають обраному жанру драми, сюжетним поворотам та заданій ідеї. Ідейний центр фільму, конфлікт поколінь, – коли батько є майором міліції, що бореться з підпільною порноіндустрією, а син – її творцем, – взагалі вперше так сильно відображається в сучасній українській кінематографії, понад те – «В Україні про конфлікт поколінь ще не знімали», – каже і Денис Іванов, директор Одеського кінофестивалю та голова дистриб’юторської компанії «Артхауз трафік».
Звісно, здається занадто радикальним таке протиставлення батьків та дітей, але, по-перше, як зазначено в титрах, фільм заснований на реальній історії, а по-друге, сюжет вибудовується із однієї потужної драматургічної деталі/: син починає знімати порно саме на тому фотоапараті, який йому подарував татусь, перед цим вилучивши його під час якоїсь конфіскації. Так само трохи ходульно виглядають і ідеали двох членів однієї родини: ностальгія за минулими часами, без порно у батька і водночас прагнення грошей, ще більших грошей у сина. Та, напевно, не так це вже й натягнуто, бо надто схоже на правду. Чого може хотіти 16-річний безпринципний хлопчик, що росте без матері, яка вмерла, і батька, який заходить на п’ять хвилин, щоби щось подарувати? Його оточують реп і комп’ютерні ігри, дівчата з зеленими перуками і хлопці з чорною шкірою, червоні тачки дилерів та сизий туман від драпу. Творча енергія, яка дивом залишилася в прокурених мізках хлопця, направляється через прагнення знімати до зелених папірчиків з Франкліном на обкладинці. Він лише пропонує те, що хочуть брати, – візуалізовний секс, тому що це всім потрібне, і дядечко Фройд був би з цим згодний.
Треба віддати належне Шапіро – скільки ж можна компліментів за одну стрічку?! – за вибір акторів. Олексій Горбунок – це безпрограшний варіант, яку б роль він не грав, а в ролі шаржованого крутого і хамовитого майора, що на роботі ходить у чорних сонцезахисних окулярах і кашкеті, а вдома жере тараньку з пивом, він просто ідеальний. Притрушений синок у виконанні Антона Комякова, може, як актор і не засяяв зіркою в небі, та виключно фізіогномічно вдало вписався в пекельну картину сучасного молодіжного андеграунду. А чи не ідеальний у сина дружбан по ганжубасу і порнозйомках, чию роль виконав Мирослав Кувалдін із гурту «Зе вйо»? Зрозуміло, що не обійшлося і без Віталія Лінецького, якого і Шапіро любить, і театральні- та кіноглядачі, і у ролі дилера, партнера з порнобізнесу сина, він, мов народився таким.
Питання викликає лише жанр. У тому сенсі, що відмінністю Одеського кінофестивалю, як було заявлено ще торік, є комедійна, гумористична складова конкурсних фільмів, а «Бес Пор No» назвати особливо смішним не повернеться язик. «Я вважаю, – підсумовує Денис Іванов, – що «Бес Пор No» є справжньою екранізацією нашої концепції. Не зважаючи на драматичний фінал, тут є специфічне почуття гумору, і воно – в кожному кадрі. І при цьому Шапіро примудрився прямувати до катарсису і, зрештою, у фіналі його отримати».
Хто, коли і де буде прокатувати фільм Олександра Шапіро наразі невідомо. Але, «бесспорно», і без усяких «но», що балів йому може додати приз Одеського кінофестивалю.