27 вересня FIFA винесла рішення за дисциплінарною справою у зв’язку з діями українських вболівальників під час матчу у Львові між футбольними збірними України та Сан-Марино у відборі до фіналу чемпіонату світу 2014 року в Бразилії. Міжнародна федерація футболу вирішила: наступний відбірковий матч (проти збірної Польщі, вирішальний за вихід до фінальної частини змагань) жовто-блакитна збірна проведе без глядачів. Крім того, Федерація футболу України оштрафована на €45 тис., а стадіон у Львові дискваліфікований на відбіркові матчі за участю національної збірної до 2018-го включно.
Причиною жорстких санкцій слугувало не так використання на трибунах піротехніки (про це відрапортував один із делегатів FIFA, яка забороняє фаєри на матчах, що проводяться під її егідою), як рапорт спостерігача мережі FARE («Футбол проти расизму в Європі»). FARE – це європейська мережа з головним офісом у Лондоні, яка із 1999-го бореться з виявами расизму та ксенофобії у футболі. У 2006-му, на десятий рік свого існування, уклала «стратегічний союз у сфері антидискримінації» із FIFA й відтоді допомагає їй, надаючи звіти про вияви расизму та неонацизму під час матчів. Остання, своєю чергою, керуючись цими рекомендаціями, ухвалює дисциплінарні рішення щодо футбольних федерацій країн, на стадіонах яких були помічені такі вияви.
погляд fare на історію. Організація рекомендує карати національну федерацію за появу на трибунах червоно-чорного прапору, який активно використовували українські повстанці під час визвольної боротьби в середині XX століття, і портретів Степана Бандери та Романа Шухевича
Сергій Стороженко, віце-президент ФФУ, яка отримала від FARE факс із докладним переліком ознак порушень, пояснив: спостерігачі цієї організації зафіксували наявність у львівських вболівальників «ультраправих банерів» і факт підняття штандарта дивізії СС «Галичина».
Читайте також: Good night Ukraine
Трохи більше про расизм по-українськи можна дізнатися зі звіту самої FARE. На 14-й хвилині матчу, свідчить спостерігач, уболівальники збірної України піднімають штандарт дивізії СС «Галичина» – галицького лева. «Дивізія була сформована з українських добровольців і воювала за нацистську Німеччину під час Другої світової війни», – пояснює свій погляд на історію представник FARE. На 15-й хвилині футбольного двобою його увагу привертає антикомуністичний банер «Good night, left side». На 55-й хвилині спостерігач FARE побачив на трибуні чоловіка у футболці з номером «88». Ці цифри він розшифровує як «Heil Hitler» (H – восьма літера англійської абетки). Також помітив вияви расизму з боку українських уболівальників – імітація мавпячих звуків. Таким галасом, стверджує спостерігач, ультрас зустріли оголошення про те, що гол у ворота Сан-Марино забив натуралізований гравець української збірної Едмар, бразилець за походженням. Також представник FARE побачив на стадіоні кількох молодиків, які характерно рухали рукою, як це робили нацисти під «Зіг хайль» (так звані зіги).
Усі ті факти він ретельно зафіксував на відео та фото.
Без оголошення війни
Не зауважили власного расизму лише ті, хто підтримував українську збірну під час матчу. Цікаво, що наші ультрас гадки не мали про заборону символіки дивізії СС «Галичина», яка раптом стурбувала міжнародного спостерігача. За їхніми словами, вони регулярно ознайомлювалися з рекомендаціями ФФУ про поточні заборони, зокрема цілком очікувану заборону свастики, символів Ку-Клукс-Клану тощо. Утім, жодної згадки про дивізійників у таких рекомендаціях ніколи не було.
Лідер львівських ультрас Тарас Павлів у розмові з Тижнем зізнається: «Оновлений» перелік заборон уперше побачив лише в телепередачі «Великий футбол» 21 вересня, через два тижні після матчу. Не ознайомили з «нововведеннями» не тільки львів’ян. Як розповів українським ЗМІ офіцер безпеки київського «Динамо» Анатолій Біньковський, їх перелік до відома вболівальників столичного клубу УЄФА офіційно довів лише 25 вересня.
З тим, що «золотий левик» – расистський чи то неонацистський символ, Тарас Павлів категорично не погоджується: «Вони боролися за незалежність України». Згадує, що в Тернополі та Івано-Франківську є названі на честь дивізії вулиці… Утім, найбільше Тараса бентежить не те, за що покарали збірну, а те, за що її можуть покарати.
Як свідчить новий список крамольної, за версією FARE, символіки, скаржитися на українських вболівальників варто не лише за штандарти «Галичини». Карати національну федерацію рекомендується також за появу на трибунах червоно-чорного прапору Організації українських націоналістів, який активно використовували українські повстанці під час визвольної боротьби в середині XX століття, і портретів Степана Бандери та Романа Шухевича.
«Степан Бандера та Роман Шухевич були лідерами ОУН», – коротко «пояснює» довідник FARE. Натомість, як відомо, ані дивізія СС «Галичина», ані ОУН чи УПА, Степан Бандера та Роман Шухевич не були засуджені Нюрнберзьким трибуналом.
Показово при цьому, що під заборони FARE не потрапили символи визвольних рухів, подібних до ОУН та УПА, в інших країнах, що може свідчити про упередженість щодо України, а відтак сплановану провокацію на стадіоні у Львові. Власне, низка фактів підтверджують це припущення. Зокрема, футбольні фанати стверджують, що в їхньому середовищі є невелика група провокаторів, яка їздить на матчі в різні міста і головною місією якої є засвітитися на стадіоні з неонацистською символікою й покидати «зіги». І таку «роботу» їм хтось щедро оплачує.
Експерти без експертів
У переліку заборон FARE Україні, поза сумнівом, приділяється особлива увага. В інших куточках Європи спостерігачів цієї мережі не цікавлять ані штандарти дивізій СС, наприклад бельгійських, латвійських чи естонських добровольців, в основі яких були відповідні національні символи (під приціл потрапили тільки СС «Галичина» та іспанська «Блакитна дивізія»), ані тим більше символіка національно-визвольних рухів. Приміром, у контексті «суто ірландських» табу FARE не згадує про прапори IRA. У Російській Федерації не заборонено піднімати на стадіонах прапор РОА («Российская освободительная армия»).
Україну ця організація бере не тільки «якістю», а й кількістю заборон. Для нашої держави вона їх має більше, ніж для будь-якої іншої нації. Так, на РФ, де, безперечно, є неабиякі проблеми з расовою терпимістю та сильні націоналістичні настрої, особливо в навколофутбольному середовищі, поширюється лише одне табу. Це прапор і без того забороненого в державі «Слов’янського союзу», який «експерти» FARE помилково називають «Національним союзом» і проголошують «головною неонацистською організацією країни». Повсякденні атрибути російського націоналізму (скажімо, імперський чорно-жовто-білий прапор чи популярні футболки «Я русский») ніхто не згадує, що свідчить чи то про цілковиту байдужість представників згаданої організації до Росії, чи то про їхню нефаховість, чи про знову ж таки упередженість.
Дивна вибірковість?
Міжнародні футбольні асоціації та FARE дивним чином не реагують на очевидні вияви расизму та ксенофобії на стадіонах в інших країнах. Зокрема, нещодавно в Росії на матчі пітерського «Зенита» і грозненського «Терека» фанати спалили чеченський прапор (на фото праворуч), а під час поєдинку збірних Хорватії та Сербії – хорватський (на фото ліворуч). Крім того, часто навіть звіти FARE з доволі яскравими прикладами виявів расизму на трибунах не призводять до суворих санкцій. Приміром, 29 серпня на матчі «Спартак» (Москва) – «Санкт-Галлен» спостерігачі організації, як зазначає офіційний сайт FARE, помітили на секторі «Спартака» «ультраправий банер» і почули, як москвичі співають «ксенофобських пісень». Однак жодної інформації про покарання «Спартака» немає
В Україні вони її визнають самі, підкресливши в коментарі одному з наших видань, що зазвичай усі рішення FARE «перевіряють і підтверджують експерти», однак керівник організації Піара Повер одразу зізнався, що українських експертів FARE не має. Має «лише членів організації». Серед асоційованих членів мережі (їх на сьогодні 160) з України – Конгрес національних громад (Київ), Міжнародний фонд охорони здоров’я і навколишнього середовища (Мукачеве, Закарпаття), Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія» та досить засекречена організація Football against prejudices («Футбол проти упереджень»), яка не має навіть офіційного сайта в нашій країні. На сьогодні жоден представник цих організацій не підтвердив своєї участі в підготовці звіту FARE щодо подій на львівському стадіоні. А віце-президент Конгресу національних громад Йосип Зісельс у коментарі «Радіо Свобода» не виключив, що історія зі звітом мережі дуже схожа на провокацію проти України, і зауважив, що в Конгресі вивчатимуть питання якості роботи FARE: «Якщо це створено з провокаційною метою, то ми не входитимемо до неї».
Утім, звинувачень у необізнаності в FARE не люблять. Показово, тільки-но почали лунати закиди на адресу цієї організації в історичній некомпетентності, із її сайта зникли сторінки з переліком образливих та дискримінаційних символів у європейському футболі (до них, нагадаємо, були зараховані червоно-чорний прапор ОУН, портрети Бандери та Шухевича тощо), за появу яких на стадіонах FIFA може карати національні збірні. Натомість хвилю обурення української спільноти, яку викликав лист FARE до FIFA про «неонацизим» і «расизм» на українських стадіонах, в організації «Футбол проти расизму в Європі» назвали «спекуляціями» і запевнили: усі спостерігачі, відряджені організацією (на матч Україна – Сан-Марино. – Ред.), є нейтральними та неупередженими. Понад те, ці спостерігачі з міжнародного пулу спеціалістів.
Проте така заява не стикується з тим самим звітом FARE, що містить перелік «провин» українських вболівальників.
У його вступній частині насправді йдеться лише про одного-єдиного спостерігача: «an observer» та «the observer». Про безсумнівну належність цієї особи до «міжнародного пулу» свідчить п. 1.3: «The observer is a Ukrainian native speaker with a clear understanding of the broader social and political issues at play». Себто рідна мова «міжнародного» спостерігача українська, і він чітко розуміє соціальне та політичне життя країни.
Його ім’я, певна річ, не називається. Втім, фігурує у цій історії інше (а можливо, й те саме) цікаве прізвище – Павло Клименко.
Who Is Mr Klymenkо?
У FARE Павло Клименко обіймає посаду координатора програм у Східній Європі. Щоб зрозуміти, що неупередженою особою цей функціонер не є, варто розглянути кілька моментів його біографії. Біографії, як сам «Mr Klymenko» казав у інтерв’ю сайтові The Jewish Chronicle Online (Thejc.com), довгої: його «боротьба з нацизмом» почалась іще у 2004 році. У підлітковому віці Клименко, за його ж таки словами, вів запеклу боротьбу з «неонацистами» на вулицях української столиці. І переміг. «Ми виконали нашу так звану роль», – цитує його The JC, додаючи, що «неонацисти перестали домінувати на вулицях».
«Урятувавши» Київ від фашистської окупації, Клименко почав визволяти від коричневих стадіони країни. Щоправда, вже не задарма, а за гранти: їх справно видають на боротьбу як FARE, так і інші організації, до яких причетний борець із расизмом. Так, саме Павло Клименко – одна з головних фігур маловідомого, але не бідного українського Правозахисного фонду імені Р. І. Марочкіної. Фонд, що отримує гранти, зокрема від німецького комуністичного Фонду Рози Люксембурґ, і раз по раз публікує трагічні новини з України на кшталт «Нацисти сподіваються легально провести шабаш» (про «Фестиваль традиції духу») чи «Партія «Свобода» стала рідною матусею банд вуличних неонацистів» (репост «викривального» матеріалу «Лівої справи»).
Прикметно, що після першої-таки публікації у пресі про зв’язки Клименка з різноманітними лівими організаціями, хтось почав активно видаляти контакти, що були засвічені в інтернеті. Зокрема, після публікації статті «50 тис. грн за Бандеру» на сайті «Лівий берег» сайт Правозахисного фонду імені Р. І. Марочкіної дещо відредагували. Як розповів Тижню автор статті й перший дослідник біографії Клименка Євген Карась, із розділу «Контакт» зник, власне, раніше представлений там рядок: електронна адреса [email protected]. Втім, сторінка зі свідченням належності Клименка до організації збереглась у кеші.
Водночас є й інші докази його причетності до фондів Марочкіної та Рози Люксембурґ. Так, на сайті УНІАН ми знайшли анонс круглого столу, який обидві організації спільно проводили в Чернігові. У ролі контактних осіб виступають Павло Клименко та Віталій Дудін, юрист комуністичної профспілки «Захист праці» й активний дописувач «головного аналітичного сайта лівої опозиції «Гасло». Головою «Захисту праці» є відомий київський лівак Олег Верник, який, крім того, очолює Міжнародну організацію зі спостереження за виборами CIS-EMO. «Голова CIS-EMO – кремлівський політолог Олексій Кочетков», – зауважує Євген Карась.
Як з’ясував Тиждень, Клименко також «світиться» як організатор акцій протесту й контактна особа на порталі українських лівих Nihilist.li, antifa.blox.ua тощо.
Є і непрямі докази зв’язків Клименка з Євразійським союзом молоді – забороненою на території України проросійською організацією, члени якої свого часу спиляли герб України на Говерлі. «У своїй статті для комуністичного сайта Клименко також згадує друга Антона Шеховцова, дослідника політичного радикалізму, який публічно заявляв у інтерв’ю закордонній пресі, що українські фанати «розміщують портрети фашиста Степана Бандери». «Шеховцов був членом Євразійського союзу молоді», – свідчить Євген Карась.
Хай там як, сумніватись у симпатії координатора програм FARE до лівих сил та у своєрідності його поглядів на українську історію не доводиться. До речі, активну боротьбу з вітчизняними «фашистами» й «расистами» FARE почала ще до виступів «дельфінарію проти фашизму», себто абсурдних акцій Партії регіонів навесні. Зокрема, частково цій організації Україна «завдячує» хвилею застережень закордонної преси напередодні Євро-2012 стосовно того, що вболівальники повертатимуться з її території «у труні». «Немає гарантій безпеки на стадіонах та в центрах міст, – описує українські «реалії» у публікації в The Guardian, джерелами інформації для якої стали дані FARE та BBC1, Піара Повер. – Нульова терпимість, расизм, ксенофобія…»
Кому вигідно
Версій, навіщо FARE вкотре взялася псувати імідж України, останніми днями з’явилось чимало.
Багато хто переконаний, що певний вплив на цю організацію може мати Польща, адже саме там видають її східноєвропейський звіт. Ставлення поляків до українського національно-визвольного руху – окрема тема… Саме з поляками проведе в Харкові без глядачів наступний, вирішальний відбірковий матч за вихід у фінальну частину чемпіонату світу-2014 проти збірної Польщі наша команда.
За іншою версією, привертати зайву увагу FARE до України й забезпечувати «правильне» бачення історії може правляча партія, точніше її проросійська група. На цю версію наштовхують «антифашистські» мітинги регіоналів, прохання частини депутатів від ПР разом із комуністами до польського Сейму визнати волинські події геноцидом і насамперед старі «внутрішні розпорядження», на які часто скаржились українські фанати (зокрема, негласна заборона на червоно-чорний прапор на стадіонах Півдня та Сходу країни, дотримання якої забезпечували міліціонери). Таку думку висловлюють, зокрема, львівські ультрас. «Влада бореться з фашизмом, якого насправді люди не бачать, тому їй вигідно порушувати й роздувати таку тему, – пояснює Тижню Тарас Павлів. – Показуючи, мовляв, ось він – фашизм у Львові, знову розділяючи Схід і Захід. Залучаючи міжнародні організації, цю кампанію просто підсилюють».
Та найчастіше в експертних колах говорять про можливий слід Кремля, який нині хапається за будь-яку можливість зірвати підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Задля цього Москва зараз повною мірою використовує українських лівих. То чом би вони не послужили і для дискредитації нашої країни в Європі, так би мовити, не посіяли там сумнівів щодо її європейськості? Деякі прихильники цієї версії, зокрема директор Центру зовнішньополітичних досліджень Сергій Пархоменко, також нагадують, що офіційним спонсором футбольних змагань під егідою FIFA віднедавна є російський Газпром. Відповідна угода на мільярди доларів 14 вересня була підписана у присутності Владіміра Путіна президентом FIFA Йозефом Блаттером та очільником Газпрому Алєксєєм Міллєром.
Хай там як, а звичайних українців у цій історії турбує зовсім інше: ярлики «фашизм» і «расизм» знову намагаються начепити на все українське, зокрема й на патріотичні сили, які під час Другої світової боролися проти двох тоталітарних систем. А на рівні держави знову не видно прагнення адекватно відреагувати на таку інформаційну агресію. І найбільше запитань у цій ситуації до парламентських опозиційних сил (оскільки представники правлячої партії вже давно задекларували інші пріоритети, які не мають нічого спільного з Українською державою). Попри національну риторику (в когось її більше, в когось менше), вони й цього разу так і не спромоглися на якусь спільну ефективну реакцію.