Балтійська відкритість. Міністр закордонних справ Естонії Урмас Пает про секрет естонського успіху

Ця маленька Балтійська держава завдяки болісним, але вельми результативним реформам змогла швидко звільнитися від спадщини совка й стати однією з найдинамічніших країн регіону, увійшовши до ЄС та НАТО. На шляху до інтеграції у західні структури не­абияку роль відіграли успіхи її зовнішньої політики. Чинний міністр закордонних справ Естонії Урмас Пает був тією людиною, на плечі якої ліг основний тягар розбудови зовнішніх відносин Естонії в межах цих організацій. Він же став міністром, який найдовше від часів відновлення Естонією незалежності обіймає свою посаду. Під час свого візиту до Києва для відкриття нового приміщення Посольства Естонії в Україні пан Пает знайшов час, щоби поспілкуватися з Тижнем.

У. Т.: За 21 рік Естонія змогла перетворитися з нової демократичної країни на повноцінного члена європейської спільноти.

В чому полягав секрет естонської дипломатії?

– Не думаю, що тут були якісь великі секрети. Для нас дуже важливим стало те, що естонське суспільство усвідомлювало, що разом із відновленням незалежності 1991 року необхідно повернути нашу державу на мапу Європи та відновити втрачені у часи радянської окупації міжнародні позиції. Це було метою всього суспільства загалом і політичної еліти зокрема. Всі політичні партії мали чіткий меседж, що ми мусили провести реформи, часто болісні, але конче потрібні, щоб швидко трансформувати суспільство радянського типу на західне. Ми розпочали ці реформи (від монетарної та соціальної до бюджетної та інших) ще у 1991–1992 роках.

Читайте також: Реформа власності в Естонії: колесо історії

Естонці також мали чітку мету – вступити до ЄС та НАТО, хоча деякі люди тоді вважали, що це занадто ідеалістичні плани. Нам знадобилося 13 років, щоб втілити їх. І 2004-го ми туди вступили. Одним із головних елементів нашої зовнішньої політики була цілісність, чітка мета і підтримка з боку більшої частини суспільства та політичної еліти. Два роки тому також приєдналися до Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Фактично Естонія є однією з найбільш інтегрованих європейських країн з членством в ЄС, єврозоні, Шенгенській угоді, ОЕСР та НАТО. Два тижні тому 184 країни підтримали участь нашої держави у Раді ООН з прав людини. Це база для нашої міжнародної активності. Водночас важливе моральне значення для нас має надання підтримки тим країнам, які ще не є членами європейської спільноти, але котрі починали з ситуації, що дуже подібна до нашої. Такі країни, як Україна, Молдова та Грузія, також хочуть наблизитися до ЄС, і ми вважаємо, що надання їм підтримки є нашим моральним обов’язком така само, як інші держави свого часу сприяли нашому просуванню на шляху до досягнення мети.

У. Т.: Чим насамперед різняться посткомуністичні трансформації в Україні та Естонії? Чому, на вашу думку, дві колишні радянські країни нині опинилися у зовсім відмінних ситуаціях?

– Різниця зумовлена двома головними причинами. По-перше, Естонія мала власний досвід державотворення у ХХ столітті. Наша країна була незалежною у 1918–1940-му. Можливо, 22 роки не надто тривалий період перед радянською окупацією Естонії (яку ненадовго згодом змінила німецька), але до Другої світової ми здобули цей досвід. Друга причина полягає у тому, про що я казав раніше: на початку 1990-х ми вже мали певний консенсус у суспільстві відносно того, чого ми хотіли досягти. Напевно, саме в цьому полягає відмінність між Естонією та Україною. Гадаю, ви ще й досі від часів здобуття незалежності у 1991 році не маєте такого консенсусу, чіткої мети, в якому напрямку рухатися, які реформи та зміни впроваджувати. І, звичайно, Україна куди більша за розмірами країна, ніж маленька Естонія, у вас значно складніше досягнути порозуміння між регіонами та імплементувати усі необхідні болісні реформи.     

У. Т.: Чи може естонський досвід стати певною моделлю для України у втіленні демократичних і ринкових реформ?

– Звісно, у нас є чимало речей, які могли б стати у нагоді Україні. Ми завжди були зацікавлені у вашій країні та відкриті до неї. Нині ми маємо кілька спільних програм у поширенні нашого досвіду. Наприклад, в Естонії діє тренінг-центр Східного партнерства ЄС, в якому беруть участь чимало українських дипломатів та урядовців.

У. Т.: Як естонські лідери бачать спільні інтереси країн Балтії у зовнішній політиці? Як скоординовані дії трьох держав на міжнародній арені можуть вплинути на відносини з Росією та посилення їхніх позицій всередині ЄС?

– На мою думку, цілком природно, що така маленька країна, як Естонія, співпрацює та має зв’язки з усіма своїми сусідами, включаючи і Росію, на європейському рівні чи глобально. Звичайно, Скандинавські держави та країни Балтії є нашими найближчими сусідами та природними союзниками. Наша співпраця з Латвією та Литвою, наприклад, є такою близькою, що я інколи не розглядаю їх як іноземні країни. Це не означає, що ми у всьому між собою згодні, але справді підтримуємо один одного та поділяємо спільні погляди щодо важливих питань зовнішньої політики.

У. Т.: Чи має Естонія м’яку силу у міжнародній політиці?

– М'яка сила має чимало різних складових – від економічної співпраці між країнами до інформаційних технологій, людських прав та промоції культури. На початку 1990-х Естонія отримувала допомогу від інших країн, а з середини 1990-х почала асистувати інших більше і більше. Ми хочемо поділитися досвідом з будь-якою іншою зацікавленою в тому країною. Особливо це стосується сфери інформаційних технологій, що надзвичайно поширені у світі. Нині близько 50 країн орієнтуються у цьому питанні на естонський досвід. Важливим інструментом формування м’якої сили для країни, на мою думку, має бути відкритість до світу та обміну досвідом. Наприклад, Естонія завжди підтримувала ліберальну економіку та не мала митних бар’єрів навіть тоді, коли не була частиною об’єднаного континенту. Як член ЄС вона обстоює позицію, що має бути якомога менше митних кордонів та якомога більше механізмів, які полегшують співпрацю з іншими державами, зокрема таких, як угоди про вільну торгівлю. Обрання Естонії до Ради ООН з прав людини – інша важлива складова реалізації нашої м’якої сили. Це означає, що ми маємо захищати права кожної окремої людини і що то наша ідеологія як країни – члена Ради ООН.     

У. Т.: Цього року було відзначено 20-ту річницю встановлення дипломатичних відносин між Україною та Естонією. Які найбільші досягнення ви можете виокремити?

– Вважаю, що наші відносини розвинулися у досить великих масштабах. Для мене найбільш важливими є контакти між суспільствами. Той факт, що естонське консульство в Україні видає більше на 30–40% віз щороку, є дуже позитивним сигналом. Дуже ціную те, що дедалі більше українців прагнуть відвідати нашу країну, подорожувати нею, зав’язати знайомства та налагодити співпрацю там. Крім того, співробітництво у сфері бізнесу між Україною та Естонією також зростає. На жаль, деякі естонські компанії, які ведуть свій бізнес в Україні, мають певні проблеми. Проте сподіваюся, що ми їх подолаємо. У будь-якому разі нині економічні та політичні відносини є значно сильнішими, ніж 15 років тому. Протягом тривалого часу Україна була головним партнером у нашій стратегії розвитку, а обмін досвідом у окремих сферах зробив нас ближчими один до одного.

У. Т.: Якою буде позиція Естонії щодо підписання Угоди про асоціацію та ЗВТ між ЄС та Україною після цьогорічних парламентських виборів, котрі міжнародні спостерігачі визнали такими, що були не зовсім прозорими і вільними?