«Коли запрацював завод, місто ожило. Люди постійно отримують зарплату, такого не було 40 років…» — ось які коментарі в сербських ЗМІ найчастіше можна почути від мешканців міста Смедереве, де металургійний комбінат «Железара Смедереве» у квітні 2016-го приватизувала китайська фірма Hesteel (HBIS Group Iron & Steel). Це фактично найбільше сербське підприємство за кількістю робочих місць, на якому працює близько 5 тис. працівників, і друга компанія серед експортерів (майже €700 млн торік). Металургійний комбінат «Железара Смедереве» купила китайська фірма Hesteel за €46 млн із зобов’язанням додатково інвестувати до $1 млрд. Сприятливою умовою стало й те, що експорт сталі з цього комбінату до ЄС через санкційну війну між США та Китаєм стрімко зріс.
«Железара Смедереве» не є найбільшою китайською інвестицією в Сербії. Наприкінці минулого року китайська фірма Zijin Mining за $700 млн придбала 63% акцій колишнього сербського державного гірничодобувного комплексу «Бор». Згідно з контрактом компанія Zijin Mining протягом наступних шести років повинна інвестувати ще $1,26 млрд у цю фірму, а гірничий комплекс має збільшити частку у ВВП Сербії з теперішнього 1% до 5%. Офіційний Белград вважає, що «Бор» на третьому місці серед видобувачів міді в Європі, а угода із Zijin Mining — одна з найважливіших у процесі сербської приватизації.
Агресивна приватизація. Китай активно скуповує промислові активи в ЄС, наприклад сербський металургійний комбінат «Железара Смедерево», власником якого стала китайська фірма Hesteel (HBIS Group Iron & Steel)
Третя велика китайська інвестиція в Сербії заклала підвалини в березні цього року, коли в місті Зренянин почали будувати завод із виробництва автомобільних шин площею 500 тис. м2. Китайська компанія Shandong Linglong до 2025-го інвестує в Сербію €800 млн і відкриє 1200 робочих місць. Очікується, що це буде найбільший за площею завод у Сербії.
Заможний партнер
Завдяки інвестиціям Zijin Mining Сербія у 2018 році мала значний приріст іноземних інвестицій (44%), і вони є найбільшими в регіоні ($4,1 млрд). Сербський уряд каже, що Китай вкладе в Сербію близько $10 млрд. Також вважається, що Сербія отримає значну частину фінансів програми «Один пояс — один шлях», передбачену для 16 держав Центральної та Східної Європи, яким Пекін виділив $15,5 млрд.
Читайте також: Україна-Китай. Колоніальний дисбаланс
Китайські капітали так очаровують сербських урядовців, що колишній сербський міністр планування Мілан Бачевич після зустрічі з китайською делегацією заявив: «Белград стане центром для всіх китайських проектів у Центральній та Східній Європі». Для сербських ЗМІ він навіть кілька разів підряд емоційно повторив, що Пекін інвестує €10 трлн у регіон. Пізніше уряд Сербії спростував цю заяву міністра Бачевича, пояснюючи що він просто «понадодавав нулів». Утім, досі так і невідомо, про яку точно суму йдеться. Натомість президент Сербії Александар Вучич торік у Белграді збуджено розповідав перед пресою, як під час зустрічі з президентом Китаю Сі Цзіньпіном попросив у нього, щоб китайські фірми, які займаються найсучаснішими технологіями в Сербії, відкрили заводи для виробництва «літаючих авто».
Сербія також опинилася в центрі уваги після того, як США звинуватили китайського гіганта у сфері телекомунікацій Huawei в тому, що він ділиться даними зі своїм урядом. Сербія уклала угоду з Huawei на €150 млн для розвитку проекту «Розумні міста», що мав би об’єднати найбільші міста країни: Белград, Новий Сад та Ніш. Huawei також розвиватиме свій регіональний центр у Белграді, а оглядачі застерігають, що в разі продовження «цифрової» війни між США та Китаєм це може ускладнити відносини Сербії із Заходом.
Проти кіно та Нобелівської премії
Хоча Белград тривалий час прагнув до стратегічного партнерства з Китаєм, це стало можливим тільки тоді, як Сербія виявилася потрібною Пекіну на шляху реалізації проекту «Один пояс — один шлях». Після того, як Косово 2008 року в односторонньому порядку проголосило незалежність, колишній президент Сербії Борис Тадич та уряд країни, розчаровані Заходом, зокрема ЄС та США, сформулювали нові вектори зовнішньої політики, які не орієнтовані виключно на Брюссель. Так звана політика чотирьох стовпів у зовнішній діяльності передбачає наявність кількох стратегічних зовнішньополітичних партнерів: США, ЄС, Росії та Китаю. Пекін і Москва є головними союзниками Сербії в питанні так званого збереження територіальної цілісності та блокування незалежності Косово в Раді Безпеки ООН.
Відносини між Сербією та КНР не були на високому рівні до моменту, поки китайський національний проект століття «Один пояс — один шлях» не постукав у двері Південно-Східної Європи у 2012-му. Тож угоду про стратегічне партнерство Белград та Пекін підписали ще 2009 року.
Читайте також: Китайський гамбіт
Пекін має окремі політичні вимоги до країн, із якими співпрацює, зокрема й до Белграда. У грудні 2006-го китайський фільм Лоу Єа «Літній палац», який було заборонено на Батьківщині через сцени кривавого придушення протестів на площі Тяньаньмень у 1989 році, повинен був відкрити Новий фестиваль авторського кіно в Белграді. Посольство Китайської Народної Республіки звернулося до організаторів заходу з проханням не показувати стрічку «заради збереження хороших відносин між країнами». Цю вимогу підтримало сербське МЗС, через що організатори змінили програму фестивалю. Ситуація, зокрема, обурила представників сербської проєвропейської та ліберальної спільноти.
Друга спроба посольства КНР скасувати показ документального фільму на фестивалі «Белдокс» у травні 2019-го не вдалася. Цього разу йшлося про сербську стрічку Сари Маркович та Ніколи Драґовича «У чорному списку» про переслідування в Китаї прихильників медитаційної практики Фалуньгун. Сербська влада намагалася перешкодити його демонстрації, зокрема відмовляла в оренді залів, які перебували в державній власності, але впертим організаторам із третього разу вдалося знайти вільне приміщення для показу.
Недипломатична поведінка. МЗС Китаю чинило тиск і погрожувало, щоб переконати кілька країн утриматися від участі в церемонії вручення Нобелівської премії миру 2010 року дисиденту Ля Сяобо
Напевне, найсерйознішим порушенням демократичних принципів у Сербії під впливом китайського МЗС був організований бойкот вручення Нобелівської премії миру 2010 року китайському дисидентові Лю Сяобо. Китайська дипломатія чинила сильний тиск і погрожувала, їй вдалося переконати «дружні» країни не брати участі в церемонії в Осло. Ідеться про Сербію, Росію, Казахстан, Саудівську Аравію, Іран, а також Україну, президентом якої тоді був Віктор Янукович.
Аналітики попереджають, що проблемою співпраці з Китаєм є передусім непрозорі угоди, флуктуація курсу валют і невигідні кредити. Уряди транзитних країн легше отримують кредити від Китаю, на відміну від західних фінансових інституцій. Сербські економічні оглядачі застерігають, що угоди, які укладаються безпосередньо між лідерами Китаю і транзитними країнами, часто оминають демократичні механізми ухвалення рішень й інституційну відповідальність та сприяють авторитарним тенденціям у тих державах.
Читайте також: The Daily Signal: Китай займає місце Росії та США в Україні
Водночас популістичні лідери, такі як сербський президент Александар Вучич, використовують непрозору фінансову підтримку Китаю насамперед для власного політичного маркетингу. Але не тільки. Той таки Вучич перебуває під сильним тиском Заходу, який вимагає визнання незалежності Косово найближчим часом. Тому в питанні Косово йому потрібна підтримка як Москви, так і Пекіна.
Виклик для ЄС
Ініціатива «16 + 1» — це форма співпраці між Китаєм та 16 країнами Центральної та Східної Європи: від Балтії до Албанії, включаючи держави — члени ЄС та кандидатів на вступ до Євросоюзу. Цей формат був створений 2012-го, на зустрічі у Варшаві для участі в реалізації китайської торгово-економічної та інвестиційної програми «Один пояс — один шлях». Вона також охоплює співпрацю в галузях культури, науки, освіти й туризму.
Цьогоріч у квітні представники ініціативи «16 + 1» зустрічалися в хорватському місті Дубровник. У межах міжнародної зустрічі китайський прем’єр-міністр Лі Кецян відвідав Загреб, де підписав низку угод. Пекін зацікавлений у хорватських портах, залізниці з Адріатичного узбережжя до столиці Загреба (і далі до ЄС) та молокопродукції. Китайські компанії реалізовуватимуть проект побудови Пелешського моста, який повинен з’єднати південні хорватські території вздовж Адріатичного моря, що розірвані в одній точці, де вихід до моря має Боснія і Герцеговина (район міста Неум). Пелешський міст вважається важливим національним проектом, оскільки після його реалізації хорватам більше не доведеться із паспортом добиратися на південь власної країни, до Дубровника, а 80% його вартості (близько €360 млн) фінансуватиме ЄС.
Із Боснією і Герцеговиною Китай підписав угод на більше ніж €2 млрд. Пекін кредитуватиме теплові електростанції в містах Станарі й Тузла, залізну дорогу між Сараєвом та Белградом, а також магістральну автодорогу в Республіці Сербській.
У жовтні 2014-го Чорногорія отримала кредит від China Exim Bank на побудову автотраси від адріатичного порту Бар до Белграда, тобто меншої його ділянки до чорногорсько-сербського кордону, вартістю майже €700 млн. Дорогу будуватиме також китайська компанія China Road & Bridge Corporation (CRBC). Цей борг через коливання курсу долара США за кілька років зріс майже на 20% — до €820 млн. Британська Financial Times у травні цього року писала, що будівництво чорногорської ділянки цієї автодороги коштуватиме Подгориці €1,3 млрд, що збільшить державний борг країни від 63% до майже 80%.
Колишній комісар із питань європейської політики сусідства та перемовин щодо розширення ЄС Йоганнес Ган торік застеріг, що Китай через економічний вплив у регіоні Західних Балкан у майбутньому зможе політично впливати й на ЄС. Як приклад, комісар Ган назвав будівництво автодороги в Чорногорії, а кредити, якщо Подгориця не зможе їх повернути, перетворяться просто на китайський капітал. Для порталу Politico.eu Ган заявив, що Євросоюз останніми роками був стурбований впливом Росії на Балканах, але «куди більше причин для неспокою є від моделі впливу та стратегічної концепції Китаю, і на цей виклик треба відповідно реагувати».
Давня дружба, нові плани
Стратегічно найважливіша країна для китайських інвестицій на Балканах усе таки Греція. Коли країна 2015-го перебувала в найважчій кризі, а ЄС суворо на неї тиснув, погрожував виключенням із Євросоюзу та єврозони й США не давали конструктивних рішень, через «маленькі ворота» до Європи ввійшов Китай. Прем’єр-міністр КНР Лі Кецян на китайсько-грецькому бізнес-форумі у 2016 році назвав Елладу «найнадійнішим партнером» Піднебесної у Європі. Уже до 2017-го Китай інвестував у Грецію понад €7 млрд, насамперед в інфраструктуру, енергетику, сучасні технології, туризм та нерухомість. Ці інвестиції стали ключовим кроком до припинення скочування Греції у фінансову та економічну провалину.
Головною китайською інвестицією став порт Пірей, 51% акцій якого викупив китайський COSCO (China Ocean Shipping Corporation Group). Корпорація почала інвестувати в Пірей ще на початку кризи 2009 року з планами відкрити 125 тис. робочих місць у галузях транспорту, торгівлі та суднобудування й забезпечити Греції понад 5 млрд щорічного прибутку. Китай 85% свого товару транспортує водним шляхом. А порт Пірей є стратегічною точкою в китайському національному проекті «Один пояс — один шлях». Він має стати головним портом Азії та конкурентом для Гамбурга й Роттердама. У планах, щоб товар із Китаю та держав Азійсько-Тихоокеанського регіону переправлявся від порту Пірей через Балкани до Будапешта й далі до Західної та Східної Європи. Також заплановано, що Пірей стане головним вузлом для зв’язку з Північною Африкою.
Читайте також: Шлях із варяг у Піднебесну
Окрім проекту будівництва залізниці Пірей — Будапешт Китай зацікавлений у природних ресурсах і грецькій сільськогосподарській продукції. Пірей став центром і для китайських телекомунікаційних технологій між Європою та Азією, очолюваних корпораціями ZTE тa Huawei. Афіни, зокрема, сподіваються на збільшення кількості китайських туристів, а Греція очікує, що за рік її відвідуватиме принаймні 1,5 млн осіб.
Китай та Грецію пов’язує не тільки бізнес і прибуток, а й політична підтримка, яку Афіни надавали в часи китайської ізоляції у 1949–1972 роках. Тоді грецькі судна порушували західне ембарго та забезпечували КНР міжнародний торговий шлях. Але чи історичної пам’яті достатньо для вигідних мільярдних китайських інвестицій та кредитів? Звичайно, ні. У червні 2017-го Афіни блокували в ЄС резолюцію ООН, яка критикувала Китай за порушення прав людини, вважаючи, що Брюссель та Пекін ці питання можуть вирішити й «за межами ООН». Такі блокади на користь Китаю в Євросоюзі здійснювала й Угорщина, яка також є ключовою країною в проекті «Один пояс — один шлях».
На неоліберальну слабкість Заходу, власне, сподівалася й Москва, коли анексувала Крим та окупувала Донбас. Чи може авторитаризм через кредити та інвестиції підірвати демократію в ЄС, яка є одним із найбільших цивілізаційних досягнень ХХ століття? Звичайно, може. Китай та Росія, як провідні авторитарні держави, уже роблять кроки до того, щоб у Євросоюзі в них були не лише свої дружні держави чи поодинокі «троянські коні», а й, можливо, цілий табун боржників.