З’явилось воно ще при Івані Грозному, як сторожа, яку поставили для захисту від набігів татар і різних кочових степовиків. При Петрові Першому стало фортецею, де донські й ізюмські козаки ділили сіль, скаржилися государю один на одного та періодично чубились, що призвело до відомого повстання Кіндрата Булавина. Зараз саме його бюст зустрічає гостей «з того боку», які прямо з КПВВ приїжджають на ринок і у великий супермаркет Бахмута. Бо тут знову фортеця, знову сторожа…
Але зазвичай місто все ж починається з вокзалів. У Бахмуті вони поруч, через сквер: залізничний та автобусний. А далі – парк із гойдалками, скейт-парком і жахом із мого дитинства. Я досі пам’ятаю, як хлопці заради розваг складали тут людські кістки в імпровізований скелет, лякаючи дівчат, які з вереском тікали додому. В центрі тоді встановили нове колесо огляду, яке тут називають винятково «чортовим», а в котловані час від часу з’являлися людські кістки: тут було кладовище, на місті якого після війни виріс парк розваг… Де-не-де ми, діти, ще натикалися на надгробне каміння з дивними написами (чи то польською, чи то німецькою), але про тих, хто тут похований, нам ніхто не розповідав. І на клумбах інколи можна було побачити симетричні ями: це могили просідали від часу. Нікого це не лякало: мабуть, у ті часи робити парки на кладовищах не вважалося смертним гріхом…
Азов-банк в период "русской вєсни"
Якщо спуститися нижче цвинтарною гіркою на вулицю Комсомольську (тепер уже Василя Першина – дореволюційного багаторічного міського голови), праворуч ви обов’язково зустрінетесь очима з дитиною, яка радісно до вас усміхається. Але усмішка буде несправжньою, не тільки тому, що малюк – це мозаїка на стіні.
Читайте також: Київ. Шлях до свого міста
Швидше,через те, що це дитячий будинок, де десятиріччями росли покинуті батьками діти. Але колись він належав відомому бахмутському стоматологу Марутаєву: в особняку з ліпниною й камінами в кожній кімнаті він жив і приймав пацієнтів.
Школа мистецтв, а раніше – клуб підприємців
Потім країну почало лихоманити, колишній власник, побоюючись лікувати зуби панівному пролетаріату, емігрував із родиною до Німеччини. А 1922 року в будинок заїхали нові мешканці – діти-сироти. Перша світова війна, революція, громадянська війна і голод лишили по собі величезний сирітський "спадок". В той час сиріт не виховували, а тільки "вигодовували": у штаті перебували 12 годувальниць, які забезпечували дітлахів грудним молоком. Тут врятували тисячі малюків, життя яких починалося з трагедії чи зради.
Читайте також: Коло Мия
Під час воєн дітей звідси евакуйовували: в 1941 до Алма-Ати з 60-ти вихованців доїхали шість… Директора за це розстріляли. В теперішню війну діти благополучно доїхали до Харкова, відтоді будинок порожній/ Кажуть, тут може бути розташований Центр реабілітації для дітей-інвалідів, чиї батьки від них не відмовились.
Дитячий будинок
Розповідають, що син власника, вже дуже старим, під 90, колись приїздив у свій маєток. Він радів, що там живуть діти. Про цей будинок навіть є містична легенда: нянечки розповідають, що вночі у коридорах вони бачать силует чоловіка в довгому пальті й старовинному капелюхові. Подейкують, що це колишній господар будинку обходить свій будинок і охороняє сон покинутих малюків…
Читайте також: Коростень. Колії, граніт і таємниці
Поверніть ліворуч та йдіть вулицями Садовою, Миру чи Незалежності (навіть не хочу писати, якими прізвищами та прізвиськами ці центральні вулиці були заплямовані раніше), розглядаючи старовинні будинки, яких у Бахмуті дуже багато. Майже кожен – історія. Ось – двоповерховий червоний будинок із розкішними балконами та ліпниною, який збудували в 1900 році для розміщення Азовсько-Донського банку – одного з найбільших у тодішній Російській імперії. Коли з міста відступали німці, він повинен був злетіти в повітря. Але щось у них не вийшло. Такі будівлі просто так не здаються! Під час «рускої весни» тут створили штаб, звідки відправляли місцевих воювати до Слов’янська. Для багатьох з них це став квиток в один кінець. А зараз під цією ж ліпниною видають перепустки на окуповану територію. Чи не дива?..
Будівля,де катували НКВД та гестапо
Ще вниз – і з віконечок ви почуєте гами та перші проби голосу. Тут, на місці дореволюційного невеличкого готелю та комерційного клубу, де збиралися шановні бахмутські промисловці, працює Школа мистецтв. Ще далі, в маєтку промисловця Французова, розташований краєзнавчий музей. А колись, франт і марнотрат, він привіз до Бахмута перший автомобіль. За інформацією з музею, Французова, що примудрився не зупиняти завод при всіх "набігаючих" до міста владах, після остаточної перемоги червоних бачили в Ростові, де колишній промисловець "таксував" на цьому самому автомобілі. Ех, що за карма в цього Ростова…
Читайте також: Нецентровий Харків
У самому центрі – дві столітні будівлі гімназій. Вони й зараз пов’язані з освітою. А ось дві синагоги, що колись були дуже важливими для багатьох мешканців Бахмута. На жаль, вони зараз просто магазини.
Музей і дім Французова
Посеред Нижнього парку – будівля-привид, майже нічий: у власності його тримає Міністерство внутрішніх справ, якому він уже не потрібен. А через це і місто не може про нього дбати…Майже зруйнований, але досі красивий будинок, на тлі якого полюбляють робити селфі симпатичні дівчата. Але я б не робила… Бо знаю про нього щось не дуже гарне.
Він не може впасти, щезнути, вмерти. Бо йому, як відьмаку в старій сільській хаті, треба прорубувати дірку у даху, щоб душа його, важка від гріха, змогла піднятися в небо. Був побудований як окружний суд в 1912 році, але найважче прийшло вже потім. У 1920-30-і роки тут працювали судові та слідчі органи й відділ НКВС. Чи не у цих підвалах загинули мої обидва прадіди, від яких залишились тільки довідки: про смерть і про посмертну реабілітацію… Дивлячись у порожні вікна-очі, я запитую його, але він мовчить… Бо бачив іще страшніше: в січні 1942 року будівля була заповнена малими та старими, жінками та підлітками. Євреям тоді сказали: вас повезуть далі. Вони дивилися крізь ці решітки на підвальних вікнах, а дітлахи в парку кидали в них сніжками. Бо пити просили… Потім ті майже три тисячі людей були живцем замуровані у місцевому «Бабиному яру» – алебастровій шахті на околиці міста…
Синагога- магазин продуктів
Так, за 445 років в Бахмуті накопичилось багато чого: трагічного, радісного, світлого, містичного…Але, попри все, над моїм містом степовим вітром гучно шурхотять крила янголів-охоронців. Тому головне та важливе в нього все ж таки попереду. Наприклад, мені здається, що саме тут колись випробують машину часу. Чи вже?..