Бабин Яр. У напрямку точки кипіння

Політика
12 Травня 2021, 12:36

У вересні цьогоріч відбудуться заходи зі вшанування 80-ї річниці трагедії Бабиного Яру. З точки зору цінності життя людини 80-та річниця нічим не відрізняється від 79-ї й так само не відрізнятиметься від 81-ї. Цього не скажеш про політику, неодмінною складовою якої є символізм. Тут магія чисел працює на повну. І наразі видається, що влада не цілковито усвідомлює загрози, якими можуть обернутися скандали навколо цієї теми саме цьогоріч.
Чимало людей, які навіть не цікавляться політикою, чули бодай щось про історію з меморіалізацією подій у Бабиному Яру. Причиною її популярності стали суперечки — але не щодо різних творчих і наукових проєктів, які тривають хіба шо на рівні експертів. Справжнім спусковим гачком свого часу стало призначення художнім керівником Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ) російського режисера Ільї Хржановського. До того він став відомим після резонансу довкола його фільмуа «DAU» (див. Тиждень, № 8/2021). Через обставини створення стрічки навіть відкривали кримінальне провадження. Більш зацікавлена у політиці публіка точно знає, що спонсорами МЦГБЯ є кілька осіб, походження статків яких тісно пов’язане з Росією. Загалом про проблеми довкола проєкту Тиждень неод­норазово писав, і повертатися до цього детально навряд чи варто.

Конфлікт на перетині мистецтва, історичної науки та політики — завжди вибухова суміш. В ідеалі завдання політиків — мінімізувати такі ризики. Однак в Україні з цим проблеми. Річ у вічному бажанні сподобатися всім та ще й витратити на це мінімум зусиль. Давно відомо, що так неможливо, але бажання чомусь не зникає.

 

Читайте також: Шлях до європейського саморозуміння

«…Я дуже вибачаюся, я по цьому питанню головувати не буду і голосувати не буду. Ірино Мирославівно, ви мій перший зам. Я передам вам головування по цьому питанню і на це питання залишу залу засідань. А потім ви мене покличете», — ці слова належать Микиті Потураєву, голові Комітету парламенту з питань гуманітарної та інформаційної політики та нардепу від «Слуги народу» (СН). «Питання», через яке депутат відмовився виконувати посадові обов’язки та вести засідання комітету 14 квітня, стосувалося одного з проєктів постанов саме щодо майбутнього Бабиного Яру. Завдання вести засідання він переклав на депутатку Ірину Констанкевич, яка в цей момент (серед інших колег) дещо здивовано поглянула на голову.

Сам Потураєв серед причин назвав те, що він у комітеті «єдиний єврей, у родині якого були вбиті в Голокост». «Вони не лежать у Бабиному Яру, — продовжив депутат. — Я тут не можу обирати. Я про це багато думав учора. Я не можу обирати між різними варіантами вшанування загиблих євреїв. Не ставте мене на розтяжку — ось що я вам хочу сказати».

І загалом ці аргументи навіть можна було б сприйняти. Якби не той факт, що позиція Потураєва змінилась вже за якихось пів години. Проєкт постанови за авторством групи нардепів (серед яких депутати різних фракцій, включно з представниками «слуг») спочатку схвалили більшістю голосів присутніх. Однак майже одразу вирішили переглянути. І «розтяжка» не завадила Потураєву голосувати під час повторного розгляду. Зрештою те засідання комітету завершилося скандалом у медіа. Також досі незрозуміло, чи схвалили члени комітету проєкт постанови. Різні сторони дотримуються різних позицій, а офіційний сайт парламенту щодо цього питання чіткої інформації не дає.
21 квітня Потураєв разом із іншими депутатами, але вже тільки фракції «Слуги народу», вніс на розгляд парламенту ще один проєкт постанови стосовно Бабиного Яру. Замість залагодити ситуацію це лише загострило конфлікт. Представники громадськості, які виступають проти реалізації проєкту МЦГБЯ і підтримують інший проєкт Міжнародного меморіального благодійного фонду «Бабин Яр» (ММБФБЯ), звинуватили Потураєва і Офіс президента у лобіюванні російських інтересів. Річ у тім, що проєкт Потураєва акцентує на необхідності «державно-приватного партнерства» у питанні меморіалізації та рекомендує Кабміну сприяти такому партнерству, зокрема й державним майном (будівлями і спорудами). МЦГБЯ з російським фінансуванням саме претендує на одну з будівель і кілька ділянок землі у Бабиному Яру.

 

Читайте також: Імерсивна ерозія в лабіринті

Однак і це ще не кінець. Лише за місяць до описаних подій той-таки Потураєв був проти швидкого виділення майна у районі Бабиного Яру: «Я мав відношення до цього проєкту (МЦГБЯ. — Ред.), ще коли працював в фонді Віктора Пінчука (Пінчук — також один зі спонсорів МЦГБЯ. — Ред.) і коли жоден із вас, я переконаний, і слова не чув про цей проєкт… Я про цей проєкт знаю все з дня його народження на маленькому клаптику папірця. Тому я чудово знаю, які він проходив ітерації, етапи, які люди працювали над втіленням цього проєкту, які потенційні інвестори приходили, а потім відходили, який склад зараз. Я вважаю, що насправді сьогодні Київрада точно не має поспішати».
Ця заява Потураєва пролунала на засіданні парламентського комітету від 3 березня та тлі політичного конфлікту з тієї самої причини, який, щоправда, відбувався у стінах Київради. Там просували ідею виділення МЦГБЯ ділянок землі. Головним лобістом проєкту в столиці є мер Віталій Кличко, чий брат Володимир є членом наглядової ради МЦГБЯ. Міського голову Києва можна назвати одним із найголов­ніших прихильників МЦГБЯ серед усіх українських політиків. Можна легко відшукати його заяви про необхідність реалізації у Бабиному Яру чогось подібного до «меморіалу Яд Вашем та Меморіалу Голокосту у Вашингтоні», датовані ще 2016—2017 роками. Тоді про деталі створення і фінансування МЦГБЯ мало хто знав. Слова Кличка, які публікували на офіційних сторінках КМДА, можна було сприйняти як чергові малозмістовні політичні заяви до пам’ятних дат. Однак для самого мера це було таки щось більше. Зокрема, він називав реалізацію саме проєкту МЦГБЯ «одним зі своїх ключових завдань на посаді мера української столиці».

Під виділення землі в Київраді голосів не знайшлося. Проти виступає найбільша фракція столичної ради «Європейська солідарність». Кличко вирішив схилити на свій бік депутатів «Батьківщини» та «Голосу», для чого в лютому навіть зібрав їх на спеціальну нараду. Розшифровку тієї дискусії опублікувало видання «Новинарня». Окрім того, що Кличко не бачить проблеми з російським фінансуванням проєкту МЦГБЯ та присутністю там Хржановського, з неї стала відома ще одна важлива деталь. «Дуже погано, що центральна влада проти цього. Відбулися переговори з Зеленським, і від Кабінету Міністрів, від Офісу президента, від Міністерства культури — від багатьох складових багато залежить, і всі вже долучились до цього», — сказав, серед іншого, Кличко.

 

Читайте також: Йосиф Зісельс: «Українці самі повинні виробляти власну культуру пам’яті та ставлення до певних подій, зокрема до Голодомору, до Голокосту»

Про те, що центральна влада в той час не надто опікувалася майбутнім Бабиного Яру, може свідчити саме березнева позиція комітету на чолі з Потураєвим, який лобіював звернення до Київради з проханням відкласти ухвалення рішення стосовно землі.

На відміну від того-таки Кличка, який щонайменше з 2015 року намагається брати активну участь у проєкті меморіалізації, в Офісі президента на нього тривалий час взагалі не звертали уваги. У 2019 році президент навіть потрапив до невеличкого скандалу, коли не прибув на офіційні заходи з ушанування загиблих в традиційну дату 29 вересня. Тільки після розголосу в Офісі президента влаштували окремий захід 8 жовтня вже за участі глави держави.
У грудні 2020-го відповідальними за організацію 80-х роковин Бабиного Яру президент призначив голову свого Офісу Андрія Єрмака та прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Це рішення можна було вважати технічним. Хоч би якою була би влада, вона не може ігнорувати подію, і хтось має стати відповідальним за організацію заходів. Помітний зсув у політиці центру з цього питання відбувся десь між лютневими скаргами Кличка на байдужість центру та квітневим демаршем Потураєва в комітеті, який закінчився скандалом.

Відомо, що на початку квітня відбулася зустріч голови Офісу президента Андрія Єрмака з Патріком Дебуа — католицьким священником та президентом організації «Яхад-ін Унум» (глобальна гуманітарна організація, робота якої присвячена виявленню місць масових страт євреїв та ромів у Східній Європі під час Другої світової війни). Ще за кілька днів офіційно оголосили, що Дебуа очолить Академічну раду МЦГБЯ. Саме після цього відбулася зміна позицій у представників «Слуги народу» в профільному комітеті, а Потураєв із колегами зареєстрували свою альтернативну постанову, де наголошують на необхідності «державно-приватного партнерства».

 

Читайте також: Пам’ять про жах

У підсумку можна спрогнозувати, що у разі активнішого просування МЦГБЯ з залученням органів центральної влади скандали набуватимуть сили, а із наближенням вересня й офіційних заходів до 80-х роковин трагедії сягнуть піку.
Є ще один важливий аспект цієї історії, що стосується сюжету про меморіалізацію Бабиного Яру лише опосередковано. За п’ять років існування МЦГБЯ запам’ятався не так популяризацією історичної правди про Голокост, як цілою низкою скандалів. І це навіть якщо абстрагуватися від персон спонсорів проєкту Михайла Фрідмана і Германа Хана (у звіті міністерства фінансів США для Конгресу згадані під номерами 23 і 42 відповідно у переліку олігархів, які перебувають під впливом Кремля) та творчого керівника Хржановського, від допомоги яких у центрі вперто не хочуть відмовлятися. Нескладно спрогнозувати, що будь-який новий учасник цієї історії ставатиме не частиною грандіозного історичного проєкту, а героєм скандальних новин. Для української сторони це не завершуватиметься нічим, крім сварок.

 

Вже зараз питання розкололо Київраду, Комітет з інформаційної політики у Верховній Раді і навіть окремі фракції. Навіщо це самим політикам — сказати складно. Проте це відбуватиметься й далі, аж поки не станеться ключова зміна: політики почнуть розглядати питання культури та історії інакше, ніж як шанс на безкоштовний самопіар. Це стане можливо, лише коли вони зрозуміють, що принцип «за все хороше, проти всього поганого» у таких випадках не діє. Для вирішення подібних проблем потрібна чітка державна політика, і саме держава повинна задавати тон у будь-чому, що стосується історичної пам’яті. «Державно-приватне партнерство», про яке йдеться у тій-таки постанові депутатів СН, може бути корисним. Ключове те, що держава у цьому словосполученні на першому місці. Наразі ж її там досі не видно. 

102