Слід було розуміти так, що через півтора роки після приходу до влади головний урядовець таки замислився над цим питанням, і вирішив порадитись із фахівцями.
Втім, навіть серед політично заангажованих завсідників інтернету не кожен знав, що це вже не перша така спроба. Ще в травні Азаров завів власну сторінку на Facebook, і навіть публікував фото, на яких сидить за ноутбуком, власноруч заповнюючи свою сторінку.
4 вересня на цій сторінці з’явився запис про першу історично зафіксовану зустріч чинного прем’єра з блогерською спільнотою. Як повідомляв Азаров, зустріч стосувалася теми освіти. «Вчера встретился с авторами популярных блогов, посвященных проблемам образования», – писав голова Кабміну.
«День был очень тяжелый. А в конце – это общение, которое, можно сказать, меня вдохновило. Очень интересные, содержательные ребята. Их и других надо привлекать к выработке и реализации правительственных решений. Договорились, что блогеры пришлют свои предложения, а я по ним дам поручения. И договорились продолжить такие встречи», – стверджував державний блогер.
Таке повідомлення викликало великий резонанс: абсолютна більшість відомих блогерів і гадки не мали, що така зустріч була, не кажучи вже про те, що ніхто не знав, кого туди запросили. Зокрема, народний депутат Леся Оробець, що постійно пише на теми освіти, почула про це від журналістів – як висловлюються вчені люди, постфактум.
Лише після цього свою участь у зустрічі підтвердив блогер Дмитро Васильєв – фахівець у сфері PRі колишній заступник керівника прес-служби президента, управляючий партнер агентства Publicity Ukraine. А за кілька днів на сайті цього агентства з’явилось і відео зустрічі, проведеної, як видно з інтер’єру, в урядовій будівлі.
Чому організаторам спало на думку назвати зафіксованих на цьому відео людей у першу чергу блогерами – таємниця.
Відео супроводжувалося текстівкою в стилі «хотіли як краще, а вийшло як завжди». Можливо, представники Publicity Ukraine на той час уже знали, що наступну подібну зустріч проводитиме інша компанія.
Так воно й вийшло: зустріч 4 жовтня модерувала представник PR-компанії PleonTalanІрина Золотаревич, котра повідомила, що два тижні тому «запропонувала» на сторінці Азарова ідею такої зустрічі – і уважний Азаров на цю ідею пристав.
А відео зустрічі вивісила маркетингова компанія з ліричною назвою «Ебола», на сторінці якої вже вказаний один політичний клієнт – Верховна Рада України. Серед чільних напрямків діяльності фірми названо проведення PR-кампаній в інтернеті, в тому числі через соцмережу Facebook.
Зустріч Азарова з «передовим загоном» суспільства цього разу вирішили зробити публічною. Акредитацію на неї проводила прес-служба уряду.Окремо слід згадати, що ще у вступнму слові Азаров сказав: «Это для меня форма общения новая». Забув, що було місяць тому?
Задовго до призначеного часу поблизу бізнес-центру на вул. Жилянській спостерігалась надвисока концентрація міліції та представників Держохорони. Доки прем’єр із охоронцями піднімались ліфтом, дехто із журналістів, що прийшли тільки за десять хвилин до початку події, бігли вгору сходами. Це була в усіх відношеннях нечесна конкуренція, бо пізніше охорона деякий час не хотіла пускати журналістів до зали, куди вже зайшов прем’єр.
Віддамо належне уповноваженим представникам ДСО у зв’язках зі ЗМІ: після їхньої появи проблему таки розв’язали. Придався до цього і відомий журналіст Вахтанг Кіпіані, запрошений в ролі учасника дискусії, але теж певний час не допущуваний в зал.
Забігаючи наперед, треба сказати, що Кіпіані виявився і єдиним із дискутантів, відомим ширше, аніж у вузьких колах фахівців із культурних проектів чи інтернет-комунікацій.
«Коли мені подзвонили, я порадив запросити, наприклад, відому блогерку Білозерську, котра часто пише про протестні акції й має велику популярність у читачів… Але, схоже, тут боялися високої концентрації опозиціонерів», – розповів Кіпіані кореспондентові Тижня.
Ще раз забігаючи наперед, треба сказати, що сенс самої зустрічі лишився незрозумілим. Як офіційно заявляли організатори, ідея полягала в тому, щоб голова уряду вислухав пропозиції спеціалістів із масових комунікацій щодо того, як владі краще організувати спілкування з громадянами. Наприклад, роз’яснення суті запроваджуваних нею реформ.
Для цього існувала навіть спеціальна «дорожня карта», яка проектувалася одразу на дві стіни конференц-залу: за спинами учасників зустрічі й за спинами натовпу затиснутих у вузенькому «п’ятачку» журналістів.
На віртуальній карті містилися позначки, що символізували етапи великого шляху. Наступна зустріч, за цією мапою, мала відбутися в січні 2012 року. Передбачалося, що учасники кожної дискусії висуватимуть конкретні пропозиції, а Микола Азаров їх врахує.
В реальності ж, як неважко пересвідчитись із відео, кожен із учасників говорив про своє. Наприклад, професійний маркетолог і піарник Іветта Дєлікатная, пожалівшись на те, що читачі облаяли її блог на підтримку міністра освіти Дмитра Табачника, розміщений кілька днів тому на сайті Кореспондент, розповіла, що саме після цих коментарів вирішила розібратись-таки в суті зазначених реформ.
«Но на сайте министерства образования невозможно понять совершенно ничего! Это какой-то необъяснимый документ!», – поскаржилась вона. І попросила, щоб урядові сайти, включно із сайтом Верховної Ради, стали зрозуміліші пересічним читачам, а законопроекти щоб формулювалися «зрозумілими словами».
«Вспоминая мой период законотворчества, я вам скажу, что депутаты иногда писали такое, что даже я не мог понять, что читаю», – відреагував Азаров, чим викликав веселощі в журналістському натовпі.
У підсумку організатори записали «конструктивну пропозицію» пані Дєлікатої: створити спеціальний сайт, на якому «зрозумілими словами» трьох мов – української, російської та англійської – викладалися б тези основних законопроектів та інших реформаторських кроків української влади.
Відчуття сюрреалізму, що почало огортати автора цих рядків ще від початку зустрічі, стало всеосяжним.
З подачі Вахтанга Кіпіані, підтриманого й іншими учасниками, десь чверть усього відведеного на дискусії часу пішла на наведення прикладів країн, де влада зуміла переконати народ у необхідності реформ. Називались Грузія, ще раз Грузія, знову Грузія, Естонія, Польща та Сингапур.
Микола Азаров заперечував. Він закликав «дивитись на масштаб».
- Необходимо в каждой конкретной ситуации смотреть на конкретные условия, – говорив прем’єр. – И не забывать, что Украина несопоставима с Эстонией или Грузией! Не-со-по-ста-ви-ма! Я надеюсь, Вахтанг Кипиани не обидится, но ведь легко было провести реформу грузинской полиции за, скажем так, грант, который был предоставлен грузинскому правительству Западом… А нам такой грант никто не даст! – Азаров обвів присутніх поглядом. – Не даст! Ведь он же должен быть, наверное, в тысячу раз больше!
Найчастіше, втім, прем’єр повторював слово «время».
- Нужно время. В том же Сингапуре все делалось далеко не сразу! Далеко! Тамошний премьер-министр, кстати, был премьером более сорока лет!
На журналістському «п’ятачку» пожвавились…
В цілому, цікавість у «дискусії» викликали саме виступи Азарова. І по суті, і по формі це були повноцінні монологи. І досить відверті. Не так і часто прем’єр бував аж настільки відвертим перед публікою. Ті, хто періодично бачать Миколу Яновича живцем, добре знають: він справді каже те, що думає. Або мовчить.
Але для глядачів, котрим відомий лише Азаров телевізійно-віртуальний, його промови могли би стати одкровенням. Чого варті, скажімо, слова про скандальний законопроект щодо скасування законодавчовстановлених пільг:
«Наша страна достаточно сильно, еще и в силу генетического наследования, пострадала от популизма… А ведь объем исполнения решений судов по льготам, если бы их исполнять, составил бы сейчас месячный бюджет Украины!»
Азарову видніше. Але навіщо було буквально протягувати відповідне рішення про скасування пільг в таємниці, через «перехідні положення» абсолютно стороннього закону?
Будь-який спеціаліст у сфері масових комунікацій скаже: спочатку треба було все пояснити. А потім – приймати окремий закон. Але вітчизняна влада не шукає легких шляхів. Страх перед громадським протестом змусив уряд подати відповідні зміни таємно, але таємне все одно стало явним, і протести все одно відбулись… А уряд заробив зайвий негатив. Як кажуть, «за що боролись»!
На жаль, фахівці з масових комунікацій, що спілкувались 4 жовтня з Азаровим, цієї простої речі йому так і не пояснили. Хоча напевне розуміли все чудово.
«Я давал поручение министру образования о перепрофилировании вузов. Конечно, сделать это сразу нельзя…», – розповідав Азаров. – «У нас 40 % всех вузов готовят юристов-экономистов. Но если мы этого не сделаем, это означает, что каждый год общество будет получать более 150 тысяч специалистов, которые не найдут для себя работы!»
Прем’єр-міністр, котрий сказав ці слова, відверто не розумів простої речі: якби потенційні юристи та економісти масово ставали безробітними, на відповідні спеціальності ніхто б не вступав… І жодних рішень уряду про «перепрофілювання» освіти тут не знадобилося б.
Не кажучи вже про те, що більшість із цих «юристів-економістів» ідуть таки на держслужбу. Де мізерна офіційна зарплатня цілком перекривається «нетрудовими», скажімо так, доходами… І от тут уряд мав би – й мусив би – щось зробити.
Знов-таки, саме про це й мусили б сказати зібрані до Азарова фахівці з реклами. Але ж ні.
Остаточно «поховав» себе голова уряду своєю фінальною промовою.При цьомупомітно було, що людина говорить про наболіле. І тим паче робилося цю людину попросту шкода.
Перед цим Азарова спитали, як він ставиться до того, що на державному телебаченні 80 % синхронів (дані Асоціації української преси) складає пряма мова представників влади. Дивовижно, але на цьому запитанні відеозапис скінчився. Можливо, на час виходу цього матеріалу він поновиться – поки ж доводиться цитувати за власним диктофоном.
«Насчет УТ-1… Я, честно говоря, редко смотрю УТ-1. Но я скажу там, э-э-э, Бенкендорфу, что оппозиция должна выступать тоже. Я за то, чтобы выступала оппозиция. Но! Оппозиция тоже должна говорить по сути вопросов!», – пояснив Азаров. І захистив свою точку зору.
«Нам надо сейчас хотя бы десять лет стабильности! И после этих десяти лет вы Украину просто не узнаете!», – в залі почувся сміх. – «Не узнаете! И не надо ерничать на эту тему! Не надо ерничать! <…> Если телевидение постоянно показывает убийства, там украли, там машину угнали, там пожар, и все время – что правительство плохое… Вы смеетесь, а ведь это – в том числе и страшная угроза для стабильности гривны! <…> Пускай бы еще телевидение только говорило все время, что «уряд» плохой – люди бы к этому привыкли, и просто не обращали бы внимания!»
…Азаров урвав сам себе. Чинний прем’єр давно відомий своєрідним комплексом: він замовкає одразу, як тільки починає говорити справді гарно й переконано. І причина цього теж зрозуміла: імідж «технократа», нехай навіть і з позаминулого століття, не в’яжеться в його свідомості з образом умілого оратора. До Миколи Азарова вже ніколи не дійде, що ці дві риси повинні не виключати одна одну, а взаємодоповнювати.
А автор цих рядків тим часом згадував поведінку Азарова та його партії протягом п’яти «помаранчевих» років. Треба віддати належне нинішньому головному чиновнику: він тоді справді говорив украй неохоче.
Але за нього добре попрацювали однопартійці. Такої кількості відвертої маячні, яку на голови тодішніх українців, користуючись тимчасовою «свободою слова», вивалювали опозиціонери від Партії регіонів, не вивалював ще ніхто. Шанована Азаровим «стабільність» п’ять років поспіль підривалася кожним словом і ділом його ж таки однопартійців.
Ну,і як він каже тепер? «Наша страна достаточно сильно, еще и в силу генетического наследования, пострадала от популизма»… А хто ж то так постарався, Миколо Яновичу?
P.S.Запитання від присутніх журналістів форматом «дискусії» не передбачалися.