Для військових контроль Авдіївки, а точніше її околиць Промки та «Царської охоти», означає не тільки спокійний сон мешканців міста. Це насамперед контроль над стратегічно важливими транспортними розв’язками між Донецьком, Горлівкою та Мінеральним. Фактично зараз жодна машина чи важка техніка не проїде в цих напрямках без пильного ока 72-ї механізованої бригади та інших підрозділів.
Для терористів згадані райони також важливі. Авдіївка лише за 6 км від Спартака, що зараз фактично є воротами в Донецьк, до якого теж недалеко — 13 км. Поруч і Горлівка. А противник на відстані короткого марш-кидка та ще й на стратегічних висотах, і це, звичайно, не піднімає настрою самопроголошеним. Тому починаючи з літа терористично-окупаційні війська намагаються вичавити українських бійців зі зручних позицій. Авдіївка залишалася майже єдиною справді гарячою точкою на всій лінії зіткнень. Щовечора після виїзду представників СММ ОБСЄ на Промку починало прилітати все, що заборонено мінськими домовленостями. Були й спроби прориву ДРГ. Проте за 2016 рік це призвело лише до втрати деенерівцями ще кількох укріплень у результаті вдалих контратак ЗСУ.
Читайте також: Курс на остаточне розлучення
Причин для січневого штурму багато, не всі є суто військовими. Після загострення на Світлодарській дузі та інших успіхів українського «повзучого наступу» терористичні сили були дещо деморалізовані й жадали певного реваншу. Водночас, загострюючи ситуацію, Путін міг у такий спосіб перевірити реакцію новообраного та наче лояльнішого до Росії президента США Трампа. Цю версію підтверджує висловлювання кремлівського речника Дмітрія Пєскова про те, що загострення на Донбасі є «зайвим приводом для відновлення діалогу між Росією та Америкою». Росія намагається створити «картинку», як свого часу в Дебальцевому: максимальна шкода цивільному населенню, провокування соціальної напруженості, запуск чуток про «падіння Авдіївки». Заяви української влади про можливість (а не фактичний початок) евакуації населення міста теж нагадали події дворічної давності.
Інтенсивні бойові дії почалися 29 січня. Вперше від часу боїв за Дебальцеве були масово застосовані «Гради» й ствольна артилерія. Незважаючи на масований обстріл та наступ ДРГ, підрозділи української армії дали гідну відсіч. При цьому непроста зараз ситуація на всьому фронті: терористи посилили обстріли фактично на всіх ділянках. І хоча в Кремлі вже поспішили заявити про контроль «ДНР» над Авдіївкою, бойовики зазнали доволі відчутних втрат і знову залишили певні позиції. На жаль, були втрати і в ЗСУ. Є постраждалі й серед мирних мешканців. Під обстріл потрапили житлові будинки, міська лікарня та Авдіївський коксохімічний завод (АКХЗ). Через пошкодження ліній електропостачання люди залишилися без світла, опалення (знову ж таки постачає АКХЗ) і частково без води, що з огляду на великі морози могло стати причиною масштабної гуманітарної катастрофи.
До речі, саме АКХЗ — містоутворююче підприємство — і надає тієї економічної важливості Авдіївці. Його продукція життєво необхідна для української металургійної галузі. До 2017 року в бік заводу не було випущено жодного снаряда, він лишався дивним островом тиші серед буревію війни. Місцеві жартували про домовленості між «ДНР» і Рінатом Ахметовим, концерн якого є власником АКХЗ. Хоча в кожному жарті є частка жарту. Бізнес донецького олігарха, зосереджений по обидва боки фронту, і далі працює й дає прибутки. Можна припустити, що СКМ має різні плани та домовленості на випадок, якщо те чи інше місто (читай підприємство) відійде з однієї зони контролю в іншу. Зараз на сайтах «Метінвесту» розміщені заклики до сторін конфлікту «сісти за стіл переговорів» і звіти про підтримку міської інфраструктури.
Читайте також: Туск закликав Росію негайно припинити насильство на Донбасі
Складність ситуації вимусила військове керівництво та уряд негайно реагувати. Майже три доби тривали спроби домовитися з російською стороною про припинення вогню для забезпечення ремонту електромережі. Голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський на своїй сторінці у Facebook повідомив, що лише 1 лютого було отримано письмові гарантії росіян, що дало змогу почати відновлювальні роботи. Аналогічні «гарантії» росіяни давали і 30 січня, однак де-факто полагодити електромережі не вдається через щільні обстріли з боку сепаратистів.
У питаннях порятунку Авдіївки від гуманітарної катастрофи дії влади є доволі послідовними. Евакуація охочих, пункти обігріву організовувалися доволі оперативно. Вкотре високу мобільність показала волонтерська спільнота. Прем’єр і секретар РНБО виїхали на місце подій безпосередньо, президент заради екстреної наради щодо ситуації в Авдіївці перервав свій візит до Німеччини. Парламентарії, щоправда, не спромоглися на позачергову сесію, а от представник Опозиційного блоку Нестор Шуфрич устиг виступити на російському ТБ і звинуватити Київ в ескалації воєнного конфлікту.
Читайте також: Сапери проводять розмінування житлових кварталів Авдіївки
Авдіївку намагаються врятувати і за межами країни. Так, за дорученням Порошенка питання загострення на Донбасі буде розглянуто на засіданні Радбезу ООН 2 лютого. 31 січня проведено позачергове засідання ради ОБСЄ, на якому, за даними української делегації, Росію закликали припинити вогонь. Чергове глибоке занепокоєння висловили в Держдепі США та закликали до виконання мінських домовленостей. 1 лютого в Мінську відбулася чергова зустріч Тристоронньої контактної групи. Її домовленості звучать обнадійливо: припинення вогню, відведення важкого озброєння, відновлення критичної інфраструктури, всеосяжний контроль з боку ОБСЄ. Утім, хай це назвуть Мінськом-2,5, Мінськом-3, повірити в таке важко. Скоро буде два роки з моменту підписання домовленостей про «заборонені калібри», однак за весь цей час мало який день минав без застосування сепаратистами на різних ділянках фронту мінометів, гармат, танків. Тож вірити в серйозність обіцянок ворога не випадає й сьогодні.
Читайте також: Уночі бойовики артилерією зруйнували в Авдіївці вісім будинків
Реакція західних політиків на нове загострення в Україні виявилася доволі млявою і звелася до засуджень «грубих порушень мінських угод» та заклику до мирного врегулювання. Дії міжнародних структур і країн-партнерів вкотре виявилися натяком на те, що Україні варто розраховувати лише на свої сили. Подібні провокації можуть повторитися на інших ділянках фронту, проте про початок масштабного ворожого наступу говорити зарано.