Його колеги, такі самі молоді люди з великими амбіціями та короткою професійною біографією, розділилися в оцінках. Одні казали, що ім’я не заробиш, якщо за кожної нагоди не нагадувати про себе. Інші — що виступ на фінансованому Кремлем каналі створює репутаційні ризики. Треті посилалися на більш-менш відомих французьких політиків та журналістів, які погоджуються брати участь у передачах RT (колишня Russia Today) і які ніби гарантують своєю присутністю на екрані, що йдеться «про звичайне іноземне медіа».
Якщо опонента не вдається перемогти, його намагаються перекупити вроздріб. І не лише у великій політиці. З півтора десятка років тому французька преса заповзялася бойкотувати безплатні часописи. Їхня поява спричинила сувору конкуренцію на ринку реклами. За умовчанням із міркувань цехової солідарності визнані майстри пера та мікрофона в безплатні газети на контракт не йшли, аж поки тенденцію не зламала Крістін Окрент, дружина колишнього міністра охорони здоров’я Бернара Кушнера. Після того як авторські колонки пані Окрент стали регулярно з’являтися в щоденній міжнародній газеті Metro, яку до сьогодні успішно роздають у транспорті, безплатна преса поступово переманила до себе на роботу й інших відомих авторів. Відступництво завжди знаходить своїх небезкорисливих послідовників.
Проте медійний конфлікт довкола безплатної преси стосується переважно комерції. Ситуація з баналізацією RT кардинально інша. Навіть якщо сам канал заявляє себе про себе як про «аналог Al Jazeera та CNN», насправді відмінність між свідомо маніпулятивним, пропагандистським ресурсом та класичними медіа з державним фінансуванням таки велика. «У вбогому телевізійному пейзажі, де інтелектуали, дослідники, вчені, учасники протестів не можуть висловитися, де зникли справжні дебати, RT став єдиним каналом, який дав мені можливість говорити про все», — відбивається від звинувачень у колабораціонізмі з Кремлем Фредерік Таддей, відомий французький телевізійник, який чотири рази на тиждень веде в росіян годинну передачу «Заборонено забороняти».
Таддей, якого за цей вибір, слід визнати, жорстко розкритикували колеги, привів на екран одіозного каналу і скандального письменника Фредеріка Беґбедера, і відомого економіста Емманюеля Тодда, і лауреата премії Альбера Лондра Анн Ніва, і багатьох інших упізнаваних осіб. Більшість із них за прикладом популярного тележурналіста Даніеля Шнейдерманна, вийшовши зі студії, іронізують: «Я сходив до Путіна… Точніше, на путінське ТБ… Хоч би яка правда тут виголошувалася, вона завжди матиме на собі «печатку Путіна», що її неминуче дискваліфікує… Я заприсягався туди більше не приходити». Така собі мила спроба перекласти відповідальність за власний вибір на суспільну думку, що сповнена штампів. Мовляв, собі дорожче боротися з упередженнями, нічого надзвичайного не сталося. Але якби ж то!
Читайте також: Політика люті
Завдяки упізнаваним, популярним спікерам французька публіка поступово звикає до нового джерела інформації. Чому б ні? Держава видала ліцензію, дозволила винайняти півповерху в Булоні, за два кроки від вежі TF1. Таке собі нелюбе дитя демократії, що «дає трибуну тим, кого ігнорує істеблішмент»… Кремль знає, як загравати з французами. Десь підкладе дровенят до багаття бунтівних настроїв, десь заохотить роздратування, десь підіграє страхам і фобіям… Кілька вправних маніпуляцій — і одіозні «жовті жилети» мають регулярну трибуну, фінансовану з-за кордону.
Тих, кому подобається заколисувати себе байкою про цілковиту свободу висловлювання на цьому каналі, мабуть, уже не навчити пильності. Лишається сподіватися на колективний здоровий глузд і професійність журналістського цеху, бо ж мав би прокинутися захисний інстинкт. Адже, скажімо, стосовно війни в Україні RT ніколи й не намагається запросити тих французьких дослідників, експертів, письменників, які чітко засуджують московську агресію. Понад те, канал активно надає трибуну активістам новоствореної «служби порядку» популістських «жовтих жилетів», серед яких чітко ідентифікований бойовик «ДНР» Віктор Лєнта. Попри конвенцію про найманство, що загрожує Лєнті позбавленням волі, він охоче роздає інтерв’ю, щоправда, під псевдо «Антоні».
Читайте також: ЄС: фактор інфантильності
Надто багато збігів, щоб вони виявилися випадковими. Артикульована ненависть до Макрона, заклики розпустити ЄС та вийти з НАТО… Дуже легко визначити, на чий млин ллють воду і радикальне крило «жовтих жилетів», і їхня улюблена комунікаційна платформа, що буцімто «забороняє забороняти». Дивно інше: брак здорової захисної реакції від опонентів псевдожурналістики. Поблажливість до ворога призводить, як відомо, до смерті друзів. Делікатна мовчанка довкола одіозного RT є загрозою не лише колективній репутації французької преси, а й підвалинам французької демократії, хоч би якою давньою та визнаною вона була.