Теми, порушені Джорджем Лукасом, зажили такої популярності завдяки своїй універсальності, адже у фільмі йдеться про боротьбу добра і зла, технології та людства. 1999 року стрічкою «Зоряні війни. Епізод 1: Прихована загроза» було започатковано нову трилогію-приквел, яка розкривала передісторію оригінальної саги. У 2012-му сила повертається – цього разу в 3D. Інші п’ять епізодів «Зоряних воєн» переведуть у цей формат найближчими роками.
Читайте також: Фабрика міфів
Не можу дочекатися виходу стрічки на великі екрани. Нам довелося неабияк попрацювати, щоб дістати оптимальну якість 3D. Фільм робили так, аби глядач міг потрапити до того середовища, всередину звуку й зображення. Нічого схожого ще немає. Вже буде третя генерація, яка побачить стрічку на великих екранах, а для молодих глядачів це взагалі незабутній, надзвичайно потужний досвід.
«Зоряні війни» – це фільм про те, як одне покоління намагається стати кращим за попереднє.
Перші три картини знімали дуже ретельно, але з обмеженою кількістю декорацій, костюмів, нечисленними прибульцями й космічними кораблями. Проте коли я вже почав працювати над «Прихованою загрозою» і двома наступними епізодами, то почувався вільніше, бо на той час візуальні технології вже достатньо розвинулися. Фактично я міг робити, що заманеться. Це було схоже на шлях від розписування церковних стін і стель фресками до можливості працювати з олійними фарбами в полі і споглядати, як сонце відбивається на листі, бачити абсолютно інший світ.
Спочатку я не був великим прихильником 3D. Тривимірність у кіно мені здавалася якоюсь хитромудрою вигадкою. А потім якось я намагався встановити цифрові проектори в кінотеатрах. У мене була презентація в Лас-Вегасі. До мене підійшли Боб Земекіс і Джим Кемерон і сказали: «Ми хочемо демонструвати в кінотеатрах 3D. Ти з нами? Покажеш власникам кінотеатрів, що можна зробити в 3D?» На це я відповів: «Було б добре, адже для 3D потрібні цифрові кінотеатри. Це допоможе мені втілити мою ідею щодо них». А коли я побачив пробну версію «Зоряних воєн» у 3D, я зрозумів, наскільки то було класно і як цікаво – дивитися такий фільм. Мене захопила ідея про переведення інших епізодів у 3D, хоча простіше було це сказати, ніж зробити. Ми довго відпрацьовували структуру, яка дала б змогу справді якісно перевести двовимірний фільм у тривимірність.
Моя історія приходу в кіно трохи божевільна. Спочатку я хотів збирати машини, бо мені це подобалося. Був столяром. Батько не дозволяв мені вступати до мистецької школи, тому я пішов учитися фотографії. Відтак вступив до Університету Південної Каліфорнії і тільки потім зрозумів, що потрапив до школи кінематографа. На той час я й подумати не міг, що можна навчитися знімати кіно в коледжі. Та й узагалі, про кіно я знав мало. А потім зрозумів, що мені подобається фільмувати, і мені це непогано вдавалося. Я знайшов своє в житті.
Читайте також: І знову два в одному
Коли починаєш працювати над кінокартиною, слід бути наполегливим і завзятим, незважаючи ні на що. Треба діяти так, наче від цього залежить твоє життя, і робити все можливе, аби зробити стрічку за будь-яких обставин.
Я завжди був великим прихильником візуального боку фільмів і в коледжі виступав на підтримку німого кіно. Мені подобається розповідати історію рухом і графікою. І всі мої картини зняті таким чином. Можна просто пустити музику й дивитися стрічку – ефект такий самий, як слухати й розуміти розмову.
У моїх фільмах є те, що називають «легким запамороченням». Я ніколи не знімав дуже темного кіно. Мені воно просто нецікаве. У фільмах мають бути хороший сюжет і гарні персонажі. А ще вони повинні мати потужний психологічний підтекст, аби люди змогли співвіднести персонажів із власним життям. Стрічка має оповідати про основоположні речі. Я роблю саме таке кіно.
Я вигадую історії і переношу їх на фільм. Митці саме цим завжди й займалися. Але тут виникає багато проблем. Якщо є тільки вуглина, якою можеш писати на стіні, зрештою хочеться додати кольору. Це штовхає тебе на пошуки кольорів, і так рухаєшся вперед. Кінематограф – найбільш технічне з усіх мистецтв. Щоб знімати фантастику доводиться знаходити якісь нові технологічні прийоми. Я мусив розширювати арсенал засобів, аби можна було зробити те, чого до нас не робили.
Мені завжди вдавалося знайти ефективніші шляхи передачі свого бачення на екран. Насправді, те, що називають «майстерністю візуалізації», – просто результат розчарування в наявних засобах і спроб удосконалити їх. Не знаю, може, замість цього визначення краще називати це здатністю чітко бачити.
Коли починав як режисер, мене надихали Акіра Куросава, Федеріко Фелліні, Жан-Люк Ґодар, Річард Лестер і Джон Форд. Тепер, коли я вже старий, я, здається, більше надихаю, ніж надихаюся.
Щойно завершив роботу над стрічкою під назвою «Червоні хвости». Це історія афроамериканських військових льотчиків під час Другої світової. Я працював над цим проектом 23 роки. І ця робота принесла мені чимало задоволення.
Я всім кажу, начебто йду на пенсію. Але насправді вертаюся туди, де починав – до більш авангардного, експериментального кіно. Я заробив достатньо, аби фінансувати це своїм коштом. Мені не треба хвилюватися чи відповідати перед кимось, можу тепер робити, що захочу. І навіть якщо ці стрічки ніколи не вийдуть, то так і буде.
Читайте також: Передостанній герой
БІОГРАФІЧНА НОТА
Джорж Лукас
Американський сценарист, режисер, продюсер. Перший повнометражний фільм зняв 1970 року – фантастична драма-антиутопія мала назву «ТНХ 1138». У 1971-му створив власну кінокомпанію Lucasfilm Ltd. 1977-го написав сценарій до перших «Зоряних воєн» і став режисером стрічки, що побила всі рекорди продажів і здобула сім премій «Оскар». Згодом узяв участь у написанні сценарію до «Імперія завдає удару у відповідь» і «Помсти джедая», в котрих виступив і як виконавчий продюсер. Трилогією-приквелом, яка стартувала 1999-го, Лукас опікувався як продюсер, сценарист і режисер.