1. Які завдання має вирішувати територіальна оборона і чи виконує їх нинішня модель?
2. Яка модель територіальної оборони є найпридатнішою для України (швейцарський, естонський, польський зразок)?
3. Чи доцільно давати дозвіл на зберігання особистої вогнепальної зброї вдома бійцям територіальної оборони?
Андрій Шараськін, фракція «Голос»
1. Зараз у нас немає жодної моделі. Точніше, є радянський прототип, де тільки використана назва, що створюється під Сухопутними військами Збройних Сил України. Командувач генерал-майор Анатолій Баргилевич, у якого на контракті аж 580 людей на всю Україну, за всіма доповідями звітує, що ми готові, що насправді вже все в нас виконано. Тобто це ще війська, що залишилися від Радянського Союзу, і основне їхнє завдання — стати додатковим кадровим резервом для підрозділів Збройних сил, поповнювати їх особовим складом. Натомість ми розуміємо, що головний необхідний принцип — це територіальність. На Волині чи на Чернігівщині не сформовані загони тероборони. Також тероборона не виконує функцію резервістів для передової, а перш за все залишається на своїй території. Тому це не резервісти, це інші люди. Другий принцип — це добровільність, тобто бажання людей долучитися. Ми знаємо, що таких людей дуже багато. І неодноразово звучали думки, що, мовляв, «коли до нас дійдуть — ми точно захищатимемо». Але тут ідеться не тільки про захист територій, хоча це й захист, оборона, охорона об’єктів критичної інфраструктури. Один із найголовніших моментів — це кризове управління. У 2002 році існувала система цивільної оборони, що також частково залишилась у спадок від Радянського Союзу — це системи бомбосховищ, укриттів, протоколів дій, починаючи від очільників областей, міст, громад і завершуючи керівниками підприємств. Хто і що має робити, кого й куди евакуювати, кого в першу чергу, кого в другу — все залежно від ступеня і широти загроз. Така система кризового управління взагалі зруйнована, тобто її не існує. Згадайте, коли був обстріл житлових кварталів Маріуполя, а ніхто ніяк не відреагував. Тому що протоколу, що мав би включитися, не існує станом на зараз. І тут ідеться не лише про бойові дії. Ідеться про будь-які виклики, що можуть виникнути на конкретній території. Починаючи від масштабних пожеж, техногенних катастроф і завершуючи тим, що зараз ми переживаємо пандемію коронавірусу, і до літніх людей вже нікому дістатися. Або виникла величезна проблема з похованнями. Коли маємо пік смертності, раптом розуміємо, що нікому це робити. Тому у проєкті закону № 4504, який я вніс у грудні 2020 року, є 18 головних функцій територіальної оборони. Комплексно — від охорони і оборони об’єктів критичної інфраструктури, до підтримання громадського порядку, недопущення мародерства тощо. Загалом це про територіальну систему кризового управління, де є також і невелика бойова складова. Тобто йдеться не лише про війська, як це намагаються подати. Бо у військ одна функція — оборони, а тут частково і правоохоронні. Тому це ширший комплекс питань, що не зводиться виключно до військ. Найголовніше — це відновлення системи кризового управління на окремих територіях.
2. У законопроєкті № 4504 частково є відсилки до деяких елементів естонської моделі, а також до литовської. Там стрільці поділяються на бойових, які виконують бойові завдання, і власне тих, які виконують функцію кризового управління. Це цілковито цивільний компонент. Польська модель більш мілітаризована й трішки по-іншому розгортається. Але в них також багато цивільних функцій. Наприклад, просто зараз вони допомагають медикам із пандемією коронавірусу. Швейцарська модель має свої відмінності, бо там мілітаризоване все суспільство. Їхній позаблоковий статус нейтралітету дозволяє говорити про те, що, мовляв, «ми ні від кого не сподіваємося на допомогу, але завжди готові включитися самостійно». Тому вони можуть мобілізуватись одразу. Важливе зауваження: в естонській моделі вони самі коментували, що спирались на досвід українських козаків. У нас є свої давні оборонні традиції, нам потрібно їх просто запустити.
Читайте також: Паперові солдатики
3. Зброя має бути обов’язково, щоб бійці негайно могли братися до виконання задач. Не виїжджали за 10—20 км на склад її отримувати, бо бувають різні ситуації. Вони мали б отримувати її негайно. Нещодавно провалили проєкт закону про цивільну зброю та боєприпаси, в якому я разом з Українською асоціацією власників зброї та багатьма іншими спільнотами говорив про найголовніший момент. Це те, що відрізняє громадянина від негромадянина. Громадянин — відповідальна особа, яка може захищати не тільки державу, а й своє життя і здоров’я, зі зброєю в руках. Йшлося про короткоствольну вогнепальну зброю. Тому я за тотальну лібералізацію цього питання. Особливо що стосується короткого ствола для громадян для самозахисту. Тому що у негідників зброя і так є, а в законослухняних громадян її немає. Що стосується бійців тероборони, тут ідеться про автоматичну, напівавтоматичну зброю, яку вони стовідсотково мусять зберігати в себе вдома.
Федір Веніславський, фракція «Слуга народу»
1. Насамперед територіальна оборона повинна в межах певної одиниці (громада, район) забезпечити підготовку населення до спротиву ймовірному противнику на цій території. Ідеться не лише про фізичний спротив — тобто захист критично важливих об’єктів зі зброєю в руках. А також про протидію інформаційній та ідеологічній агресії. Має бути комбінована модель територіальної оборони, яка реагуватиме на різні типи загроз і міститиме низку складників. Зокрема йдеться і про протидію диверсійно-розвідувальним групам. Хоча питання, наскільки тероборонівці здатні протистояти професійним ДРГ, доволі дискусійне й неоднозначне. Проте їх необхідно залучати й до таких дій. Головним завданням, окрім військового спротиву й захисту території, має стати охорона та оборона об’єктів критичної інфраструктури: мостів, насосних станцій та інших об’єктів, які забезпечують життєдіяльність населення. Як керівник робочої групи, що готує закон про тероборону, вважаю, що саме цим вона повинна займатися.
Звісно, нинішня модель не придатна для налагодження реагування на такі виклики. Вона передбачає перебування тероборони в складі Сухопутних військ ЗСУ. Це щось на зразок народного ополчення часів Другої світової, коли добровольці, діяльність яких мала охоплювати ширші функції на місцях, виконували лише допоміжну функцію для Збройних сил. Так, це теж одна з функцій тероборони — забезпечити розгортання, прикриття тощо. Але вони не мають бути гарматним м’ясом для передової. Нинішня модель тяжіє до радянської, а це неприпустимо в умовах гібридної війни.
2. За основу наша робоча група брала естонський Кайтселійт. Проте, на моє переконання, наші західні сусіди — поляки — оцінили всю небезпеку нинішньої гібридної війни та створили придатнішу для України модель. Тобто краще взяти за основу польський досвід і дещо його модифікувати. Нині тривають дискусії з представниками Збройних сил Польщі. Вони таки відмовляються від ідеї, що тероборона має бути автономною від Збройних сил при Міноборони. Тобто в Польщі сили тероборони формує безпосередньо міністерство, яке є політичним органом. А Збройні сили вже мали отримати готове, сформоване військове формування для подальшого використання. Переваги в тому, що нівелюються недоліки ЗС, а недоліки — що утворюється паралельна вертикально інтегрована система. Зараз поляки на основі власних помилок і узагальнення досвіду доходять до того, що підпорядкування має відбуватися Збройним силам. Водночас форму такого підпорядкування ще треба напрацювати. Як я вже сказав, нинішня модель тероборони при Сухопутних військах ЗСУ на практиці не працює. А загалом польська модель з певними змінами є найприйнятнішою для України.
Читайте також: Мистецтво самозахисту
3. Найскладніше питання з погляду політичного консенсусу. В парламенті точаться дуже неоднозначні дискусії взагалі щодо володіння короткоствольною зброєю, а тут ідеться про повноцінну бойову зброю: автомати, кулемети тощо. Тому ймовірність того, що зараз ми зможемо все ухвалити й дозволити зберігати зброю, досить мала. Моя особиста позиція, не політичної сили, а саме моя, така: підготовленим бійцям тероборони, які пройшли відповідну перевірку й за своїми психологічними та морально-етичними рисами можуть володіти зброєю, я дозволив би зберігати її вдома.
Яна Зінкевич, фракція «Європейська солідарність»
1. Я вважаю, що те законодавство, яке зараз є щодо тероборони — недостатньо збалансоване. Є декілька законопроєктів, і один найкращий зараз на розгляді у Верховній Раді. На жаль, його розгляд переносять і не ставлять на порядок денний. На мою думку як ветеранки, потрібно розуміти, що в разі загострення і наступу, наприклад, не тільки на території ООС, а й в інших областях, у напрямку Криму або на півночі, перший удар мають прийняти на себе не лише військові частини, які там дислокуються, а й тероборона. Бо треба буде забезпечувати дуже багато додаткових функцій оборони, евакуацію громадян тощо. Фактично її повноваження можуть бути надзвичайно широкими. Але якраз цього і бояться представники монобільшості. Тому що вони вважають, що ветерани, ветеранське середовище, Збройні Сили суттєво впливають, у тому числі, на рейтинг та рівень довіри до Верховної Ради, президента. В них це фактично майже 10% та 5%. Якщо говорити про довіру до армії та ветеранів, то це понад 80%, навіть більше. Так само з громадськими діячами, волонтерами. До них теж рівень довіри понад 70—80%. Відповідно, за ці два роки влада показала, що вона, на жаль, не вміє співпрацювати з ветеранами. Тому вона має певний острах щодо цих людей і тому вважає, що тероборона стане сильним важелем, що може вплинути на політичне середовище всередині країни.
3. Мені здається, дозволяти зброю доцільно. Коли я декілька років тому відвідувала Ізраїль, мене вразило те, що навіть у вихідні дні військові, одягнені по-цивільному, прогулюються торговельними центрами, магазинами завжди зі зброєю. На вихідні цю зброю їм обов’язково видають із собою додому. Фактично людина три роки служить, і вона весь час разом зі своєю зброєю, не здає її. Я думаю, що це позитивно, бо я взагалі прихильниця закону про зброю і про вільне володіння нею, тому я принципово за.
Оксана Савчук, позафракційна
1. Передовсім хочу сказати, що закон про територіальну оборону досі не прийнятий. В нашому розумінні (а я представляю ВО «Свобода») територіальна оборона — це частина всіх оборонних заходів, що повинні провадитись у країні. Але сьогодні ми маємо видимого ворога — Росію. Цей ворог чітко демонструє, що він не бачить Україну як незалежну державу. Він бачить нас як тих, хто свого часу був у складі Російської імперії, і хоче це повернути. Також ми розуміємо, що країна супротивника має орієнтовно 800 тис. війська. Ми — приблизно 200 тис. військовослужбовців Збройних Сил України. Тож для того щоб ми мали гідну оборону, повинні боротися не тільки силами ЗСУ, а й за так званою швейцарською чи ізраїльською моделлю, коли вся нація в певний момент готова долучитися до оборони. Тобто починаючи зі школи у дітей є години національно-патріотичного виховання. Це військова підготовка: топографія, навчання стрільбі в тирі, вміння розрізняти види зброї — все, що можуть вчити у школі підлітки. Другий момент — кожен, хто готовий, тобто все цивільне населення, зголошується пройти військовий вишкіл. Треба, щоб ми мали якісні шестимісячні курси підготовки. Коли будь-яка людина, хай це хлопець чи дівчина, готова пройти ці курси, щоб фактично здійснювати тероборону на місцях. Вони мають тільки раз на рік протягом двох тижнів закріплювати знання, що їх отримають на перших курсах. Ми маємо ворога, який стоїть на наших кордонах.
Завтра нас не візьмуть у НАТО, бо за останніх сім років не взяли. Нам залишається тероборона, що має фінансуватися з держбюджету не за залишковим принципом. Моє бачення — це має бути у вигляді військових вишколів, щоб всі охочі отримали військову підготовку. Для цього ми можемо прийняти закон про територіальну оборону, запропонований у грудні 2020 року. Він досить непоганий, я особисто у першому читанні готова за нього голосувати. Якщо в нас стається ситуація, коли нам потрібно захищати всю країну, то проти Росії стає не 200 тис. війська, а фактично мільйон навчених людей, які можуть хоча б у себе на місці тримати цю оборону. Тобто без цієї концепції наша країна постійно залежатиме від перемовин і буде на слабшому боці. Мені здається, що ключове питання зараз — чому законопроєкт про територіальну оборону не вносять навіть у сесійну залу. Тому що немає концептуального бачення в Офісі президента, як цей закон має виглядати. Є проєкт, який підтримують всі свідомі, патріотично налаштовані сили і громадські рухи, а є бачення у Міністерства оборони, ще інше у Комітеті нацбезпеки, у Збройних Силах. Мені здається, що ми формуємо це бачення занадто довго. Потрібно брати проєкт, зареєстрований у грудні.
Читайте також: Навчити любити Батьківщину
Приймати його у першому читанні і доопрацьовувати, якщо будуть правки. Це є гарантією нашої безпеки, і для мене дуже дивно, що ми розглядаємо все, крім стратегічно важливих речей. До речі, те, що закон про зброю не підтримали в парламенті — це погано. Якби він був ухвалений, це би означало, що в нас є вишколені люди, які знають, як поводитися зі зброєю, мають на неї всі дозволи, пройшли шестимісячний вишкіл, щороку проходять перекваліфікацію. Людина повинна мати всі відповідні медичні довідки (для володіння зброєю — Ред.). Вона повинна пройти навчання. Людина має право мати змогу захистити себе. Тоді всі наші сусіди, особливо сусідка-агресорка зі Сходу, зрозуміють, що Україна готова тримати оборону. Хочеш миру — готуйся до війни. Тому якщо ми думаємо, що цивільне населення стоятиме збоку й армія сама виграє — на жаль, маючи такого ворога, як Росія, виграти може тільки ціла нація.
2. Нам не потрібно боятися самодисциплінованих об’єднань територіальної оборони на місцях. Є страхи, що коли будуть навчені державою люди, які вміють вести бойові дії та елементарно надавати домедичну допомогу і мають зброю, це буде загроза безпеці України. Я вважаю, що це не так. Для нас характерна ця ізраїльсько-швейцарська модель. Тобто так ми мобілізуємо максимальну кількість нашого населення. В середньому, якщо в нас 38 млн населення, то, крім 200 тис. армії, ми можемо мати ще до мільйона. Тобто мільйон людей, які можуть стояти на захисті своїх домівок. Росія не хоче тільки забрати Крим і зупинитися на цьому. Росія ніколи не зупиниться і намагатиметься робити все можливе, щоб нас як самостійної країни не існувало. Тому ми, розуміючи, який у нас ворог, повинні використовувати найкращу для нас модель. Я вважаю, що ця модель може бути саме такого зразка.
Леся Василенко, фракція «Голос»
1. Та модель, що є, однозначно не виконує жодних функцій сьогодні. Тому що система територіальної оборони зруйнована, але так і не сформована в тому сучасному вигляді, в якому мала б бути. Кожна громада повинна бути здатна до самооборони, це перше. Друге — кожна громада повинна долучатися до загальної системи оборони держави у разі необхідності. Необхідність — реальна загроза національній і територіальній безпеці. Та модель, яка є — непридатна ні до чого. Це суто формальна назва, що існує задля галочки.
2. Нам потрібна система тероборони, що працює належним чином, де кожна громада здатна захищати себе сама, а також долучатися до загальної системи національної безпеки й оборони.
3. Все залежить від того, як працюватиме ця система. Якщо ми говоримо про чоловіків і жінок, які проходять регулярне злагоджене навчання, мають відповідну підготовку і необхідність використання зброї, то, звісно, вона має бути у загальному доступі. А також зберігатися у військовослужбовців, які належать до підрозділів територіальної оборони. Якщо ж ця система, умовно кажучи, суто для галочки, то я вважала б це більшим ризиком. Можливо, навіть ризиком, що може тягнути за собою радше корупційні елементи, аніж реальну необхідність. Якщо ми говоримо про новий законопроєкт, де всі ці деталі прописані і враховано те, що мають відбуватися регулярні навчання, що це підрозділи, які фактично є постійно діючими — тоді, звісно, елементом цього може й має бути зберігання бойової зброї, що відповідає певним військово-обліковим спеціальностям у підрозділах територіальної оборони.
Олександр Завітневич, фракція «Слуга народу»
1. В Україні територіальна оборона існувала й до війни. Щоправда — лише на папері. Нині створено близько 25 бригад тероборони — по одній у кожній області та в Києві, які складаються з обмеженої кількості кадрових військовослужбовців і військовослужбовців резерву. Основними завданнями таких підрозділів у районі розташування є:
• охорона та захист держкордону;
• забезпечення умов для надійного функціонування органів влади, військового управління, стратегічного розгортання військ;
• охорона та оборона важливих об’єктів: від мостів та електростанцій до складів та місць розташування органів влади;
• боротьба з диверсійно-розвідувальними силами й іншими підрозділами противника, протидія незаконним збройним формуванням;
• підтримання воєнного стану;
• допомога в запровадженні комендантської години чи в схожих заходах;
• допомога населенню в умовах стихійного лиха, пандемії тощо;
• участь у домедичній допомозі та евакуації поранених.
Читайте також: Шанс територіальної оборони
Цей перелік не є вичерпним. Згідно з чинним законодавством, тероборона виконує свої функції під час особливого періоду й воєнного стану. Але розбудовувати структуру тероборони треба на постійній основі й у мирний час. Зараз нам потрібен нормальний закон, який дасть змогу розвивати систему територіальної оборони й займатися підготовкою населення до оборони, військово-патріотичним вихованням молоді та допризовною підготовкою. У березні президент затвердив Стратегію воєнної безпеки, яка передбачає застосовування принципу всеохопної оборони України, де територіальна оборона посідає значне місце. Територіальна оборона має бути такою, що відіб’є бажання комусь іти на нашу територію. Наприклад, якщо Російська Федерація нападе з якогось напрямку, де немає такої щільності наших військ, як на донбаському фронті, вона повинна зустріти тотальний опір по всій країні. Агресор має знати, що навколо нього буде вороже середовище.
2. Я вважаю, що це має бути наша, українська, модель. Досвід інших країн, беззаперечно, корисний, у них багато чого можна запозичити. Але основна відмінність між ними й нами — це наша політична реальність, фінансування, підхід до питання про територіальну оборону та загалом бачення безпеки. Ми, на відміну від них, створювали власну модель в умовах війни й повної відсутності фінансування.
3. Я вважаю, що просто так членам бойових підрозділів не доцільно зберігати вдома зброю. Це доволі ризиковано. Без наявності документів, що регламентують її обіг, видавати людям десятки тисяч одиниць буде необачним кроком. Зброю необхідно використовувати для виконання визначених законодавством завдань, щоб коли бійці тероборони в майбутньому застосують її, то не потрапляли під відповідальність за нашим українським законодавством як ті, хто намагається використати зброю в злочинних цілях.