В Україні нарешті з’явився художній фільм про бій під Крутами. Подивитися його ще не довелося, але неважливо, хороший він чи поганий. Патріотичних кінострічок має бути багато. Якісь будуть невдалими, інші навіть касовими, головне, щоб було що показати дітям. Але з фільмом про бій під Крутами ми запізнилися років на 15: навіть у країнах Балтії зі значно меншими статками на початку 2000-х було знято низку патріотичних кінокартин. За часів правління Віктора Ющенка стартували зйомки аж трьох стрічок про бій під Крутами. І на це було виділено чималі кошти. Та не вийшло: гроші розтеклися по кишенях (навіть я отримав два гонорари за роботу над сценаріями). Тепер надолужуємо.
Патріотичне кіно — це верхівка айсберга військово-патріотичного виховання молоді. Слідом іде поглиблене вивчення історії Батьківщини і, нарешті, її індивідуалізація. Це коли людина володіє інформацією про участь своїх кровних родичів та пращурів у тих або інших історичних подіях.
Ще в другій половині 1990-х у країнах Західної Європи та США почали масово оцифровувати й викладати у відкритий доступ в інтернеті історичні документи, списки, інші писемні джерела. Їх добір та спосіб розміщення мали на меті патріотичне виховання населення, передусім наймасовіших користувачів інтернету — молоді. Відтепер кожен за лічені години міг провести власне генеалогічне дослідження. Справжньою ідеологічною зброєю великої потужності стали російські інтернет-проекти «Подвиг народа» та «Памяти героев Великой войны 1914–1918». Ідеологічна зброя — це не метафора. Засновниками обох сайтів є Міністерство оборони РФ (про що там зазначено). Створені вони за сприяння президента та уряду країни. Мета сайтів, за визначенням авторів, — максимально легкий доступ для будь-якого інтернет-користувача до документів дідів, прадідів і прапрадідів, у яких міститься інформація про їхні звитягу та жертовність у Першій та Другій світових війнах. Оскільки обидві війни велися на користь імперій, відповідно російської та радянської, у відвідувачів сайта вони мають викликати піднесення імперського патріотизму. Проект «Подвиг народа» (він же «Память народа», «ОБД Мемориал») був створений у 2010 році.
Список козаків Гадяцького реєстрового полку. 1784 року їх було зараховано до Київського карабінерного полку
Сьогодні на цьому порталі майже 70 млн записів про військовослужбовців Радянської армії — учасників Другої світової. Крім того, на сайті у вільному доступі понад 100 тис. карт бойових дій, мільйони документів про бойові дії окремих частин. Проект «Памяти героев Великой войны 1914–1918» був викладений у відкритий доступ восени 2018-го. На сайті можна знайти понад 25 млн записів про військовослужбовців Російської імператорської армії, які брали участь у боях, гинули, діставали поранення, перебували в полоні або ставали кавалерами різних нагород. Як вагомий бонус для дослідників Першої світової та шанувальників традицій російської армії викладено кілька мільйонів документів про перебіг бойових дій. Передусім журнали бойових дій усіх без винятку військових частин російської армії, які збереглися до нашого часу. Максимально спрощена пошукова система за прізвищем, датою, місцем народження чи іншими параметрами дає змогу без спеціальних навичок знайти будь-яку інформацію про предків — учасників обох воєн. Причому пошуковець бачить не просто запис, а кольорове зображення документа, написаного від руки чи на машинці, із сургучними чи чорнильними печатками, підписами командирів або навіть самого пращура. У російських школах серед учнів стало модно хизуватися своїми дідами-прадідами. Тим більше на уроках історії або військово-патріотичного виховання викладачі самі пропонують дітям, які ще не відвідали ці сайти, пошукати свої прізвища. Серед «просунутих» батьків (зокрема, і в Україні) тепер поширено роздруковувати документи із цих ресурсів і вішати їх у дитячих кімнатах, щоб малюки пишалися…
Читайте також: Як культура тікає із Москви
Документи, розміщені на сайтах, стосуються всіх мешканців Російської імперії та Радянського Союзу, зокрема і з території України. Приблизний підрахунок приводить до висновку, що 15% (понад 10 млн) записів у документах із «Подвига народа» та 20% (5 млн) із «Памяти героев Великой войны 1914–1918» присвячені пращурам українських громадян. Вочевидь, Україна мала б створити аналогічний ресурс, на якому містилися б генеалогічні документи, що викликали б почуття гордості за свою країну. У 2012 році я опублікував статтю-концепцію такого проекту з назвою «Козацька Україна». Наш інтернет-ресурс міг би мати такі складові:
— списки реєстрового козацтва та селянства ХVІІІ століття, які стосуються здебільшого території колишньої Гетьманщини та Слобожанщини (переважно Лівобережна Україна); велика кількість цих списків збереглася в Центральному державному історичному архіві України;
— реєстри регіональних козацьких утворень: Чорноморського, Чугуївського, Катеринославського, Азовського та ін., кінець XVIII–XIX століття (охоплена вся Південна Україна); ці матеріали зберігаються здебільшого в обласних архівах;
— відомості та інші матеріали, пов’язані з діячами й військовослужбовцями Української Народної Республіки 1917–1921 років (більша частина списків зібрана в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України).
До цього можна додати наявні (або такі, що перебувають у стані розробки) бази про учасників УПА, жертв Голодомору та політичних репресій, нарешті, загиблих героїв війни на Донбасі 2014–2018 років.
У підсумку на порталі «Козацька Україна» можна зібрати до 5 млн записів про наших пращурів. А з часом збільшити цю цифру завдяки знахідкам у регіональних архівах. Я не раз озвучував таку ідею. Зокрема, у 2013-му мене запросили на засідання Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Його тоді очолював нинішній віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко. Мета засідання — пошук приводу для зняття з посади голови Державної архівної служби України Ольги Гінзбург — колишнього нардепа та члена Компартії України. На захід було запрошено з десяток різних дослідників, які, за задумом організаторів, мали критикувати порядки та політику, що панували в держархівах. Серед них називалися й досить відомі особистості, які нині обіймають керівні посади. Але з «масовки» ніхто, крім мене, не з’явився. Як казали, вони злякалися, що після цього їх не пускатимуть до архівів. З депутатів пам’ятаю дуже стурбованого особистістю Гінзбург Олександра Бригинця, Олеся Донія, а також Таїсію Повалій, яка весь захід просиділа, мов фарбована порцелянова лялька. На зустрічі я розповів про гігантську ідеологічну роботу архівів Росії та потребу в невідкладних заходах зі створення аналогічних баз з історії України. В’ячеслав Кириленко начебто почув і запевняв, що «коли ми прийдемо до влади, то все буде зроблено».
Один із тисяч списків старшин Армії УНР. 5-ий курінь ім. Богдана Хмельницького 1-ї Запорізької дивізії, 1921 рік
…Весна 2014 року. Гінзбург, а також її заступник, друг Дмитра Табачника, звільнилися з Державної архівної служби. Довкола цих посад з’являється інтрига: хто їх обійме, хто створюватиме електронну базу даних про пращурів українців? Причому факт виконання цієї роботи ніхто навіть не ставив під сумнів. Називалися різні кандидатури. Серед дослідників та поціновувачів давніх актів царювало майже святкове піднесення. Але головою держархіву абсолютно несподівано стала нікому не відома чиновниця з Міністерства юстиції України, до того ж передпенсійного (а нині вже пенсійного) віку. І нічого не помінялося (точніше, незадоволених діяльністю нинішньої очільниці в рази більше, ніж Ольги Гінзбург).
Офіційний веб-портал Державної архівної служби України, а також більшості провідних українських архівів справляє сумне, навіть жалюгідне враження. Замість цікавої екскурсії в минувшину вам пропонують ознайомитися з якоюсь регуляторною діяльністю, запобіганням виявам корупції, державними закупівлями, очищенням влади та іншою нісенітницею. Звісно, історичні документи там теж є, викладаються з рекордною швидкістю по 15–20 штук на місяць. Якби за часів правління СРСР Брежнєва існував інтернет, то сайт ідеологічного відділу Комуністичної партії був би саме таким.
Читайте також: «Донбас» ближче, ніж здається
Вочевидь, В’ячеслава Кириленка, Олександра Бригинця та інших, хто нині при владі, це задовольняє. Напевно, до них дійде лише тоді, коли їхні діти та онуки прикрасять оселі роздрукованими документами про предків із «Подвига народа» та «Памяти героев Великой войны 1914–1918». І тоді пізно буде хапатися за голову і з тремтінням у руках намагатися розшукати бодай якісь документи на підтвердження того, що ми ж, мовляв, «козацького роду».
Бригинцю належить цитата, яка стосується часів правління Віктора Януковича: «Пропонувати нинішній владі, як урятувати пам’ятки історичної спадщини та як підтримати національну культуру, все одно що пропонувати гею звернути увагу на ту чи іншу дівчину…» Напрочуд свіжий та актуальний вислів.
Рішення про створення інтернет-ресурсу «Козацька Україна» (або з якоюсь іншою назвою, але відповідного змісту) може бути ухвалене лише на рівні керівництва країни. На жаль, усвідомлення його потреби серед перших осіб держави ще немає.