Попри те що соціальні мережі були створені майже 20 років тому, занадто багато питань у їхній діяльності ще неврегульовано. Почасти це пов’язано з тим впливом, який соціальні мережі, або в їхньому ширшому значенні — соціальні платформи, мають на повсякденне життя людей, їхнє споживання контенту й формування світогляду. І прямо чи опосередковано на майбутні дії людини. Яка роль у цьому процесі соціальних медіа: чи є вони лише цифровою «дошкою», на якій можна писати що завгодно, чи все ж платформи повинні відповідати за те, що бачать їхні користувачі або принаймні що вони рекомендують їм на своїх сайтах? Розділ 230 закону США про пристойність у комунікаціях знімає із соцмереж відповідальність за контент їхніх користувачів. Водночас робота алгоритмів, які пропонують контент користувачам, особливо подальший вплив цих рекомендацій, не врегульована.
Окрім того, соціальні платформи перетворилися на інструмент офіційної комунікації між чиновниками й пересічними громадянами. Натомість простий доступ до такої взаємодії з «державними мужами» часто робить їх жертвами агресії з боку користувачів. Чи мусить чиновник взаємодіяти з усіма, хто звертається до нього в соцмережах, чи має він право на власний захист, наприклад на блокування особливо активних дописувачів, які почасти перетворюються на переслідувачів? Така ситуація стала можливою через розмиття кордонів між публічною комунікацією в соцмережах і приватним користуванням такими сервісами. А ще через доступність до будь-якого користувача.
Саме ці дві проблеми — відповідальність за алгоритми рекомендацій та особливості комунікації чиновників — стали предметами розгляду Верховного суду США протягом 2024 року.
Хто відповідає за алгоритми, або Чи можна просувати відео «ІДІЛ» у соцмережах
2023 року Верховний суд США ухвалив рішення у двох важливих справах — «Гонсалес проти Google» та «Таамне проти Twitter». Позивачі звинуватили власників соціальних платформ Twitter і YouTube у просуванні відео та твітів, створених терористичним угрупованням «ІДІЛ». Позивачі були жертвами терактів, учинених представниками «ІДІЛ» у Стамбулі й у Парижі. Вони вважали, що невидалення твітів (у другій справі) і рекомендації відео (у першій) означають, що соціальні платформи своїми діями сприяли та почасти рекламували діяльність терористів, тож вони дотичні до їхньої діяльності й мають відповідати за це.
Ця справа опосередковано стосувалася важливої норми закону, який регулює діяльність соціальних мереж у США, — розділу 230 (Section 230) закону про пристойність у комунікаціях. Цей розділ каже про те, що соцмережі не відповідають за контент, який публікують користувачі на їхніх сторінках. Вони можуть модерувати його, якщо він не збігається з вимогами правил спільноти, наприклад видаляти окремі відео із зображеннями насильства чи інший граничний контент. Проте вони не відповідають за те, що саме розміщують на їхніх сайтах пересічні користувачі.
Дві справи проти Google та Twitter могли б змінити цю норму закону, тим паче про необхідність цих змін уже давно кажуть аналітики, називаючи її застарілою.
Проте в обох справах Верховний суд відмовився задовольнити позови й пояснив, що така діяльність соціальних платформ не може вважатися допомогою терористам та не є елементом їхньої участі в діяльності терористичних організацій. Одночасно із цим суд не погодився змінити розділ 230.
Власне і публічне: коли можна блокувати критиків у соціальних мережах
Ще одна важлива справа, яку розглядали у Верховному суді 2023 року, проте рішення щодо неї винесли 2024-го, стосується приватної та публічної активності в соцмережах.
Це рішення озвучили в межах двох справ, які дійшли до найвищого судового органу, — «Ліндке проти Фріда» й «О’Коннор-Раткліф проти Гарньєра». Справи стосувалися критики членів шкільної ради в Каліфорнії та менеджера міської ради з Мічигану. Обидва чиновники заблокували громадян за критику, до того ж блокування стосувалося власних акаунтів, а не офіційних. Юридична суперечка виникла через те, що чиновники використовували особисті сторінки у фейсбуку для просування своєї діяльності саме як державних службовців.
Суд розглядав проблему, яка виникла внаслідок об’єднання використання соцмереж для особистої та суспільної мети. Проблема полягала в тому, чи Перша поправка до американської Конституції (яка гарантує свободу преси й захищає медіа від державного втручання) стосується чиновників, їхнього права вести власну сторінку в соцмережі та, найголовніше, блокувати інших користувачів, які не погоджуються з думкою держслужбовця або принаймні поводяться неналежним чином. Інакше кажучи, суд мав на меті визначити, чи може держслужбовець заблокувати особливо надокучливого користувача.
Рішення Верховного суду США було однозначним: чиновники можуть блокувати людей у соціальних мережах, але за певних обставин. Дії державного службовця в соцмережі можуть розглядатися як дії держави, тільки якщо він має повноваження виступати від її імені й мав намір комунікувати як державна особа в соцмережі.
Український контекст
Попри те що через американську юрисдикцію глобальні проблеми функціонування соціальних платформ вирішуються в американських судах, в Україні теж час від часу розглядаються справи, дотичні до соцмереж. Переважно це справи щодо публікацій у соцмережах та образ чи шахрайств за їх допомогою. 2023 року програміста суд оштрафував на велику суму через блокування доступу до соцмереж колишній дружині. Роком раніше батьки підлітка отримали штраф за голосові повідомлення з матюками, які він надсилав своїм одноліткам. З початком війни кілька користувачів отримали вироки за публікацію роботи ППО в соцмережах.
Час від часу в судових реєстрах з’являються справи, що стосуються поширення матеріалів із закликами до повалення конституційного ладу. Таку, наприклад, розглядали в січні 2022 року — фігуранта оштрафували на 4250 грн за поширення допису.
Саме «Однокласники» й активність у цій соцмережі старшої аудиторії стала причиною збільшення числа судових позовів з початку війни через поширення дописів, до того ж із доволі великими термінами, які отримують їхні фігуранти. Деякі вироки без успіху намагалися оскаржити у Верховному Суді.
Мабуть, найбільш глобальним рішенням українського Верховного Суду стосовно соцмереж є висловлювання щодо правомірності використання чужих фотографій у соцмережах. Рішення озвучили у відповідь на касаційну скаргу, у якій позивачка вважала публікацію її фото незаконною і такою, що призвела до поширення її персональних даних. Натомість суд вирішив, що «фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб», а також дозволяється використання фото, «які спершу були опубліковані внаслідок спільних дій… у соціальній мережі Facebook». Інакше кажучи, опубліковане у відкритому доступі власноруч фото можна поширювати іншим людям: «Верховний Суд вважає, що поширення (розміщення) фото в соціальній мережі в інтернеті без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, яке здійснює ця особа самостійно».
Неврегульоване соціальне майбутнє
Імовірно, такі справи розглядатимуть у майбутньому ще не раз. Якщо правила суспільної взаємодії та відповідальності за певні дії людство створювало протягом тривалого часу, то поява соціальних платформ і їх величезний вплив на суспільні процеси і людей просто не дають змоги створити й перевірити часом усі правила та норми щодо їхнього існування й функціонування. Наприклад, рішення Верховного суду стосовно алгоритмів та відповідальності за них так і не поставило остаточну крапку у відповідальності соціальних платформ. Питання в тому, де межа між цензурою та адекватним регулюванням контенту, який завадить перетворити соцмережі на неконтрольовану інформаційну сміттярку, досі відкрите. А ухвалені у Флориді й Техасі закони про заборону будь-якої цензури в соцмережах обмежують право цих соцмереж дискримінувати користувачів на основі їхнього погляду (окрім випадків підбурення до насильства чи сексуальної експлуатації дітей) і вимагають ретельно пояснювати рішення щодо модерації контенту. Після позовів соціальних платформ з вимогою заблокувати ці закони місцеві суди ухвалили рішення, які суперечать одне одному: в одному випадку суд погодився із законом про заборону будь-яких реакцій від соцмереж на контент, а в іншому — визнав право соціальної платформи видаляти контент і блокувати окремих користувачів. Тож, імовірно, Верховний суд розглядатиме ще одну (або не одну) справу, яка стосується соціальних мереж.
Саме цей майбутній розгляд може стосуватися й українців, а точніше інформаційного протистояння, яке наша країна давно веде в соцмережах. Це стосується й нашого права розповідати про війну, не переймаючись імовірними блокуваннями, які стають на заваді українським медіа, активістам і пересічним користувачам. Окрім того, це може допомогти в боротьбі з російською пропагандою. А найбільшим результатом цих процесів може стати ухвалення національного законодавства, у якому прописані вимоги до соціальних платформ. А прикладом для цього — нові європейські закони про цифрові ринки й цифрові послуги, які здатні не лише побороти монопольне становище техногігантів, а й покращити боротьбу з дезінформацією.