Народний депутат, голова Постійної делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи Володимир Ар’єв в інтерв’ю Тижню розповів про друзів України у ПАРЄ та тих, з ким важко працювати.
«У нас дуже багато друзів. Це країни Балтії, Румунія, Молдова (та частина делегації, яка в Європейській народній партії та поміж лібералів), Польща, Швеція, Британія. Нас завжди підтримують Угорщина, Туреччина. Це ті країни, які, я вважаю, становлять кістяк підтримки України. Хоча в деяких моментах, наприклад, Туреччина має свою позицію щодо повноважень російської делегації. Але подивіться на результати голосування цієї історичної резолюції в жовтні: крім курдської партії всі, зокрема й опозиційні турецькі делегати, підтримали Україну», – сказав він.
Водночас, за словами Ар’єва, важко працюється з народно-демократичною партія Туреччини, яка близька до курдів. Вона у фракції лівих і не підтримувала Україну. З французами, іспанцями, німцями ситуація різна. Хтось підтримує, хтось ні. Проте з французами найскладніше працювати.
«З французами найскладніше. Дуже багато хто перебуває під російським впливом. Нещодавно була презентація у Верховній Раді книжки Сесіль Вессьє про агентів Кремля у Франції. У ній можна знайти всі імена, зокрема це Тьєррі Маріані, Ів Поццо ді Борґо, Марін Ле Пен!», – розповів голова Постійної делегації в ПАРЄ.
За його словами, багато хто з французів досить прихильно ставиться до Росії і до Кремля за будь-яких обставин. Навіть попри нинішній конфлікт навколо Алеппо, вони вважають, що в принципі з росіянами можна говорити. Хоча цю групу, таких як Жан-Клод Міньйон, я не зараховував би до тих, хто належить до, умовно кажучи, російських агентів, про яких написала Сесіль Вессьє. Вони просто під впливом парадигми російсько-французьких зв’язків, що складалися впродовж багатьох століть. Крім того, ведеться дуже активна робота російської культурної дипломатії, створюється ефект приязні. І в принципі чимало французьких депутатів на це купуються. Хоча багато хто водночас чітко усвідомлює, що відбувається насправді, і підтримує Україну.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»