У сучасній РФ поширюється рух за історичну «реабілітацію» Сталіна. Його адвокатами в «катинській справі» постійно виступають монархіст Андрєй Савєльєв та автор кількох провокаційних книжок Юрій Мухін. Нині апологетика Сталіна у Катинській справі налічує вже тисячі сторінок, на кожній із яких за «антиросійську підлість» таврують «капеесесівських ґеббельсівців».
Суть претензій дуже проста. По-перше, мовляв, Катинь – то німецький злочин, скоєний у 1941-му, і аж ніяк не більшовицький. По-друге, безвинність СРСР доведена комісією на чолі з академіком Ніколаєм Бурденком у 1944-му. По-третє, «Особлива папка № 1», що містить катинські документи з особистими підписами Сталіна та Бєрії, є фальсифікацією.
Стверджувати, ніби провина в цьому масштабному злочині лежить на комусь іншому, а не на НКВД та Сталіні, сьогодні може або дурень, або падлюка. Щоправда, слід зауважити: одне другому не суперечить, ці риси можуть поєднуватися в найнеймовірніших пропорціях. Дискутувати з дурнем щодо міфів та вигадок – то марудна й марна справа! Але залишати брехню без відповіді – теж не годиться.
Отже, Мухін – окремо, факти – окремо!
Брехня № 1 «10 тис. розстріляних у Катині»
13 квітня 1943 року німецьке радіо, а згодом і кілька видань Третього Рейху поширили повідомлення про те, що неподалік Смоленська, у місцевості Козьї Гори, відомій також як Катинь, місцеве населення вказало гітлерівцям на поховання військовополонених поляків, яких у 1940 році розстріляло НКВД. Водночас окупанти оголосили, що в Катині знайшли 10 тис. тіл.
Тоді ж таки була створена комісія під керівництвом доктора Ґергарда Бутца. Вона встановила, що німецька пропаганда перебільшила кількість поляків у тамтешніх могилах. Бутц досліджував ці поховання впродовж двох місяців – від 29 березня до 3 червня 1943 року. Він установив, що в семи з них налічувалося 4 143 тіла.
Читайте також: Археологія вбивства. Таємні цвинтарі НКВД у Харкові та Биківні
3 червня 1943 року експертизу було зупинено, як зазначали у звіті, через спеку та «інші санітарні причини». Тому восьма могила залишилася невивченою. Згідно зі свідченнями учасників тих досліджень, кількість небіжчиків у ній не могла перевищувати 200–300.
Тобто загальна кількість загиблих у Катині сягала 4,5 тис. Але ця інформація не потрапила до німецької пропаганди. Гітлерівцям було добре відомо, що поляки розшукують щонайменше 10 тис. офіцерів, які опинились у радянському полоні після спільного нападу Німеччини та СРСР на Польщу.
Навесні 1940-го припинилося листування між польськими офіцерами, що перебували в таборах у Козельську, Осташкові та Старобільську, та їхніми близькими. Влітку того самого року стурбовані відсутністю звісток родичі звертаються як до німецької окупаційної влади, так і до радянської. Але жодної відповіді не дістають.
Після відновлення дипломатичних відносин між Польщею та СРСР у серпні 1941 року еміграційний уряд Владислава Сікорського кілька разів звертається до Сталіна з вимогою прояснити долю близько 10 тис. польських офіцерів із трьох таборів військовополонених, яких розшукували родичі.
Приблизний список зниклих військових склала комісія під керівництвом ротмістра польської армії графа Юзефа Чапського, відомого художника-імпресіоніста. Він сам був одним із бранців Старобільського табору. Його, а також іще 394 особи з усіх трьох таборів, навесні 1940 року відділили від решти бранців і перевели спочатку до Павлищевого Бору, а незабаром – до Грязовця. Саме там і було укладено згаданий перелік імен.
Прем’єр Сікорський разом із генералом Владиславом Андерсом, якому доручили створення польської армії в складі союзних сил, під час переговорів зі Сталіним 3 грудня 1941 року надають список офіцерів, які зникли. Генсек відповідає, що в СРСР їх нема, й каже здивованому Андерсові, мовляв, «вони втекли в Маньчжурію».
Коли навесні 1943 року німці розкопали катинські могили, більшовики звинуватили їх у провокації. ТАРС стверджував, що саме нацисти розстріляли поляків. За радянською версією, останні були розміщені у трьох таборах і прокладали дороги поблизу Смоленська. Окрім того, Кремль у повідомленні від 16 квітня 1943 року обурювався: «…ґеббельсівські брехуни згадують село Гнєздово, але по-шахрайськи замовчують, що саме біля нього розташовані археологічні розкопки історичного Гнєздовського могильника».
Звичайно, той, хто був у курсі переговорів Сталіна й Сікорського міг би дуже здивуватися: то що ж, польські військовополонені втекли в Маньчжурію чи весь час залишалися під Смоленськом? Чому генсек не міг сказати взимку 1941 року, що вони опинилися в руках німецьких окупантів іще влітку? І до чого тут вікінги та русичі із Гнєздовських курганів?!
Але найцікавіше, що СРСР навіть перебільшив домисел «ґеббельсівських брехунів»: у Катині лежить 11 тисяч!
Брехня № 2 «Комісія Бурденка дослідила 11 тис. тіл»
1943 року СРСР створив «Спеціальну комісію із встановлення та розслідування обставин розстрілу німецько-фашистськими загарбниками в Катинському лісі військовополонених польських офіцерів». Очолив цю групу академік Ніколай Бурденко, а до її складу ввійшли письменник Алєксєй Толстой, митрополит Ніколай та інші достойники.
Як стверджує її підсумкове повідомлення, могили були відкриті у присутності всіх членів комісії, і там «було знайдено велику кількість трупів у польському військовому обмундируванні. Загальна кількість трупів, за підрахунками судово-медичних експертів, сягає 11 тис.».
Читайте також: Анджей Вайда про маму, тата, Харків та Катинь
Як так сталося, що німці за два місяці робіт викопали 4 143 тіла, а радянська комісія – майже втричі більше лише за один тиждень роботи? Більшовицькі «розкопки» тривали від 16 до 23 січня 1944 року.
Насправді, комісія Бурденка дослідила тільки 925 тіл. В експертизі брали участь 11 фахівців-медиків. Очевидно, що за тиждень 11 осіб не могли дослідити по тисячі останків кожен. На початку їхнього звіту стоїть одна кількість – 11 тис., але далі, в заключній частині документа, фігурує інша – 925 ексгумованих.
Повторні дослідження, проведені в порядку слідства Генеральною прокуратурою РФ разом із польськими прокурорами та експертами, підтвердили: в Катині ніколи не було поховано 11 тис. тіл. Правду казав доктор Бутц, а не академік Бурденко.
Брехня № 3 «Німці розстріляли поляків із трьох таборів, розташованих неподалік Смоленська»
Повідомлення спецкомісії Бурденка називає такі табори ОН-1, ОН-2, та ОН-3.
Утім, серед документів, знайдених у Катині, тільки на одному є згадка про табір ОН-1. І цей документ – підробка.
Тут треба пояснити. Навесні 1943-го в Катині німці знайшли серед особистих речей загиблих понад 3 тис. одиниць кореспонденції (1 650 листів, 1 640 листівок, 80 телеграм). Усі ці матеріали містили в адресі назву «Козельськ» і були датовані числами до квітня 1940 року.
Іще серед особистих речей загиблих фігурували 20 щоденників, де бранці нотували подробиці свого буття в Козельському таборі. Усі вони обривалися навесні того самого року.
Німецькій комісії вдалося ідентифікувати 2 815 польських офіцерів, похованих у Катині. Це становило 67,9% з усіх 4 143 тіл. Повний список ідентифікованих негайно опублікували в кількох газетах. Згодом він сам став доказом проти існування якихось таборів ОН-1, ОН-2 та ОН-3.
Річ у тому, що в Козельську перебувало близько 4 700 бранців. 200 з них навесні 1940-го були відокремлені від решти й відправлені до табору «Павлищев Бор», а потім – до Грязовця.
Значно пізніше, коли списки розпізнаних були опубліковані й потрапили до рук колишніх полонених Козельського табору, з’ясувалися страшні речі.
Цей перелік німці склали в порядку ексгумації та ідентифікації. А порядок ексгумування нацистами був зворотним до порядку етапування з Козельського табору більшовиками! Тобто ті, хто лежав на споді могил, були відправлені з Козельська першими (і це виявилися старші офіцери), а ті, чиї тіла лежали вище, потрапили туди останніми.
Складно уявити ситуацію (якщо спробувати приміряти ці факти на вішак радянської версії, яку ретранслюють сучасні ревізіоністи), щоб німці в 1941-му розстрілювали поляків саме в тому порядку, в якому вони були етаповані більшовиками з Козельська в 1940-му!
Коли в липні 1989-го Юрій Зоря дослідив у Особливому архіві ДА СРСР списки на відправку з Козельського табору до Смоленського УНКВД, з’ясувалося, що їх порядок збігається з тим, який у 1943-му опублікували німці. Матеріали радянських архівів підтвердили спостереження колишніх польських бранців.
Одного з них – професора Станіслава Свяневича, який служив у польській армії поручиком, – зняли з етапу в останній момент, просто на станції Гнєздово. Він був останнім, хто бачив живими колег. А від Гнєздова до Катині – лише кілька кілометрів.
Комісія Бурденка зібрала «свідчення» того, що німці проводили селекцію документів і частину їх знищували. Вона представила шість джерел, «знайдених» у катинських могилах із датами кінця 1940 – червня 1941 року. Але, як-то кажуть, «є нюанси». Наприклад, на одній із листівок, що була датована 20 червня 1940-го, можна було розібрати підпис: Станіслав Станіславович Кучинський-Іскандер-Бей. З інших документів НКВД точно відомо, що він не був розстріляний у Катині, а від лютого 1940 року перебував у чекістських казематах Москви. Чи треба пояснювати, як його листівка могла потрапити до матеріалів комісії Бурденка?
Остання на підставі «свідчень місцевих жителів» звинуватила в організації катинського розстрілу оберст-лейтенанта Арнеса і «штаб 537-го будівельного батальйону», але, коли Нюрнберзький трибунал почав досліджувати докази радянської сторони, з’ясувалося, що Арнес – не Арнес, а Аренс. І служив до листопада 1941 року в іншому місці, тоді як за даними, що були «зібрані» під керівництвом Бурденка, німці проводили розстріли до вересня 1941-го.
Отже, радянська комісія вчинила фальсифікацію. Але не врахувала, що не все можливо підробити: в Катині стратили не 11 тис. польських бранців, а близько 4 500, і не з трьох таборів, а лише з одного – Козельського. Отже, куди поділася решта?
Брехня № 4 «Те, що в катинських могилах знайдено німецькі набої, – доказ проти нацистів»
З огляду на вже згадані факти, цього міфу можна було б тут не розглядати. Але…
Окрім Козельського табору, іще близько 4 тис. польських військовополонених утримували у Старобільському, а ще 6 500 бранців, переважно поліцейських і прикордонників, – в Осташковському.
Тіла польських поліцейських та прикордонників знайшли поблизу села Мєдне в серпні 1991 року. Так само, як і в Катині, в цих могилах виявлено багато куль від німецької зброї. Є тільки один нюанс: ця місцевість ніколи не була окупована німцями. Впродовж двох із половиною днів тут проходила лінія фронту. Але вона – не найкраще місце, щоб здійснювати масові розстріли й поховання, чи не так?
На запитання, як так сталося, що НКВД розстрілювало німецькою зброєю, відповів Дмітрій Токарєв, колишній начальник Калінінського управління, свідок і співучасник розстрілів бранців з Осташкова. Під час допиту він засвідчив, що майор Васілій Блохін, який очолював групу «ліквідаторів», привіз «для роботи» цілу валізу німецьких «вальтерів» калібру 7,65.
Тіла бранців Старобільського табору знайшли на околиці Харкова. Тут усі постріли було зроблено з радянської зброї. Дослідження 1994–1996 років показали, що польські полонені й радянські жертви були вбиті одним і тим самим знаряддям. Із єдиною тільки різницею – що поляків розстрілювали в підвалах НКВД в центрі міста, а громадян Країни Рад – часом просто на краю могил у приміському лісі.
Усі матеріали, що підлягали датуванню, свідчили: розстріли польських бранців відбувалися не пізніше квітня – травня 1940 року.
Брехня № 5 «Документи, що викривають Сталіна й Бєрію, є фальсифікацією»
Ревізіоністи намагаються переконати, ніби «Особлива папка № 1», яка містить протокол № 13 засідання Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року та низку інших документів із підписами Сталіна та Бєрії, є пізнішою підробкою. Але жоден із їхніх аргументів не витримує критики фахових джерелознавців.
Понад те, якби навіть «Особлива папка» кудись зникла, якби її ніколи не знайшли – це не мало б жодного значення для встановлення істини.
Адже спочатку було виявлено етапні списки. І вони дивовижним чином накладалися на порядок ексгумації ідентифікованих у Катині тіл.
Окрім тоненької «особливої» течки й цих реєстрів, архівісти розкопали центнери інших документів: табірна документація, списки бранців, документи нарад щодо проведення «операції» в різних відділах НКВД, логістична документація (скільки заґратованих вагонів подати й коли), звіти начальників таборів про настрої серед ув’язнених під час відправки звідтіля, шифрограми начальників УНКВД про перебіг «операції» (скільки розстріляли того чи того дня), укази щодо нагородження учасників орденами і грошовими преміями – ця процедура сьогодні досліджена в усіх подробицях.
Усі сучасні спроби обілити Сталіна є метастазами ракової пухлини тоталітаризму. По суті, твориться новий культ, нова віра, де генсек – пророк її. Твориться релігія брехні.
Стаття підготовлена в межах спільного проекту Польського інституту в Києві та "Українського тижня": "Катинська трагедія: український вимір. Як подолати непам'ять про жертви злочинів тоталітаризму. Польський досвід"