Конституційний Суд України
За «творчий» підхід
Юрій Баулін, Василь Бринцев, Сергій Вдовіченко, Сергій Винокуров, Анатолій Головін, Михайло Гультай, Михайло Запорожець, Володимир Кампо, Михайло Колос, Дмитро Лилак, Марія Маркуш, В’ячеслав Овчаренко, Олег Сергейчук, Петро Стецюк, Андрій Стрижак, Наталія Шаптала
Відповідно до Конституції та законів України головна роль КСУ полягає саме в тлумаченні цих законів і власне Конституції. Аж ніяк не намагаючись принизити суддів поважного органу, Тиждень не може не зазначити, що з 29 вересня поточного року КСУ має виконувати дещо іншу роль, яка в умовах нової системи влади здається важливішою: не так тлумачити, як підтверджувати (або скасовувати) те, що хочуть бачити підтвердженим (або скасованим) інші гілки влади. І при цьому не перейматися наслідками. 29 вересня КСУ скасував редакцію Конституції, що діяла протягом майже п’яти років, через «процедурні порушення» під час її ухвалення. Проте Конституційний Суд не пояснив, як чинити з усіма державними рішеннями, прийнятими на основі «незаконного» Основного Закону. Не дивно, що Венеціанську комісію вкрай здивувало українське ноу-хау, за якого судова влада скасовує попередні редакції Конституції.
Віктор Янукович
За бульдозер без гусениць
Зібрав «під руку свою» усі мислимі й немислимі повноваження, однак вся його діяльність поки що звелася, з одного боку, до переслідування політичних опонентів, а з іншого – до «благословення» роздачі ласих шматків економіки наближеним, друзям, північним сусідам. Сумніви в тому, що Віктор Федорович колись таки здогадається, чому сконструйована ним політична машина так нікуди й не їде, зростають із кожним днем, але попередити його про це неможливо: «бульдозер Януковича» має прекрасну звукоізоляцію кабіни.
Віктор Ющенко
Спецномінація «Унікальний пенсіонер»
Програвши з нищівними 5 відсотками ще в першому турі, екс-президент влаштувався набагато краще не тільки, ніж інші «лузери», а й багато переможців. На відміну від перших, ним чомусь не цікавляться слідчі органи (як, до речі, й близькими йому людьми). До того ж пан Ющенко тепер не мусить перейматися державними справами, а спілкуватись зі «своєю нацією» може лише тоді, коли хоче, і лише на бажані йому самому теми. Можливо, шикарне життя на залишеній йому дачі справді варте провального правління та ганебного результату на виборах.
Політологи-астрологи
За відсталість теорії від практики
Не всі, проте чимало теоретиків (Андрій Єрмолаєв, Віталій Кулик, Михайло Погребинський, Олексій Гарань та інші) передрікали, що в разі перемоги на президентських перегонах Віктор Янукович, напевно, під впливом якихось магічних сил, проявить себе як «новий», «цивілізованіший», а то й «європейський» лідер, порівняно з тим, яким ми його бачили в 2003–2004 та 2006–2007 роках. Однак жодних змін із Януковичем не відбулося, що не дивно, враховуючи, що він досі щиро вірить, нібито чесно переміг на президентських виборах-2004. А отже, політологи (звісно, крім тих, хто просто відпрацьовував свій нужденний хліб), просто забули, що політика – це «мистецтво можливого». Тобто в ній є речі, неможливі за жодних обставин.
Петро Симоненко
За аморальне компрадорство
Відтоді як лідер українських комуністів не без скандалу розлучився з попередньою дружиною та взяв шлюб із іншою, злі язики закидали йому «аморалку», не достойну справжнього пролетарського лідера. Але особисте життя можуть мати навіть комуністи, а от чого у них не має бути, так це шикарних маєтків, що більше пасували би бонзам «антинародного режиму». Між тим саме такий маєток є в Симоненка. І якщо в Інтернеті повідомлення про це почали з’являтися ще з весни, то в листопаді великий сюжет на цю тему зробив один із рейтингових телеканалів. Багато спостерігачів розцінили це як натяк влади на те, що КПУ – союзник олігархічної Партії регіонів – мусить бути слухнянішою. Як це сприйняв сам Симоненко, невідомо, однак заяв про те, що комуністам «не по дорозі» з нинішньою владою, останнім часом поменшало. А переконаного супротивника неприродного союзу червоних ідей і зелених грошей, голову Кримського комітету КПУ Леоніда Грача, з подачі Симоненка було взагалі позбавлено партквитка.
Микола Азаров
За скромність
Прем’єр-міністр України поки що не зарекомендував себе як ідеальний керівник уряду держави, зате показав себе як ідеальний керівник уряду Януковича. Попри величезний досвід роботи на високих посадах, Азаров не створив собі жодного політичного капіталу, натомість, він отримує весь негатив своїх політичних босів від Кучми до Януковича. Незважаючи на постійні розмови про так звані реформи, він не має шансів увійти в історію «українським Бальцеровичем». Схоже, для Азарова рейтинг так само неважливий, як і діяння на благо майбутніх поколінь. Головне, щоб хазяїн(и) був задоволений(і).
Дмитро Табачник
За «броньований дах»
Спійманий на спробі розколу українського народу за допомогою банального хамства («немиті галичани» тощо) тоді ще кандидат у міністри освіти і науки України Дмитро Табачник пообіцяв журналістам, що, ставши міністром, припинить робити скандальні заяви «зі своєї особистої позиції», а говоритиме лише як держчиновник. Проте своїх провокацій знаменитий історик так і не полишив. І жодних розбіжностей із державницькою позицією його керівництво тут не вбачає: з грудня під управлінням Табачника опинилася ще й частина розформованого Януковичем Міністерства молоді та спорту. Звідси можна зробити висновок: або антиукраїнську позицію Табачника поділяє верхівка нинішньої влади, або за спиною міністра стоять сили, яких боїться сам «сильний» президент.
Ректори – конформісти
За колективний мазохізм
Леонід Губерський, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Михайло Згуровський, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
Михайло Кулик, Національний авіаційний університет
Анатолій Москаленко, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
Анатолій Мазаракі, Київський національний торговельно-економічний університет
Анатолій Українець, Національний університет харчових технологій
Олександр Покращук, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі
Володимир Присяжнюк, Академія муніципального управління
Олег Волков, Київський національний університет технологій та дизайну
Володимир Платонов, Національний університет фізичного виховання і спорту
Володимир Ходаковський, Херсонський державний морський інститут
Мирослав Соловей, в. о. ректора Київського національного лінгвістичного університету
Олексій Безгін, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого
Василь Чернець, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
Олександр Злотник, Київський інституту музики ім. Р.М. Глієра
Олександр Чуміхін, Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв
Призначення міністром освіти і науки відомого своїми скандальними українофобськими заявами й публікаціями Дмитра Табачника спричинило обурення інтелігенції та студентських колективів. 18 березня, у розпал антитабачних протестів, керівники українських вишів різного спрямування – від КНУ імені Тараса Шевченка до Музінституту ім. Р.М. Глієра – виступили з листом на підтримку Табачника, в якому акцентувалася увага на «професіоналізмі» нового міністра та прагненні реформ в освіті. Табачник залишився на посаді. У непідписантів раптом виникли проблеми. Наприклад, у липні Міносвіти змусило ректора Донецького університету Володимира Шевченка відмовитись від продовження трудового контракту. У грудні невідомі побили в Донецьку дружину Юрія Лисенка, якого колектив ДонНУ обрав новим ректором попри те, що його кандидатура також не влаштовує міністерство. Утім, поінформовані люди кажуть, що «свої» з’являться і в кріслах деяких підлабузників від освіти.
Давид Жванія
За безмежний прагматизм
Депутат, котрого колеги відверто називали фінансистом «Народної самооборони» Юрія Луценка, після виборів президента опинився в перших лавах перебіжчиків до сконструйованої новою владою парламентської більшості. Ім’я таким перебіжчикам дав старий радянський анекдот про папугу, який намагався виїхати з СРСР «хоч тушкою, хоч опудалом». А Давид Важаєвич став однією з перших «тушок», появу котрих Конституційний Суд узаконив всупереч своєму ж попередньому рішенню про те, що депутати не можуть формувати більшість інакше, як цілими фракціями.
Лесь Довгий
За розвінчання міфу про молоду команду
Від часу здобуття державної незалежності українці вірили, що в політичній та бізнесовій еліті нарешті з’являться представники молодого покоління, виховані у вільній країні, які зуміють збудувати в ній цілком нове та світле життя. 30-річний секретар Київської міськради, типовий представник «молодої команди» зіц-мера Києва Черновецького, дуже своєрідно розвінчує цей міф. Багатомільйонні статки, оприлюднені в пресі, й ухвалені паном Довгим сотні скандальних рішень Київради щодо відведення столичної землі яскраво демонструють, яке нове життя будують «молоді команди».
Володимир Литвин
За невміння відрізнити рушник від рушниці
Минулоріч лише ледачий не глузував із жесту спікера, котрий, висуваючись у президенти, розчулено витирав очі «маминим рушником». Сьогодні Радою керують зовсім з іншого місця, але на публіку пан Литвин намагається демонструвати неабияку твердість. Якщо торік під час блокувань трибуни опозиціонерами-регіоналами він лише безуспішно вмовляв блокувальників розійтися, то після нещодавнього побиття депутатів БЮТ цього разу вже провладними регіоналами суворо нагримав на… побитих, за те що ті блокували трибуну.
Анатолій Могильов
За намагання зачистити країну
На думку головного міліціонера країни, щоб забезпечити дотримання гарантованих Конституцією прав і свобод людей, слід заборонити всі мітинги й демонстрації в країні, особливо опозиційні:
«Будь-яка протестна акція не має порушувати нормального життя інших людей. Якщо я прийду до вас у спальню з барабаном і почну барабанити проти того, що птахи сідають на мій балкон, – це нормально? Тому міліція вживатиме заходів з охорони прав усіх людей».
Олексій Костусєв та Андрій Матковський
За перемогу ідеології над законом
Новобраний мер Одеси, регіонал Костусєв, офіційно заборонив подавати йому документи українською мовою. А бютівець Матковський, який був міським головою Полтави до місцевих виборів 31 жовтня, упродовж року гальмував зведення в Полтаві пам’ятників гетьману Іванові Мазепі та голові Директорії Симонові Петлюрі (питання не вирішені й досі). В обох випадках мери діяли всупереч законодавству та підзаконним нормативним актам.
Геннадій Кернес
За народну недовіру
Кернес таки виграв вибори мера Харкова, хоча, за даними екзит-полів, перемогти мав його конкурент із опозиційної «Батьківщини» Арсен Аваков. Щоправда, значна кількість харків’ян міським головою Кернеса не визнала і влаштувала в місті майдан проти фальсифікації виборів. Інавгурація новообраного керманича міста відбувалася під звуки «Мурки» та похоронного маршу. Так мітингувальники харківського майдану зустрічали «свого» мера.
Ганна Герман
За труднощі перекладу
Серед численних заяв пані Ганни, якими вона намагалася виправдати лінгвістичні ляпи свого патрона і далекі від демократичних стандартів дії представників влади, вирізняється її червневий реліз про застосування міліцією силових методів. Як пояснила заступниця голови Адміністрації президента, силовики просто неправильно зрозуміли слово «порядок», і поспішила його розтлумачити: «Порядок – це не тоді, коли міліція відтискає опозицію, порядок, це коли міліція відтискає злочинців. Порядок – це коли не вбивають у міліцейських відділках. Порядок – це коли тобі не страшно вийти на вулицю. Порядок – це коли на дорогах не гине так багато людей». А міжнародну спільноту, не задоволену перебігом місцевої виборчої кампанії, пані Герман ознайомила зі специфікою української демократії: «дефініція демократії не є чимось застиглим», тому «демократія в кожній країні має свої особливості, і в Україні також», а отже, президент і надалі створюватиме «перспективу розширення прав і свобод українських громадян».
Сергій Тігіпко
За вміння потрапити в непотрібне місце в непотрібний час
Отримавши сенсаційні 13 з гаком відсотків на виборах президента, Тігіпко одразу конвертував їх у посаду, яка, однак, не конвертувалась для нього в політичну перспективу. Навіть скандальний Податковий кодекс де-факто розробляли зовсім інші групи впливу в Кабміні. Натомість пояснювати реальні й уявні переваги ПК мав саме Тігіпко, так само як муситиме розтлумачувати, після того як на нього повісили соціалку, й непопулярні пенсійні новації. Це, схоже, надійно поховало перспективи віце-прем’єра на наступних парламентських і президентських перегонах.
Василь Джарти
За невдалий штурм Перекопу
Уродженець донбаської Макіївки, екс-голова Мінприроди та нинішній голова Ради Міністрів АРК, Василь Джарти примудрився настроїти проти себе впливові політичні сили автономії – від комуністів до кримських татар. Формально причиною став десант у Крим «макіївських», яких впливова (і, на жаль, антиукраїнська) газета «Кримська правда» визначає так: «Свита» Джарты – секретари, помощники, водители и любовницы». У Криму подейкують, що півостровом керують не завжди висококваліфіковані «люди Джарти», а «макіївські» обсіли всі ласі шматочки дорогоцінної землі, залишивши місцевих ні з чим. Неприязнь кримчан до ставленика Віктора Януковича поступово переростає в недружнє ставлення до центральної влади та держави в цілому.
Вадим Колесніченко
За утвердження патріотизму
Одна з «балакаючих голів» Партії регіонів встигає обплювати «на випередження» все, що хоч якось пов’язано з розвитком української культури, мови, ідентичності, обґрунтовуючи це відданістю ідеї «дружби між народами». Приміром, Колесніченко угледів «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» в пісні на слова Івана Франка «Не пора, не пора, не пора // москалеві й ляхові служить», проспіваній опозиційними депутатами на 20-ту річницю Декларації незалежності. Як у такому разі розцінювати участь Колесніченка в організації в Україні провокативної виставки «Волинська різня» або ж спроби пропаганду фашизму у святі патріотичної пісні «Гайдамака.ua»? Що для самого Колесніченка й очолюваного ним руху «Русскоязычная Украина» є патріотизмом? 300 «георгіївських стрічок», які він роздав до 9 Травня в парламенті, були для нього «символом єдності країни» і вшануванням пам’яті про «велику перемогу радянського народу». Себто Колесніченко залишається адептом єдиної з Росією держави. На щастя, поки що дії та заяви регіонала лише сприяють виникненню нової хвилі справжніх українських патріотів. Тож, так тримати, «русскоязычный» комсомольцю!
Громадська гуманітарна рада при президентові України
За непомітність
На першому засіданні ВР у травні Віктор Янукович майже півгодини говорив про першочергові проблеми гуманітарної політики: від нестачі шкільних автобусів у регіонах до незаконної забудови історичного центру Києва. Проте з усіх планів, оприлюднених тоді головою держави, за рік не реалізовано жодного. Тим не менш, члени Ради, серед яких такі поважні особи, як Іван Драч, Богдан Ступка чи Дмитро Стус, ніколи не заявляли про неефективність цього органу, що наводить на думку, що насправді діяльність із покращення культурної ситуації в країні провадиться під грифом «таємно».
Оксана Забужко
За винахід хитрого шляху до свободи
Знаменита письменниця напередодні останніх президентських виборів не раз агітувала голосувати проти всіх. «Пам’ятаю, що на виборах 1999 року (Кучма – Симоненко) таких знайшлося близько 900 тис. Якщо тепер стане на порядок більше, можна буде порадіти», – писала вона. Кількість «противсіхів» сягнула 1 111 500 осіб, і, як швидко з’ясувалося, радіти довелося лише Януковичу і Ко (відрив від Тимошенко був навіть меншим). Утім, пані Забужко продовжує гнути свою лінію, знайшовши непереборному противсіхству оригінальне виправдання: «Нинішній смак поразки має розбудити до життя наше громадянське суспільство. Перші ластівки громадського спротиву вже маємо, і це знак, що опритомнення таки починається».
Валід Арфуш
За вміння відкрито визнати цензуру і розважати «плебс»
«Я вважаю, що Перший Національний обов’язково має бути провладним… Він завжди висвітлюватиме роботу влади, доноситиме лише позитивну інформацію до глядачів», – сказав у одному з інтерв’ю Валід Арфуш. Невимушеність прогину заступника президента Національної телекомпанії вразила багатьох. Зокрема, громадський рух «Стоп цензурі» назвав канал «рекордсменом» за кількістю порушень професійних стандартів і наголосив, що компетентність пана Арфуша в телевізійній галузі викликає сумніви, позаяк до призначення віце-президентом НТКУ він організовував конкурси краси та був видавцем бульварного журналу Paparazzi. Завдяки зусиллям Арфуша на Першому Національному з’явився помітний крен у бік шоу-бізнесу й «розважалівки» низької якості.
Остап Ступка
За сумлінну працю
Ступка-молодший зіграв роль командира УПА в антиукраїнському псевдоісторичному фільмі «Ми з майбутнього-2», де воїнів ОУН-УПА зображено як бандитів і вбивць мирного українського населення. Те, чому українець погодився воювати на боці Росії в інформаційній війні він пояснив так: «Усе ж таки треба працювати. Ти актор. Ти мусиш працювати, а ці ідеологічні нюанси, хто кому…».
Владислав Каськів
За кон’юнктурність
Одного із лідерів Помаранчевої революції, засновника партії «Пора» Владислава Каськіва з серпня президент Янукович призначив відповідальним за національні інвестиційні проекти. Схоже, пристосовуватися до складних життєвих обставин із користю для себе Каськів навчився ще в юності. 1993 року, у 20 років він обійняв посаду заступника директора Центрального союзу українського студентства, у 2000-му став позаштатним радником міністра економіки, а у 2005-му завдяки Помаранчевій революції зміг закріпитись у великій політиці.
Костянтин Грищенко
За багатовекторність
Те, як український міністр закордонних справ намагається дружити водночас і з Росією, і з Заходом демонструє, зокрема, ситуація із участю України в церемонії нагородження Нобелівською премією миру. Спочатку, наслідуючи приклад Росії, Україна відмовилась делегувати свого посла в Норвегію. Грищенко пояснив це не політичними мотивами, а тим, що посол у цей час мав перебувати в Києві на координаційній нараді керівників дипломатичних представництв. Та раптом, після негативної реакції керівництва ЄС на ігнорування Україною Нобеля (мовляв, там розчаровані, що Україна час від часу не поділяє європейських цінностей), МЗС передумало: на вручення поїхала перший секретар Посольства в Осло Ірина Білорус.
Віктор Пшонка
За юридичну винахідливість
Кум президента Віктор Пшонка одразу після призначення на посаду заходився боротися із тотальною корупцією в країні. За дивним збігом обставин у чорному списку «корупціонерів», проти яких порушено кримінальні справи, опиняються переважно лідери опозиції. При цьому прокуратура демонструє неабияку винахідливість під час порушення справ: після побиття депутатів опозиції у ВР справу порушено «за перешкоджання роботі народного депутата» (не виключено, що проти самих побитих); Юрія Луценка затримано з одним формулюванням, а залишено під вартою – за іншим тощо. Сам Генпрокурор прокоментував це журналістам промовистою фразою: «Головне, порушено кримінальну справу і проводитимуться слідчі дії». Це, схоже, і справді є самоціллю для нинішньої прокуратури.
Валерій Хорошковський
За довгу руку Москви
Хорошковського, в. о. голови Служби безпеки України призначив ще президент Ющенко. За Януковича парламент затвердив його повноцінним головою спецслужби – людину, яка ні секунди не працювала в органах. Упродовж року Хорошковський відзначився вилученням документів про діяльність КДБ часів СРСР (для чого навіть затримали одного з істориків, що мав ці документи), скандалом з «5 каналом» і ТВІ, яких позбавили частот за позовом підконтрольної Хорошковському медіа-групи «Інтер». Хоч як там було, проте така активна діяльність голови СБУ, спрямована на те, щоб перешкоджати українським громадянам отримувати об’єктивну інформацію як щодо історичного минулого країни, так і поточних подій, на руку північному сусіду, який і без того виграє інформаційну війну з Україною. Руку Москви в діях Хорошковського помітили навіть прибічники партії влади. «Стовідсотково проросійським і назавжди їй відданим вважаю лише Хорошковського. Це – єдина людина, яка може отримувати вказівки з Москви», – зазначив нещодавно нардеп Тарас Чорновіл.