Тиждень.ua: Антіне, що стало поштовхом до створення проекту «Зелена лампа»?
– Протягом останніх років до мене доволі часто зверталися різні телеканали з проханням стати ведучим якоїсь із програм, запозичених із західних чи східних телепросторів. Але я повсякчас відмовлявся, бо мені нецікаво робити проекти, в яких не маю можливості озвучувати власну думку з приводу того, що коїться в нашій країні й у світі. А ось із цим проектом – «Зелена лампа» – я прийшов на ТВі ще минулої зими, коли зрозумів, що в Україні вже визріло певне мистецьке середовище, яке, скажімо, вже бринить медійно. Людей, яких ми запрошуватимемо в студію, знає вся Україна. Це особистості, які визначають сучасний контекст української культури, історії, геополітики, мистецтва, власне, всіх гуманітарних галузей. Вони будуть гостями нашого анархо-кабаре.
Тиждень.ua: І все ж, яка головна ідея проекту?
– Ми опинилися в унікальному становищі, яким треба скористатися. З одного боку – досить агресивний глобалістичний Захід, який нам нав’язує свою культурологічну модель і парадигму. З другого – монстр імперіалістично-шовіністичної Росії. А ми затиснуті посередині. Однак не увійшли ані до першої, ані до другої моделі, не потрапили до жодного з цих геополітичних просторів. Чому Захід нав’язує нам свою модель – глобалістичну, мультикультурну, політкоректну? Мені та моїм друзям анархо-митцям не надто до вподоби така модель! Так само і до Росії у нас є великі претензії. Ми, як той махновський анархічний рух, який виник на початку ХХ століття в Україні, заявляємо: ми проти білих, проти червоних, ми самі за себе. У нас уже немає комплексу меншовартості! Позаяк 20 років незалежності зробили свою справу – люди поїздили світами і побачили: о! і там не все гаразд. І в Америці, й у Європі чимало проблем. А в Росії чи Китаї проблем ще більше! Світ взагалі проблемний. Не варто думати, що лише Україна – проблемна зона. Принаймні в Україні ще зберігається можливість казати щось таке, чого вже не можна сказати у Вашингтоні, Москві чи Пекіні. І митці мають з цього скористатися. Бо свобода для митця – це головне. Не служіння політичній партії чи спонсорам. Я не служу жодній політичній силі і не маю жодного спонсора. Обстоюю виключно Союз вольних художників, які мають право казати все, що хочуть… І аби цього права нас не позбавили, ми, певна річ, стоятимемо до кінця.
Тиждень.ua: Орест Лютий буде присутній в «Зеленій лампі»?
– Обов’язково. З проектом «Лагідна українізація» він апелюватиме до Північного Сходу, який називається Російська імперія. І буде гурт «Грабля», який апелюватиме до американського та європейського глобалізму і який створюватиме анархічні англомовні пісні з метою експорту їх на західні терени.
Тиждень.ua: Гаразд, це обгортка проекту. А що всередині?
– Базовим питанням, яке звучатиме в кожній програмі, буде питання української національної ідеї, національної ідентичності. У нашому проекті не буде жодного політика, жодної так званої зірки шоу-бізнесу. Бо політики і шоу-біз, по суті, вже злилися в Україні в одне ціле. Навіть гірше, перші потроху перетворюються на клоунів… Культура – ось що залишається після будь-якої цивілізації. І тому наші респонденти будуть людьми в усіх сенсах культурними. От, приміром, першим гостем буде Лесь Подерв’янський. Не всі знають, що він не лише письменник, а й художник і людина, яка вже років 40 займається східними єдиноборствами. Він самурай…
Тиждень.ua: Ще, не дай Боже, харакірі в ефірі зробить..
– Та ні, собі харакірі він не робитиме. А от харакірі українському суспільству, то цілком можливо, багато хто, на його думку, на нього заслуговує.
Тиждень.ua: То яка ж мета проекту? Розбудити суспільство?
– Нікого будити ми не хочемо. Я вже стомився когось будити… Зрозумів, що суспільство на 80% складається з людей, яким ота культура глибоко до одного місця. Ті 80% – це в культурних суспільствах. В Україні таких 95%. Але ось для тих п’яти відсотків, які ще щось читають, ще щось дивляться розумне, щось іще думають – для них і буде наш гість у студії. А для 95% будуть красиві дівчата, які підвищуватимуть рейтинг передачі своїми ногами… У нас буде Пєтюня, якому ця культура «на х… нє нужна». Тобто буде абсолютно об’єктивний зріз українського суспільства.
Тиждень.ua: Але ви навряд чи вкладете отим 95% щось «в серце й душу»…
– А я й не збираюсь нікому нічого вкладати! Я вже взагалі не вірю, що комусь щось там можна вкласти. Але знайте одне: після всіх нас залишиться лише культура. І ті, хто матиме змогу висловитися у нашому проекті, вони сьогодні створюють культурологічний контекст нашої країни. От їхні думки, їхні діяння – це єдине, що залишиться від нашого часу… Все інше буде спалене, як суха трава.
Читайте також: Антін Мухарський: В Україні критична маса населення є біомасою
Тиждень.ua: Якщо ви стверджуєте, що не зможете змінити оті 95% нашого суспільства, тоді, власне, навіщо вмикаєте «Зелену лампу»?
– Я її вмикаю, тому що Україна вже захлинається у жлобстві. Україна захлинається у брехні. Вже знецінені геть усі цінності – моральні, етичні, політичні. Люди вдають із себе когось, ким вони не є. Починаючи від президента, який у кращому разі має бути директором автобази, і закінчуючи так званими зірками шоу-бізнесу, у яких освіта вісім класів, але вони таки щось із себе вдають… Навколо суцільні симулякри… А оті люди, які приходитимуть до цієї студії, це правдиві люди. І саме вони залишаться в історії, в контексті сучасності.
Тиждень.ua: Вже можете озвучити прізвища ваших гостей?
– Будь ласка: Андрухович, Забужко, Винничук, культуролог Дмитро Горбачов, Вадим Скуратівський, Микола Рябчук. Про шоу-бізнес дуже хочу поговорити з Володимиром Бебешком, із тим-таки Кузьмою, Вакарчуком…
Тиждень.ua: А зі Скрипкою?
– Можливо…
Тиждень.ua: А про що?
– Особисто для мене питання: митець і влада є дуже важливим.
Тиждень.ua: Скрипка задекларував своє ставлення до цього питання…
– Так, задекларував… І, знаєте, я його розумію… Людина довгі роки щось робить: чесно, натхненно, правдиво. Людина втомлюється щодня вставати і пробивати лобом стіни… Бо в мистецтві, аби чогось досягнути, треба щоранку пробивати лобом стіну… Ти приходиш до цих чиновників, які, дивлячись на тебе, думають: «какая, на х…, культура…. он ансамбль Вірського єсть, хор Верьовки єсть, он Кобзон приїжджає – наш? Наш! О чем вы говорите? У нас всьо харашо в культуре». Ви погляньте на наших чиновників – у них на слово «культура» спрацьовує рвотний рефлекс. Тобто у нас абсолютно безкультурна країна. Ось тому мені хотілося б запитати в Олега не те, як він це виправдовує, а якої він думки з приводу теми «Митець і влада». Інколи, співпрацюючи з владою, можна зробити дуже багато корисних речей. От як знайти цей баланс, де той компроміс, на який можна піти, на який можна спромогтися. Я його дуже поважаю. І боюся щось стверджувати однозначно…
Тиждень.ua: То ви теж здатні на компроміси?
– Мені вже немало років і я вже багато чого бачив. І навіть той скандал на ТВі я сприймаю з дещо іншої позиції… Це – жорстоке обличчя капіталізму, і від цього вже нікуди не подінешся. Я з такими історіями уже мав справу принаймні двічі. У мене було бюро з організації свят і масових заходів, керувати яким я довірив одній особі. І коли я за рік взявся підбивати підсумки роботи цього бюро, побачив, що справи йдуть не так, як мали, а людина, яку я поставив керувати, починає розповідати, як мені поводитися… І тоді я казав: «Я власник, а ви звільнені. Всі». Ми, на жаль, живемо у часи звіриного оскалу капіталізму, коли це – природна ситуація. Тому, коли зі мною так само вчинять, я не здійматиму бучі, просто скажу: о’кей, ми з тобою не домовилися. Тому давай – у кращому разі – потиснемо один одному руки. Тому що життя довге і, можливо, в ці двері доведеться постукати. Тож краще дверима не грюкати. Я свого часу грюкав, коли мені було 20, 25, 30 років. Я умовно кричав: « Усіх розстріляти! Подонки! Негідники! К стєнке!». А потім уже тежстав людиною, яка приймає на роботу і зрозумів, що світ влаштований дуже жорстоко і часом несправедливо… Тому до цієї несправедливості треба бути готовим…
Тиждень.ua: Повертаючись до проекту, кого ви бачите своїм середньостатистичним глядачем?
– Цих людей дуже багато в Україні. Це ті, хто втомився від безкінечних російських серіалів, шансону, який звучить із маршруток, від «поющих трусов» і графоманів, від лже-мистецтва, від глянцю і гламуру, за якими – порожнеча, від силіконових тіл і деформованих цінностей… Моїх потенційних глядачів бачив у Львові, приміром, на Книжковому форумі. Їх було десятки тисяч… Я бачив таких людей у Києві – вони стояли на Майдані в 2004-му. Вони в щось вірили. У них ту надію відібрали, але не вбили… Я бачив таких людей у Одесі й Донецьку – вони підходили до мене і запитували, чи мені не страшно (маючи на увазі мого Ореста Лютого)? Просто мені, як і вам, набридло мовчати. Відчувати в собі раба. Ви знаєте, мені незабаром 45 років і я зрозумів одну річ – часу лишилося небагато. Так усе життя можна прожити в рабському стані, десь промовчати, десь недоговорти. А не хочеться. Хочеться бути людиною, яка вміє говорити: «Та пішли ви на х….» От чесно.
Тиждень.ua: Це так каже Орест Лютий чи Антін Мухарський?
– І Антін Мухарський так іноді каже. Тому що кількість брехні, симулякрів, підробок, неправди на один квадратний сантиметр телевізійного ефіру зашкалює. Зашкалює кількість тих, хто хоче, набухавшись пива, «тупо поржати». Тобто дебілізація суспільства сягнула вже критичної межі…