Як змінилися ваші відносини з владою після подій у Мукачевому?
– Збільшився тиск на запасні батальйони. Мені командири доповідають про нездорове зацікавлення силовиків кількісним складом, базами, місцями дислокації, тими, хто їздить воює і т. ін. Про Закарпаття я взагалі мовчу, там тотальний тиск і на запасний батальйон, і на ПС. От на Волині, сьогодні доповідали, поприходили повістки хлопцям, але рівно стільки, скільки є членів ПС. Якщо в районі їх п’ять, значить і надіслали п’ять. Це цілеспрямована акція. Вони чомусь думають, що наші хлопці бояться отримувати повістки чи йти в армію. Питання ж не в цьому, багато хто вже воює понад рік. Зрозуміло, що таким чином намагаються закинути активний елемент у якісь частини й ізолювати.
А чи змінило Мукачеве ваше ставлення до влади?
– Воно в мене було негативне й до того і залишилося негативним після того. Чогось нового я для себе не пізнав.
Ваші позиції на Закарпатті серйозно послабилися?
– Закарпаття є багатонаціональним регіоном, і там не всім був до вподоби ПС. Але після мукачівських подій підтримка серед населення ПС надзвичайно зросла. Це факт. Так, була стрільба, навіть із тих самих гранатометів, це недобре в тилу, однозначно, але ситуація виникла така, що в хлопців не було іншого виходу, їх фізично знищували. А вони вмирати чомусь не хотіли. Їх розстрілювали з великокаліберного кулемета, вже загинув один у машині, й вони у відповідь вистрілили з гранатометів, вогонь припинився, і хлопці змогли відійти в гори. Багато хто закидає, що вони в центрі мирного міста стріляли, кругом мирні люди, діти. Це було не так. Це було за межами міста, на окружній, і питання якраз до МВС, яке цю спецоперацію проводило: чому був відкритий вогонь саме там? Якогось плану чи бажання воювати з міліцією в хлопців однозначно не було. Вони їхали до бандитів, які перед тим погрожували їм і їхнім сім’ям. Було чітко сказано: або ви заспокоюєтеся з перекриванням контрабанди, або ми вирішуватимемо з вами питання зовсім по-іншому, у тому числі й з вашими сім’ями. Ну хлопці поїхали ставити крапку, сподівалися, що буде без стрільби, але знали, куди їдуть, що в тих місцевих бандитів достатня кількість зброї. Про це чомусь ніхто не каже. І найцікавіше, що після стрілянини ще жоден не був затриманий із тієї сторони конфлікту. Все ж, по ідеї, мало бути справедливо. Наші хлопці були зі зброєю, ті були зі зброєю. Обшуки провели, а затримань не відбулося взагалі. Тобто з тієї сторони можна стріляти, можна мати зброю, а якщо це зробив ПС, то це вже терористичний акт. Як-от недавно на Рівненщині, де бурштин копали. Масові безпорядки, стрільба, але все нормально, бо не було ПС. А от якби був, то вже назвали б масовим тероризмом.
Читайте також: Казка про Страшного Правосєка
З новим очільником Закарпаття Москалем співпрацюєте по цій справі, довіряєте йому?
– Не співпрацювали й не довіряємо. У нього ще на Луганщині було негативне ставлення до ПС, хоча там ми не воювали. А коли приїхав на Закарпаття, відразу була заява, думаю, ви читали, про 80% судимих людей у ПС, про повістки дівчатам в армію і т. ін. Зрозуміло, з якою метою він приїхав і які його будуть подальші дії на Закарпатті стосовно «Правого сектору».
ПС заявляв, що на фронті перебувають два підрозділи, а в тилу аж два десятки. Для чого їх стільки? Чим вони зайняті, навіщо вони в тилу?
– Запасні батальйони існують для того, щоб люди, які мають бажання воювати в складі ДУК ПС, знали, куди прийти на мобілізацію. У деяких є вишкільні бази, де можна пройти підготовку, і це не тільки щоб їхати на фронт. Чим більше в нас чоловіків і жінок матимуть елементарні військові навички, тим легше буде в майбутньому оборонятися від ворога. Ми ж прекрасно розуміємо, що Росія на якихось окремих районах Донецької і Луганської областей явно не зупиниться. Також батальйони виконують й інші завдання в тилу, як-от забезпечення. Хлопці намагаються пробивати щось для бойових батальйонів, підтримку тих, хто повертається з фронту, щоб не просто прийшов із передової і загубився в цьому світі, а далі був у структурі та в організації.
Ви усвідомлюєте, що схожі провокації вам влаштовуватимуть і надалі?
– Звичайно. Ми посилили внутрішню безпеку. Люди проінструктовані. Максимальна обережність. Коли якісь такі речі відбуваються, то рішення самостійно не приймають, консультуються з керівництвом, бо ми розуміємо загальну картину, а на місці вона може бути незрозуміла. Хоча абсолютно не застраховані, що такі речі можуть відбутися десь в інших областях. Схожі чи за схожим сценарієм. Я думаю, що всі наші хлопці зробили висновки і будуть готові до будь-яких несподіванок.
Чи піде влада на повне знищення ПС?
– Я думаю, що вона цим і займається. Просто інтенсивність час від часу змінюється і способи різні. Знищити ПС не означає ж обов’язково фізично: оточили, напали, роззброїли. Це і дискредитація, що дуже успішно робиться, і створення таких ситуацій, як на Закарпатті, де хлопці потрапили в пастку і з цього вийшли такі трагічні події. Це і внутрішні певні деструктивні речі, які вводяться. От, наприклад, у день мукачівських подій виступ Рема, одного з колишніх бійців 7-го батальйону, який поряд із Шевченком, прес-секретарем МВС, дуже вчасно зробив свою заяву. Таких речей багато. Десь намагаються посадити добровольців, десь підвести під бандитизм. Ніхто не каже, що в нас ангельські полки, зрозуміло, що люди всі живі й різні, але можна помітити, як це робиться, навіть на прикладах інших. Починаючи з того самого батальйону «Торнадо», як його дискредитували і знищували, як в «Айдарі» були певні події. Тому методи владою напрацьовані, й вона намагається застосувати їх і до нас.
Якось боротиметеся проти запущеної віднедавна кампанії дегероїзації ПС? Хтось каже, що в аеропорту ви, виявляється, не воювали, ще десь там не були. Цьому якось можливо протидіяти?
– Спочатку нас не було вже на Майдані. Ми ще тоді сміялися, що настане час, коли казатимуть, що нас там не було. Про це говорять. Потім настане час, коли казатимуть, що нас на війні взагалі не було. Наприклад, слова волонтера Бірюкова про те, що ми втекли з аеропорту, найбільше дратують наших хлопців. Бо якраз про цей вихід просило армійське командування. І відповідно ми ще тоді казали, що вийдемо з ДАП і його здадуть. Так само потім говоритимуть про Широкине чи інші місця, звідки повиходили. Наші хлопці за визначенням не люблять відступати. І коли якісь такі речі відбувалися, то це координація зі Збройними силами. Те, про що нам завжди кажуть: ви ж добровольці, ви повинні співпрацювати, має бути дисципліна. Але потім це використовують проти нас.
Звичайно, ми цьому як можемо протидіємо. На передових підрозділах працює наша контррозвідка, яка займається, зокрема, і внутрішньою безпекою. Є також служба безпеки ПС, яка намагається працювати на випередження.
Читайте також: В топку революції
І все ж ДУК ПС – підрозділ фактично нелегальний. На фронті до вас так просто не підійдеш, але в тилу підкопатися можна будь-як?
– Звичайно. Але ми знаходимо способи забезпечувати своєї підрозділи. Ну й нелегальний він є стосовно доволі-таки недосконалого закону, а в очах людей він легальний, бо сам народ його створював і сам його забезпечував. Тому про легальність тут немає сенсу говорити. Якби наш підрозділ був нелегальний, то не було б ніякої допомоги.
Які шанси, що закон про ДУК ПС буде ухвалений і корпус увійде в правове поле?
– На мій погляд, це нереально. Вони не проголосують. Тим паче після голосування за окремий статус окупованих територій у кількості 288 депутатів у мене є глибокий сумнів, що вони підтримають законопроект про ДУК ПС.
Ви пропонуєте для легалізації ДУК ПС естонську або швейцарську модель. У будь-якому разі йдеться про легалізацію зброї. Ця влада готова дати зброю людям?
– Ця влада, як і всі попередні, не готова дати людям зброю, тому що цивільна озброєна людина, навіть психологічно, – це вже вільна людина. А кому потрібні тут вільні люди? Нікому, тому що ними керувати важкувато. Особливо так, як керує наша влада.
Водночас у нашому законопроекті не прописано, що одразу зброя видається в руки. За естонським варіантом саме так і є. Там усе дуже чітко: люди тримають вдома до семи чи до дев’яти одиниць зброї, проходять підготовку. У будь-який час вони мобілізуються, відбивають наступ ворога чи вирішують інші проблеми. Ми ж подали пом’якшений варіант законопроекту. Тобто в нас є запасні батальйони, які мають бійців, і якщо в країні щось відбувається й потрібна їхня допомога, вони переходять у розпорядження структури, яка ці проблеми вирішує. Ми не хочемо підміняти будь-яку силову структуру: чи ЗСУ, чи МВС, чи СБУ. Вони мають Конституцією визначені завдання: ЗСУ – відбиття зовнішнього ворога, МВС – внутрішнього, СБУ – безпека держави. І згідно із законопроектом ми хотіли б бути допоміжною структурою. От є АТО, із запасних батальйонів за керівництва СБУ формуються підрозділи й переходять у розпорядження керівника АТЦ. Там отримують зброю і забезпечення, виконали своє завдання – і роз’їхалися по батальйонах. Є зовнішня загроза – війна, відповідно за наказом головнокомандувача формуються підрозділи й переходять у розпорядження начальника Генштабу.
До речі, як у вас зараз зі зброєю? Все ще бракує?
– Зброї в будь-якій війні ніколи не вистачає, якщо не брати до уваги регулярну армію. У будь-яких партизанських чи підпільних загонів завжди була єдина проблема – зброя. Так само наша єдина проблема – зброя. Казати, що голими руками воюємо, – це смішно. Багато журналістів бували в нас, у тому самому аеропорту, Пісках, Широкиному люди без зброї, із саперними лопатками не бігали. Питання інше: її в нас не вистачає, людей, які хочуть воювати, більше, ніж зброї. От якби в нас був безмежний доступ до неї, то, думаю, ми могли б кілька полків поставити. А так ми обмежуємося тією кількістю, яку можемо забезпечити. А звідки береться зброя? Ще з постмайданівських часів вона десь береться: хтось здобував у боях трофейну, хтось десь купував. Знаєте, людина, яка має величезне бажання воювати, знайде собі зброю, це однозначно. У нашій державі немає з цим проблем. Якщо її знаходять бандити для своїх бандитських справ, то для благородної справи теж можна завжди знайти. Багато використовують і легальної зброї, є от снайперські гвинтівки, з якими можна толково воювати. Шляхів багато, було б бажання.
Як ви ставитеся до переходу вояків чи навіть цілих відділів із ДУК ПС у регулярні частини, той самий перехід Рема, про який ви згадували? Часто таке трапляється?
– Щодо Рема питання не в тому, що він кудись перейшов. Від самого початку створення ДУК ПС у нас взагалі немає заборони будь-куди переходити, хто хоче, той може йти в ЗСУ або інші формування. Наприклад, якщо є бажання підписати контракт й дістати статус учасника, щоб потім їхні сім’ї якось забезпечувалися. Хлопці переходять і не припиняють членство в ПС, не покидають організацію. Це нормальне явище. Наших бійців багато воює в ЗС. Так само до нас приходять з інших підрозділів. Тут питання в іншому: у такій широкій декларації, у «совпадєнії», як кажуть закарпатці. Чому якраз саме того дня відбулася подія в Мукачевому.
Читайте також: Ігор Лосєв: «Правий сектор» має шанс на сталий успіх, якщо стане ідеологічним рухом
Наскільки ДУК є залежним від партії ПС, яка у вас частка самостійності? Чи зацікавлені ви в тому, щоб усі бійці мали партквитки?
– ПС – це всенародний рух. І на Майдані він виник як певне унікальне явище. Це не була партія чи якийсь військовий підрозділ. Це був саме рух, активний, дієздатний, з активної молоді, як організованої, так і неорганізованої. Потім, коли вже закінчилися події на Майдані, у новій ситуації відповідно викристалізувалися частина людей, яка була готова зайнятися політикою, і частина тих бійців, які хотіли прийняти виклик від Росії, бо почалися події в Криму й на Сході. Таким чином з’явилися два крила: одне політичне й одне військове. Як права й ліва рука. У кожного свої завдання, і не може бути ДУК залежний від партії чи партія від ДУК. Просто в ПС завдання політичні, а в бійців ДУК завдання військові – передусім це боротьба з окупантом, який прийшов на нашу землю. Але всі разом об’єднані одною ідеєю – створення нормальної, сильної Української держави. Політична партія це декларує у своїй програмі, у своїх агітаційних матеріалах, пояснює на зустрічах із людьми, а бійці ДУК декларують на фронті.
Якою мірою ви підпорядковуєтеся керівництву АТО? Наскільки залежні?
– Залежності немає. Діяльність на війні координується з військовими, інакше не може бути. Не може кожен сам по собі щось робити – тільки колективна робота: ЗСУ, добровольців, ДУК ПС. Ми не беремо на себе левову частку заслуг на війні, бо розуміємо, що є тільки маленьким фрагментом фронту. А найбільше якраз дістається ЗСУ, і вони несуть основний тягар війни. Тому ми координуємо з ними нашу діяльність, але якісь злочинні накази наші бійці не виконуватимуть.
А були такі?
– Ну будь-який відхід, будь-яка здача чогось, кожного сантиметра нашої землі – це в принципі злочинний наказ. Хоча, звичайно, це можна мотивувати якимись тактичними маневрами чи іншими речами. Але насправді ми розуміємо, про що йдеться, особливо в контексті мінських домовленостей. І через це виникають проблеми. Адже та сама Європа, та сама ОБСЄ дуже хочуть прибрати добровольців із фронту, тому що вони якраз у таких речах непередбачувані. Якщо сказати Добровольчому корпусу відступати, то не думаю, що там будуть із цим згодні. І вже не тільки про нас іде мова, а й про «законні» добровольчі підрозділи. От, бачимо, «Айдар» прибрали з Щастя, «Азов» і «Донбас» із Широкиного, тому це така загальна державна тенденція.
Які у вас стосунки з військовими?
– З бійцями, які воюють і воювали ще з того року, у нас надзвичайно хороші, побратимські стосунки. Бо коли на позиціях сидять добровольці й армійці, то там немає різниці, і ворог теж не вибирає, хто є хто. Є спільні бойові завдання, нормальна співпраця з командирами та бійцями. Питання в іншому: багато з тих, хто торік брав участь в операціях, вже демобілізувалося, понабирали нових солдатів, яким розказали, який ПС поганий, не воює і займається всім, чим завгодно, частина з них навіть вірить. Доки не зустрічається з хлопцями й розуміє, що це не так. Але державна машина працює на дискредитацію. І навіть серед Збройних сил.
Читайте також: У лавах «Правого сектору» виявили агентів «ДНР» – командир ДУК ПС
У. Т.: Чому не міняють Генштаб. Є дуже багато нарікань.
– Це питання до Порошенка.
А його треба міняти?
– Як колись казав Дмитро Ярош, питання не в заміні людей, а в заміні системи. Бо система, будь-яка, не тільки в армії, а й у МВС, СБУ чи в будь-якій держструктурі, побудована так, що, хоч би яка хороша людина прийшла в неї, вона має два варіанти: або стає її частиною, або система її виштовхує. Тому відповідно заміна якихось осіб не особливо може вплинути. От по президенту ми вже бачили. Хоч би хто він був, загальна ситуація в країні стабільно однакова. Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко – загальна ситуація та сама, інтереси України враховуються в останню чергу або не враховуються взагалі, кожен із них робить що хоче або що хоче їхній клан, їхні господарі із Заходу чи Сходу. І те саме у всіх інших структурах. Взяти хоча б МВС. Поміняти нині Авакова на когось, а потім ще на когось – і від цього МВС особливо не зміниться. Бо система напрацьована вже десятиліттями. Просто був час після Майдану, коли вони трохи всі перестрашилися, притихли, вивчали ситуацію, а потім пристосувалися до неї і все відновилося: корупційні схеми, оплата за посади і весь той «безпрєдєл», що був. Нічого не змінилося.
Добровольців часто звинувачують у мародерстві. Наскільки масштабне це явище, чи є воно в ДУК ПС і як ви з цим боретеся?
– Нам легше з таким боротися, бо в нас рівень мотивації зовсім інший і такі речі відбуваються в менших масштабах. Наприклад, якщо в армії покаранням за п’янку чи ще щось є гауптвахта або інші способи, то в нас найбільше покарання – це як мінімум вигнати з передової, а як максимум вигнати з ДУК ПС. Усе навпаки: покарати людину, щоб вона не потрапила на війну. Хоча бувають різні випадки: і п’янство, і негідна поведінка, такі люди викидаються за межі системи. Командири переважно вже стали досвідченими, наперед бачать тенденцію конкретної людини, що вона не вписується в певні рамки, і її позбуваються. Отака боротьба. Найперше на випередження, ну і ми себе не обмежуємо способами покарання. Є різні впливи на людину для того, щоб вона не хотіла скоювати злочини. І це нормально.
Вам закидають велику кількість вояків із кримінальним минулим. Геннадій Москаль навіть казав про 80% членів закарпатського ПС. Скільки таких людей насправді й чи є в цьому якась проблема?
– Москаль перегнув палицю. 80% судимих – це смішно. Там не одна сотня ПС на Закарпатті: і хлопці, і дівчата. Нормальні люди, які вели активну політичну діяльність, роботу з молоддю, з дітьми. І це все є на відео, на сайтах, кругом. Протягом року нічого такого не говорили, а тут раптом вистрілило, Москаль сказав. Це просто дивно.
Звичайно, є поміж бійців ДУК і, можливо, ПС судимі. Якийсь невеликий відсоток. Але, по-перше, коли люди приходять у ДУК воювати і в них є судимість, то їх перевіряють. Пробивають, які це судимості. Якщо, наприклад, зґвалтування чи якісь патологічні крадіжки, то такій людині не місце серед нас, бо, скільки вовка не годуй, він усе одно в ліс дивиться. Якщо вбивства з метою наживи чи якісь садистичні нахили, то їм також не буде місця в ДУК. Але якщо це якісь незначні злочини, то чому людина не має права воювати за свою Батьківщину? У нас було дуже багато законослухняних, чистих перед законом прокурорів, міліціонерів, есбеушників, які цілим скопом попереходили на бік Росії та ополченців. Вони були несудимі, дбали про закон і представляли його. Тому, думаю, питання не в судимості, а в самій людині. Багато хлопців, які мали судимість, показали себе досить гідними воїнами на передовій і дали б фору багатьом несудимим. До речі, і в мене є дві судимості.
Читайте також: Мукачівський нарив
Політичні?
– Вони йшли як кримінальні. Головне – зрозуміти мотивацію людини, яка прийшла. Коли є таке розуміння, тоді далі вже видно, по дорозі нам чи ні.
За діяльністю ПС пильно стежить Росія, вочевидь, були спроби інфільтрувати до вас агентів ФСБ. Чи виявили ви їх колись? Ви казали про свою контррозвідку, СБ ПС, можете пролити світло на їхню роботу?
– Деталі не розповідатиму. Були виявлені навіть агенти «ДНР». Засилаються деколи люди деструктивні, й СБ шукає ланцюжок: хто, кому це вигідно і т. д. Кожен по-різному може працювати. Хтось веде деструктивну діяльність, хтось щось нашіптує, хтось паніку сіє, але з цим справляємося. Я вже казав, що є контррозвідка, яка займається бойовими підрозділами, і СБ, яка працює в тилах. Вони виявляють по своїй лінії, обробляють дані, щоб розуміти, чи людина прийшла з щирими почуттями, чи з якимись іншими намірами. У когось, можливо, меркантильні – нажитися на імені ПС, у когось – зробити дріб’язкову політичну кар’єру будь-якою ціною, хтось узагалі випадково потрапив. Вони над цим працюють і рекомендують командирам чи політичним структурам або виключити, або обмежити в діяльності чи на посадах.
А часто виключають?
– Не скажу, що часто, але такі випадки були. Недисциплінованість, нерозуміння, що це військова структура, якщо йдеться про ДУК ПС. У деяких людей, наприклад, таке уявлення: якщо я доброволець, то прийшов, узяв до рук зброю і що хочу, те й роблю. Ми вже говорили, що треба буде над воротами великими буквами написати: доброволець – це той, хто добровільно на себе взяв обов’язки й добровільно підпорядковується наказам. Так само добровільно він може вийти з підрозділу. Люди часом плутають поняття. Були випадки вигнання за п’янки. Спочатку попереджено, потім покарано. Є така слабість до цього, хочеш пити – їдь до дому і пий, ніхто не заборонить. А там, де зброя, з цими речами борються.
Як ви вирішуєте питання з полоненими? Катуєте, вимінюєте?
– У нас полонених було не так вже й багато. А катування в нас заборонені. Тому що реалізовувати свої садистичні схильності можна десь в іншому місці. Відповідно тих полонених, які в нас були, ми обміняли.
Ви самі їх міняли?
– Так. Встановити певні контакти й провести обмін – справа нелегка, але можлива. А коли трапляються якісь незрозумілі люди, ми передаємо їх у СБУ, хай вони далі розбираються. Прекрасний приклад – мер Курахового Сергій Сажко. Організовував референдуми, агітував людей за «ДНР», дав показання на відео, дав їх письмово, причому без фізичного впливу, – все це було передано в СБУ, і в кінцевому підсумку він став депутатом Верховної Ради України. Отака ефективність державної системи в боротьбі із сепаратистами. Але це не означає, що погано працює контррозвідка чи СБУ, це свідчить про те, що вони залежать від тих законів, якими користуються. Вони ними обмежені у своїй діяльності. Закони мирного часу не досконалі, а Росія веде проти нас війну. Але війни в нас немає, згідно з тим усім, що в країні відбувається. І тому такий дисбаланс виходить. З того боку роблять усе що завгодно й використовують будь-які моменти для своєї чорної справи, а з цього боку не можуть толком протидіяти, бо закони того не дозволяють робити.
А до ваших бійців, що потрапляють у полон, ставлення якось змінилося? Чи таке саме жорстоке, як було?
– Шанси вижити в бійця ПС надзвичайно малі, це факт. Для них ПС – це втілення зла. Найпершим нашим полоненим, з квітня минулого року, тим, хто по наївності, не розуміючи, що противник серйозний, потрапив у полон, просто поспорювали животи й кинули в річку. Тільки за належність до «Правого сектору». Так буває, навіть коли просто є підозра, що ти в ПС. Було багато випадків, що люди зазнавали певних знущань, хоча то були й не наші бійці. Тому бажання потрапляти в полон ні в кого немає. І дякувати Богу, дії командирів убезпечують від такого.
Читайте також: В Держдепі США пояснили, як врегулювати конфлікт з Правим сектором
Які у вас втрати за час війни?
– Убитих донедавна було 35, а після відновлення боїв на Шахті 39 або 40. Поранених кілька сотень, це якщо врахувати і важко, і легко, і середньо поранених. Якщо ж ураховувати тих, хто випадав зі строю, то, думаю, щонайменше дві сотні.
Як допомагаєте покаліченим побратимам і родинам загиблих?
– Маємо власну медичну службу «Госпітальєри», керівник Яна Зінкевич. Робота служби налагоджена скрізь, де воюють наші підрозділи. У них є екіпажі медичного забезпечення, які надають першу допомогу, причому не тільки нашим, а й воякам інших добровольчих батальйонів. Під вогнем витягують, вивозять у найближчі лікарні, а потім, коли стабілізовують, то в Дніпропетровськ, у Мечникова, де вже з ними працюють спеціалісти. Завдяки їхньому професіоналізму дуже багато людей було врятовано. Пораненими теж займається медична служба. Якщо потрібна додаткова допомога чи є в чомусь крайня потреба, шукаємо кошти, знову-таки все з допомогою українців: кидають на картки і т. ін. Коли хтось хоче взяти шефство над якоюсь родиною, допомагаємо, але щоб не бути посередниками, а щоб усе проходило напряму, намагаємося їх безпосередньо сконтактувати. Шукаємо можливості вивезти дітей на відпочинок. Знаходяться люди, які допомагають. Тобто робимо все, що в наших силах. Аналогічні завдання – опікуватися родинами загиблих і пораненими – поставлені перед запасними батальйонами. Адже найстрашніше для дітей, для сімей – це коли забувають.
Ви вимагаєте скасування мінських угод і війни до переможного кінця. Українська армія здатна успішно воювати й відбити території Донбасу та Криму?
– Так, ми виступаємо за скасування мінських домовленостей, бо що таке взагалі «мінські домовленості»? По-перше, просте запитання: хто веде переговори з терористами? Медведчук, Кучма, інші «дєятєлі». Хто їх на це вповноважив? ВР, президент? По-друге, самі переговори з терористами – це якось трохи неправильно. У жодній країні перемовини з терористами не ведуться. Та й виконання мінських домовленостей через кілька років вже може трактуватися як злочин. Тобто ті офіцери, ті бійці, які зараз, коли по них ведуть вогонь, не стріляють у відповідь, уже через кілька років можуть опинитися на лаві підсудних. Там вони що, розказуватимуть про мінські домовленості? Які, хто домовлявся, як і т. ін.? Крім того, кажуть, що потуга російської армії більша, ніж української. Так, це факт, брухту в них, звичайно, більше, ніж у нас, і людського м’яса теж вистачає. Але тут є кілька аспектів. Перший: українці ведуть війну оборонну, захищають свою землю, а росіяни – окупанти, і, звичайно, мотивація в сторін різна. Вмерти за свою сім’ю і Батьківщину легше, ніж незрозуміло чого, прийшовши в чужу країну. Другий: тактика ведення війни. Якщо ворог сильнішій технічно та кількісно, то й тактика має бути зовсім інша. Це зрозуміло. Не можна з ними тягатися по статутах 1942 року: позиційні війни, оборонні рубежі оті будують, витрачаючи невідомо на що мільйони гривень. Війна зараз динамічна, мобільна, як і рубежі. Це ж Перша світова, коли засіли на рубежах і кілька років один по одному гаратають. Це просто дурне викидання грошей, замість того щоб кинути їх на розробку безпілотних апаратів, новітніх технологій. Скільки умільців є в Україні, що на волонтерських засадах роблять хороші речі. Якщо спрямувати гроші туди й змінити тактику, щоб в окупанта земля горіла скрізь, тоді можливий не тільки вихід до кордонів, а й перемога. Та й потенціал у нашої армії, як його оцінюють у багатьох країнах, доволі високий. Ми вже маємо хороший досвід бойових дій. І якщо правильно організовувати оборону й наступ, то, думаю, можна дуже багато досягти.
Ще одна річ. Те, що відбувається протягом півтора року, абсолютно деморалізує нашу армію. Взяти хоча б мобілізацію. На початку минулого року воювати хотіли дуже активно: відкинути ворога й жити далі спокійно, розбудувати державу. Зараз цього немає. Бо все просто: людина, якій приносять повістку, бачить кілька речей. Призивають її, ще сотню односільчан. Я бачив такий варіант: сто будинків, і ледь не з кожного беруть хлопчаків, а «еліта» наша і вся їхня дітвора прекрасно почуваються, для них війни немає. Явна несправедливість. Я маю йти вмирати, а хтось інший відпочиватиме за кордоном, насолоджуватиметься життям, у нього все прекрасно. Далі – наслідки, які бачать по тих, хто вже відвоював. Поранені, інваліди не можуть місяцями зробити статус учасника АТО, держава про них забула, і якби не волонтери, то я й не знаю, що було б. Левову частку тягнуть на собі прості українці, теж стимул не дуже великий. Ну і, врешті, те, що відбувається на фронті. Якщо триває наступ, ідуть бої, відвойовуєш свою територію та дістаєш поранення чи помираєш у бою, то це зрозуміло й логічно: коли вже йдеш воювати, то до перемоги, а Господь так розпорядився, що не вийшло, не дожив. А коли тебе приганяють, ставлять на позицію, по тобі лупашить артилерія, а ти не даєш «атвєтки», питання: навіщо там стояти? Тобто нащо ми тоді тримаємо ці території? От читав Білецького «навіщо поклали 5000 військових, якщо мирний шлях?». Треба було тоді просто віддати ці території і все, нехай би люди не гинули.
І все це, всі ці моменти в комплексі є причиною того, що армія, її воююча частина, стає трішки деморалізованою і не розуміє, що відбувається. Тобто це війна і не війна, що вони там роблять, чому там гинуть, теж не розуміють. І якщо до тих питань, про які я казав, підійти комплексно й комплексно вирішити, тоді перемога однозначно може бути й ту Росію можна громити так, що аж гай шумітиме.
Наскільки реальне перенесення війни на територію Росії?
– Спочатку війна на території України. Але от до всього сказаного вище: тактика, технологія… Потрібна ще й політична воля керівництва держави, а потім уже, як наслідок, вирішення тих питань. Це нікому не треба, це не вирішується. І в результаті маємо оцю «вялотєкущую» війну зі смертями, каліцтвами і так далі, причому найкращих людей.
У який спосіб можна переломити ситуацію?
– Тиск на владу може змінювати все. Ми вже бачили ситуацію в 2013 році, тобто, виявляється, хоч би що там кажуть песимісти, що нічого не вийде, а люди можуть багато. Але маємо проблему: потенціал є, а механізму вирішення немає. Партії поділили суспільство. Кожна тягне людей у свій бік, і немає потужної єдності українців, які одним махом можуть вирішувати будь-які питання. Розділяй і володарюй.
Коли і якою буде розв’язка, якщо буде?
– Є два варіанти. Перший: Росія не зупиниться і буде продовження активної фази бойових дій. Пробуватимуть просуватися й водночас розхитувати ситуацію в певних областях. І другий: все ж таки вдасться реалізувати так звані мінські домовленості, відсунути бійців з передової, заблокувати передову – і матимемо своє Придністров’я на кілька десятків років. Це буде розплідник наволочі, що розповзатиметься потім країною, вчинятиме терористичні акти й різні диверсії. Тобто мир можна здобути тільки після перемоги над ворогом.
А ви бачите перемогу в цій ситуації?
– Ну я вам казав, які речі мають бути змінені й що повинна бути політична воля, тоді бачу. У цій ситуації, з таким керівництвом та веденням війни перемога далеко за горизонтом. Але наше завдання, не опускаючи рук, усе одно нищити ворога, тому що він не зупиняється. На відміну від нас, він себе не обмежує командами не відкривати вогонь: хочеш стріляти – стріляй, стріляй з артилерії, стріляй із танчиків. Вони собі роблять те, що вважають за потрібне.
Біонота
Андрій Стемпіцький – головний командир ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, заступник провідника «Правого сектору», командир Добровольчого українського корпусу. Народився на Львівщині. Навчався на льотчика-штурмана в Харківському вищому військовому авіаційному училищі. Активний учасник національно-визвольного руху. Член ВО «Тризуб» ім. С. Бандери з 1995 року. 1996-го засуджений за участь в акції із захоплення військового аеродрому (термін п’ять років). З жовтня 2010-го в. о. головного командира, а з жовтня 2012-го головний командир «Тризуба».