«Тут для того, щоб випустити на волю людину, яка ні в чому не винна, потрібно створювати якийсь спеціальний закон. Іноземці сміються. А мені соромно, дуже соромно…» – зітхає звільнений тиждень тому Андрій Дзиндзя. У день арешту, точніше в день викрадення Андрія працівниками міліції, Тетяна Чорновол назвала його «одним із тих, хто вже давно спалив за собою всі мости». Одним зі «смертників» цієї революції. Були побоювання, що за ґратами Дзиндзя не доживе навіть до ранку. До ранку він дожив. Дожив і до звільнення з в’язниці. З Лук’янівки повернувся просто на Майдан. Точніше, на Автомайдан, справами якого житиме до перемоги.
Штаб революціонерів на колесах розташувався в одному з приміщень «свіжозахопленого» Українського дому. На вході до будівлі чергують суворі охоронці в камуфляжі та балаклавах. «Та не треба документів, – відмахуються. – Усмішку!» Всередині вже обжилися люди. Приміщення, яке силовики за півтора місяця перебування в його стінах перетворили на смітник, регулярно прибирають машиною для миття підлоги, знайденою в підвалі. Майструють душові. У штабі Автомайдану метушаться, радяться, щось вирішують. Андрій Дзиндзя спить по три години на добу. Вперше на моїй пам’яті майже не всміхається. І на метушню навкруги, і в майбутнє дивиться стомлено та серйозно… Але впевнено.
У. Т.: Розумію, що ви не очікували від нашої міліції нічого хорошого. Втім, можливо, «сценарієм» затримання (у грудні Андрія Дзиндзю схопили на заправці, накинули на голову мішок, заштовхали в машину, потім били. – Ред.) їм вдалося вразити навіть вас?
– Мене вже нічим не вразиш. Особливо діями «правоохоронців». Наша міліція працює як завжди. Бардак повний. Забирали не тільки мене, а й інших людей, не представляючись, не показуючи посвідчень…
У. Т.: Досі не знаєте, хто саме затримував?
– Вже знаю – про це мені стало відомо в УБОЗі. Однак то було не затримання, а, можна сказати, викрадання людей. Просто на вулиці! Зараз відкрито кримінальне провадження за цим фактом.
У. Т.: Ви подали заяву?
– Не я, а народний депутат, помічника якого тоді також викрали. Кримінальне провадження відкрито за статтею «перевищення службових повноважень».
У. Т.: Ви там фігуруєте як потерпілий?
– Так.
У. Т.: Які враження залишилися від Лук’янівського СІЗО? Думаю, ви там вперше побували…
– Так, і, сподіваюся, востаннє… Я думав, що на Лук’янівці щось змінилося після виходу документального фільму Костянтина Усова «Тюрма № 1». Але насправді там не помінялося нічого. Як був бардак, так і залишився.
Хіба що нова влада може щось змінити.
У. Т.: Як до вас там ставилися?
– У СІЗО ставилися нормально. Навіть допомога була від самого кримінального світу, посилка наступного після затримання дня.
У. Т.: В’язні підтримують революцію?
– Підтримують. Хоча в них є певні претензії до неї. Через Євромайдан деякі люди залишаються досі в СІЗО – їх просто не вивозять на суди! Людина, яка була зі мною в одній камері, пропустила чотири судових засідання.
У. Т.: Міліціонерів для супроводу не вистачає чи що?
– Бояться.
У. Т.: Активісти не раз пікетували СІЗО під час вашого перебування за ґратами, зокрема в межах «Козацької забави». З Новим роком політв’язнів вітали, скандували біля стін «тюрми № 1» «Волю Андрію Дзиндзі!..» Чути було?
– Так, було чути. Слабо, але чути. І салют був потужний!
У. Т.: Чим зараз займаєтеся?
– Ми створили координаційну раду. Тобто зараз у нас, в Автомайдану, немає лідера. Є колегія, яка перебуває в курсі всіх подій, збирає інформацію про потерпілих, організовує допомогу, розподіляє кошти, які надходять. Дуже багато роботи, спимо по три години на добу…
У. Т.: Чим можна допомогти Автомайдану?
– Найкраща допомога зараз – не бути байдужим до ситуації в країні. Боротися. Боротися мають і автомобілісти, і «пішоходи». Виходити на вулиці. Особливо в регіонах, регіонах проблемних – це Донецька, Луганська, Запорізька, Одеська області… Найкраща допомога – не мовчати!
У. Т.: На суді ви казали: «Якщо ми програємо Майдан, програємо Україну». Як оцінюєте ситуацію зараз? Чи близько перемога?
– Зараз ситуація 50 на 50, я вважаю. У країні потрібно докорінно змінювати все. За своє дуже коротке правління Віктор Янукович відкинув нас до сталінських часів. У нас не працюють ані суди, ані прокуратура, ані міліція.
Мені соромно за нашу країну. Тут для того, щоб випустити на волю людину, яка ні в чому не винна, потрібно створювати якийсь спеціальний закон. Іноземці сміються. А мені соромно, дуже соромно…
Я оптиміст за натурою. І коли опинився в СІЗО, ще мав якусь надію на Феміду, на справедливість. Але потім поспілкувався на Лук’янівці з людьми, яких звинувачують у тих чи інших злочинах, і мене як холодною водою облили. Якщо потрапляєш до слідчого ізолятора, звідти можна вийти лише тоді, якщо заплатиш гроші. А ще за допомогою дзвінка якогось можновладця, чинуші… Або за допомогою спеціального закону! Інших шляхів на волю немає. Щоб чесно тебе засудили чи виправдали та випустили – такого немає. Виправдальних вироків немає!
У. Т.: Там якийсь смішний відсоток… (Обвинувачених за кримінальними справами з імовірністю 99,8 відсотка засуджують до ув’язнення. – Ред.).
– Просто немає. У будь-якому разі навіть якщо випускають, то роблять якісь умовні терміни… Соромно…
У. Т.: Яка зараз ситуація із вашим адвокатом Віктором Смалієм? Він досі за ґратами…
– Ситуація не дуже хороша, амністія на нього не поширюється. І його дуже хочуть посадити. Віктор Смалій чимало зробив у справі боротьби з цією владою, тому проти нього застосовують такі каральні методи.
Складу злочину там немає абсолютно. Максимум – неповага до суду, тільки це. І ту «неповагу до суду» ще довести потрібно! Є відео, на якому видно: він суддю й пальцем не зачепив.
Зараз готуємо документи народним депутатам, щоб створювали слідчу комісію стосовно бездіяльності правоохоронних органів, прокуратури, суддів…
В Україні взагалі-то дуже не вистачає закону про брехню. Якщо якийсь чиновник сказав неправду, потрібно жорстко його за це покарати. У нас немає такого. А якщо каратимуть за брехню…
У. Т.: То з Партією регіонів ми попрощаємося вже за день…
– Партія регіонів не головне. Головне – гілки: правоохоронна, суддівська та прокурорська. Вони працюють утрьох. І цього триголового змія потрібно знищити, знищити корупцію. Починати варто з елементарних речей. Притягувати до відповідальності за брехню – то начебто дріб’язок. Але це дуже важливо. Якщо людина каже одне, а є, скажімо, відео з доказом зовсім іншого – ну як так можна?!
І як брешуть прес-служби відомств… Я в шоці просто. То одного оббрешуть, то іншого оббрешуть. До суду на них по-
давати? А хто їх судитиме?..
У. Т.: Якою в нас могла б бути реформа МВС? За грузинським сценарієм?
– Грузинська схема може не спрацювати. Насправді, Грузія дуже маленька. Там простіше навести порядок. В Україні це на межі фантастики… До того ж у Грузії було дуже серйозне вливання грошей.
У нас потрібно просто все докорінно міняти, починаючи з навчальних закладів. Розігнати всіх і заново набрати. Тільки так.
У. Т.: Не тільки керівників?
– Звичайно.
У. Т.: Є дуже багато різних стратегій щодо того, як нам дістати можливість розпочати ці процеси, тобто перемогу. Яким ви бачите шлях до неї?
– Зараз відкрита позачергова сесія Верховної Ради – будемо бачити. Весь час якісь закони реєструються…
У. Т.: Отже, переможемо мирним шляхом…
– Побачимо. Сподіватимемося. Досить крові, кров уже пролита. А Партія регіонів уже розхиталась.