Багато списів зламано довкола рішення виключити історію України з обов’язкових предметів Національного мультипредметного тесту для випускників шкіл 2023 року. Однак із цьогорічним тестом з історії маємо ще одну проблему: він починається з XVI століття. Якщо рішення про необов’язковість профільні чиновники бодай якось намагалися виправдати, то хронологічне обмеження лишилося практично без пояснень.
Отже, минулого року тест з історії був обов’язковим для всіх і охоплював лише ХХ–ХХІ століття. Це обмеження мотивували браком часу на підготовку, позаяк про обов’язковість оголосили за три місяці до самого тесту. Однак цього року історія – це фаховий предмет за вибором, тому виглядає щонайменше дивним те, що і в цій конфігурації періоди давнини, Русі, Великого князівства Литовського виключили з програми. У чому сенс національного історичного наративу в такому разі?
Читайте також: Чому історія — на часі? Пояснюють науковці
У програмі оцінювання результатів навчання з історії України так палко сказано про «уміння орієнтуватися в історичному часі, встановлювати близькі та далекі причино-наслідкові зв’язки, розглядати суспільні явища в конкретно-історичних умовах, виявляти зміни і тяглість життя суспільства». То невже тяглість у нас тепер лише з XVI століття? Творці програми з історії України свідомі призначення цього курсу, якщо пишуть про те, що його розроблено «з урахуванням основних складових історичної свідомості». Отже, закрадається думка про зумисні диверсійні дії, коли історичний наратив як основу формування національної свідомості обмежують ранньомодерним часом, відтинаючи давніші часи державності.
Закрадається думка про зумисні диверсійні дії, коли історичний наратив як основу формування національної свідомості обмежують ранньомодерним часом, відтинаючи давніші часи державності.
Тема походження українців довго перебувала (і досі, ніде правди діти, блукає) в тумані імперських політичних спекуляцій та власних псевдопатріотичних міфів. Без вирішення цього ключового питання національної історії неможливе завершення формування історичної свідомості українців. Тож визнання давньої історії «неважливою» штовхає в полон невігластва. За прикладом далеко ходити не доведеться: автори підручника з української мови для 9 класу (Київ: Генеза, 2022) стверджують, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських, ба навіть давніша від санскриту, грецької, латини. Без кваліфікованого знання з давньої історії України молоді не вдасться сформувати критичне мислення та навичку відрізняти правдиві історичні дані від псевдонаукового шлаку.
Не меншу небезпеку чаїть виключення теми Русі з когорти важливого для запам’ятовування школярами. Навіть Конституція України містить апеляцію до княжої доби: у статті 20 сказано, що «головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого». Російська пропаганда агресивно привласнює спадщину Русі вже три століття: Пьотр І був ініціатором експропріації назви Русі. Його справу продовжила Єкатєріна ІІ, скликавши 1783 року «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». Усупереч історичній достовірності, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, започаткувавши ідею «общерусской народности».
Читайте також: Міхаіл Поґодін як «изобретатель» «Русского міра»
Черговим етапом боротьби з українським національним відродженням середини ХІХ століття стала шовіністична концепція російського журналіста Поґодіна. Знані славісти того часу довели самобутність українського народу, у відповідь Поґодін висловив тезу, що мешканці Наддніпрянщини домонгольських часів (літописні поляни) мали російський етнічний характер, але змушені були мігрувати на Північний Схід, а з часом, у ХІІІ‒XIV століттях, звільнені терени колонізували українці з-за Карпат. Цю антинаукову маячню спростував ще перший ректор Київського університету святого Володимира Михайло Максимович, однак ласі до чужого росіяни й далі вважали княжу спадщину Русі своєю. Доведення давності українського народу авторства академіка Михайла Грушевського було настільки переконливим, що після жовтневого перевороту 1917 року офіційна радянська історична школа певний час починала російську історію від владіміро-суздальського князя Андрєя Боґолюбського. Але 1934 року було опубліковано «Замечания по поводу конспекта учебника по “Истории СССР”» за підписом Сталіна, і росіяни знову заходилися торочити про «три братні народи», і відтоді не перестають.
Власне, претензіями на споконвічну російськість Києва вони на найвищому рівні обґрунтовують спроби захопити Київ під час нинішнього повномасштабного вторгнення. Тим часом ми відмовляємося від періоду Русі в тесті з історії України. Які ще аргументи потрібні, щоб усвідомити загрозу цього рішення?
Читайте також: Небезпечна російська мрія про “возз’єднання народів”
Розробники програми з історії України, затвердженої Міністерством освіти 3 серпня 2022 року, однією рукою пишуть про те, що «Складовою геноциду є намагання путінського режиму знищити українців як політичну націю, зруйнувати не тільки українські міста і села, а й українську історичну пам’ять, знищити національну ідентичність. У веденні цієї варварської вій ни путінський режим особливу роль приділяє фальсифікації історії та пропаганді ідей “русского міра”, підтримуючи російську імперську свідомість та збурюючи шовіністичні настрої. Тому, в умовах протистояння агресивній антиукраїнській пропаганді, особливе значення має збереження та розвиток української історичної освіти». А другою рукою ті самі люди, котрі підписуються під цими слушними словами, ухвалюють антидержавне рішення, обтинаючи тест історії України утворенням Речі Посполитої.
Ті самі люди ухвалюють антидержавне рішення, обтинаючи тест історії України утворенням Речі Посполитої.
На додачу з програми тестування виключено тему Кримського ханства від його утворення до васального підпорядкування Османській імперії. Протягом минулих дев’яти років карти світу і прогнози погоди, де зображують Україну без Криму, викликають скандальну реакцію, натомість виключення кримського минулого з наративу нашого важливого знання вважається допустимим для “випускника закладу загальної середньої освіти – патріотки/патріота України, яка/ який знає її історію”.
Автори оновленої 2022 року програми з історії справедливо зауважують, що «процес консолідації української політичної нації, що відбувається в умовах російсько-української війни й особливо після широкомасштабного російського військового вторгнення, яскраво підтверджує важливість шкільної історичної освіти». Шкода тільки, що це лишається на словах.