Охопити все – було, здається, одним із головних завдань фестивалю. Не те, щоби фільмів було більше, ніж минулого року, зросла радше програмна частина. Розмах фестивалю – ось те, що вразило, бо саме він продемонстрував спектр бажань організаторів: показати різноманіття світового кінематографа, власні можливості та залучити бізнесструктури. Перше завдання апелювало до комедійного спрямування фестивалю і стосувалося власне кіно: що воно живе, його знімають по всьому світу не лише для розваг, а те, що для втіхи, теж може бути високохудожнім; що гумор можливий не тільки в комедії, а й у драмі, трагіфарсі й навіть у маргінально-інтелектуальному не-розбери-чому. Друге – це справжня гра біцепсами, «панти для прієзжіх», із шикарними готелями, крутими клубами і сильною рекламною підтримкою. Третє – заявка на майбутнє, бо організація кіноринку і пітчингу (презентація кінопроекту як фінансово привабливого продукту. – Ред.) стосується саме бізнесменів і продюсерів, які вже займаються чи тільки б хотіли займатися кіно шляхом інвестування у нього капіталів.
Без сумніву, як людину при знайомстві зустрічають за одягом, так і фестиваль оцінюють за виглядом. «Одеський міжнародний» 2010 року був, як вискочень, нахабно лискучим, гламурним і з претензією на інтелектуальність. Знайомство відбулося, і цього року оцінювати потрібно було вже розмову новоприбулого, яка б підтвердила гучні заяви про наявність за душею чогось вартісного. До того ж, що, можливо, важливіше саме в Одесі, потрібно було «отвєтіть за базар», чи вигідно вкладати ті немаленькі кошти, які у фестиваль очевидно вклали?
ЩО ЗРОБИЛИ
Показовим був резонанс: кінотеатри майже від ранку і точно до ночі переповнювали глядачі (і лише дехто з них був з «безкоштовними» бейджами журналістів), причому навіть на фільмах конкурсної програми. А для українських фестивалів, наприклад для «Молодості», конкурс характеризується часто-густо маргінальними витворами, які більше спрямовані на пошук форми, ніж на вияв чіткого змісту. Одеський фестиваль у цьому плані вигідно вирізняється: тут показують здебільшого зрозуміле кіно, але часом трапляються справжні мистецькі глиби. Та й навіть на них глядачі сидять адекватні, і яблуку у залі немає де впасти. Як це відбулося на «Вбийте мене, будь ласка!» Оліаса Барко. Бельгійська складна фарсова драма із вмістом чорного гумору, сарказму та соціальним і філософським підтекстом викликала справжній фурор серед глядачів: ні тема самогубства, ні показ убивств, ні карколомний сюжет не налякали публіку, котра по закінченню влаштувала фільму справжнісінькі овації. Достойний призу фільм його і отримав – за режисуру.
Взагалі конкурс Одеського кінофестивалю, заявленого як «гумористичний», виявився не таким однозначним, як на те сподівалися. Наприклад, назвати «Дівчисько» Селін Ш’ямма смішним ну ніяк не можливо, хіба що для когось виявиться кумедним сюжетний хід, коли дівчинка, що схожа на хлопчика, будучи сприйнятою в компанії хлопців за одного з них, продовжує підігравати своїм новим друзям. Драматизм ситуації пов'язаний не із жартом, а зі статевою самоідентифікацією, і доріжка звідси веде до теми гомосексуалізму (приз «Тедді» на Берлінале цього року каже сам за себе). Журі на чолі з польським актором Єжи Штуром, відомим за комедійними ролями, оцінило власне не сумнівний жарт, а своєрідність ситуації, яка на екрані була викладена неймовірно делікатно і лагідно, із відчуттям справжності і природності. Фільм отримав головний приз, чим показав ще одну прикметну ознаку фестивалю – журі тут підбирають не так за відоме ім’я, як за розважливість думки і розумні висновки.
Хоча скаржитися на відсутність зіркових імен теж не доводиться. Крім звичного для України російського «десанту» на чолі з «баріном» Нікітою Міхалковим, до Одеси приїхали грузини Отар Іоселіані та Нана Джорджадзе, португальська акторка Марія де Медейрош і світова зірка актор Джон Малкович. У головному журі також були і наша Ада Роговцева, і російський режисер Валєрій Тодоровскій, і німецький кінокритик Клаус Едер. З майстер-класами, зокрема, завітали голлівудський викладач режисури Марк Тревіс, що презентував нові техніки роботи над сценарієм та директор Ізраїлського кінофонду Катріель Шорі, який навчав створювати фільм від студентського до повнометражного. Крім того, проводили «Літню кіношколу», де головуючі Алєксандр Мітта, Вадим Перельман і Валєрій Тодоровскій пояснювали молодим кінематографістам основи написання сценаріїв. А на пітчингу, який відбувався у рамках кіноринку, наші режисери презентували свої проекти, шукаючи гроші, продюсерів чи меценатів, аби зрушити з мертвої точки сценарної розробки або етапу пре-продакшну.
До слова, хоча українську мову на фестивалі було важко почути (навіть переклад фільмів на субтитри виконувався російською), українського кіно було достатньо. Не говорячи про конкурс, де достойно виглядав фільм Олександра Шапіро «Без Пор No», глядачам представили і програму «Українська лабораторія» з чотирма повнометражними картинами і альманахом короткометражок «Закохані в Київ», і програму «Зроблено в Одесі», і «Ретроспективу: українські комедії». Поза конкурсом презентували унікальну 95-хвилинну підбірку з 331 ролика під назвою «Життя за один день», яка була зроблена минулого року на основі короткометражок з YouTube, і серед яких були дві за авторства українців.
КУДИ ПРЯМУЮТЬ
Одеса – курортне місто, і організація фестивалю саме тут і в літній час – ідея банально-геніальна. Йдеться про кінематографічний «електорат» і міський ландшафт, про аборигенів міста і туристів і, зокрема, про Потьомкінські сходи – вражаючий подарунок долі як дійству, так і самим одеситам, де фільми на кшталт тогорічного «Панцерника «Потьомкіна» Сєрґєя Ейзенштейна і цьогорічного «Метрополісу» Фріца Ланга сам Бог велів демонструвати саме тут у супроводі «живих» оркестрів. Набережна на Ланжероні стала доречним майданчиком для «Літньої кіношколи», дорогі готелі – фешенебельним місцем проведення презентацій, інтерв’ю та вечірок. Звісно, є ще море, але, здається, цей козир розіграв для себе лише продюсер Сергій Чліянц, який поплив ним на яхті разом із друзями. Гадаю, до моря в організаторів фестивалю руки дійдуть із часом – на Венеційському кінофестивалі канал перед Лідо вже давно використовується в рамках різноманітних акцій… Але й того, що є, для Одеси цілком достатньо, аби рожеві мрії про фестиваль класу «А» переросли в обґрунтовані плани. Організаторам залишилося збільшити фестивальний центр (у кінотеатр «Родіна» всі охочі не вміщаються), вивчити державну мову і запросити Ларса фон Трієра очолити журі.