Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Гвяздовський

Переживання Яна Шванкмаєра

На другому Одеському кінофестивалі в програмі «Фестиваль фестивалів» показали фільм «Пережити життя (теорія і практика)» гуру сучасного сюрреалізму чеського режисера Яна Шванкмаєра

Якщо скажу, що це була одна з головних подій на фестивалі – не збрешу. Це унікальний фільм, як і сам по собі, так і для самого Шванкмаєра. Його фільмографія нараховує вже 5 повнометражних і майже 30 короткометражних картин, але серед них ще не було такої стрункої, такої вибудуваної, такої зрозумілої роботи, як «Пережити життя…». І це при тому, що вона є витвором сюрреалізму, як по формі, так і за змістом.

В певному сенсі, «Пережити життя…» є наочним, програмним посібником по сюрреалізму, сюжетно і в деталях показуючи, що таке сюрреальне, звідки воно береться, як воно діє і як виглядає. Тут таки чітко видно, що режисер, як і казав, у молодості був під впливом Бунюєля, Далі та Ернста. Але це в деталях. За сюжетом же, за чіткою його ходою і за зрозумілою історією, Шванкмаєр, без сумніву, переплюнув своїх духових вчителів, котрі, власне, зрозумілістю не відрізнялися (якщо не брати до уваги «Щоденник одного генія»).

«Пережити життя…» - це історія підстаркуватого офісного працівника, котрий одного разу уві сні зустрічає чарівну жінку, після чого хоче, аби сон, який стає його другим життям, продовжувався весь час. Він ходить до психоаналітика, випитуючи пояснення сну. Купує книжку «Сон, як їм керувати». Кидає роботу і винаймає помешкання, куди щодня приходить поспати - ковтнути снодійне і взявши до рота мамину сумку – бо ж все, як трохи згодом з’ясовується, пов’язане з його матір’ю! - пірнає у сон, у друге життя. Шванкмаєр навіть дозволяє собі гру в детектив, коли дружина героя, розуміючи, що з її чоловіком щось коїться і що може у нього з’явилася інша жінка, починає за ним стежити, приходить до психоаналітика, випрошуючи зі сльозами порушити лікарську етику і розповісти їй про його хворобу, а потім – уявіть це лишень! – забирається у його сон і жаліється жінці зі сну про крадіжку в неї чоловіка.  Шванкмаєр поєднав те, що, як він каже на початку фільму, завжди поєднати хотів – мрії з реальністю.

Але його мрії і сни, його ірреальне і підсвідоме – це чудове і страшне сюрреалістичне, де чоловік в піжамі може нести вулицею величезне яйце, а з вікон сусідніх будинків на нього будуть дивитися кури; де пес боса має лише голову собаки, а тіло – одягнутого у костюм чоловіка; де з дверей будуть викочуватися яблука, оголені жінки матимуть курячі голови, змії – голови чоловічі, а чоловіки – голови крокодилячі. І на все це будуть дивитися портрети Фройда і Юнга, поперемінно, зважаючи на повороти сюжету, б’ючи один одного, у випадку підтвердження або спростовання «Едипового комплексу».

Фройдизм лежить в основі сюжету: герой з’ясовує, що жінка з його сну – це його мати, а чоловік жінки – його батько, якого він у житті ненавидів. Але все, що стається у його сні – це візуалізація його дитинства, його прихованих, забутих, притлумлених спогадів, його болю, страждань і жаху. Тут Шванкмаєр стає власним біографом, у зображальній формі виказуючи свої фобії, страхи і бажання. Він, як казав, боїться закритих просторів, тому квартири і будинки виглядають гігантськими, чорно-білими,  депресивними і нависаючими. Реальність, від якої герой втікає, є реальністю, яку Шванкмаєр не любить і якої боїться. Жінка зі сну, яку герой обожнює, і дружина з реальності, що його вистежує, це, цілком ймовірно, дружина Шванкмаєра, котра 6 років тому померла. А син жінки, якого не мав герой фільму в реальності, але хотів, це син Шванкмаєра, теж режисер, з яким батько не так часто бачиться, хоча волів би частіше.

До всього того, ця сукупність прихованого і проявленного, життя та мрій, сну з буденністю є лише військом пана полковника Гумору. Гумор є постійно присутньою у його фільмах зброєю режисера, саме зброєю, бо, як колись написав Шванкмаєр, «час, у якому ми живемо, примушує поета зайняти наступальну позицію – тільки так він може зберегти цільність власного світу».

На початку фільму Шванкмаєр сам з’являється перед камерою, і розповідає про причини і способи створення цього фільму. Що, мовляв, мрії у них були, не було грошей. І вони почали економити. Замість декорацій використали малюнки – зекономили на перевезеннях і реквізиті. Замість акторів взяли їх фотографії – зекономили на гонорарах і фуршетах, бо фотографії не їдять.

Звісно, і реквізит, і помешкання, і актори є у фільмі. І не відомо, чи гроші справді були відсутні, але спосіб, який придумав режисер для фройдиського плавання сюрреалістичними ріками, дійсно потребував обмаль фінансування. Шванкмаєр все ж таки мультиплікатор (хоча таким себе не вважає), мультиплікатор не звичайний.

Анімація у нього не комп’ютерна, не мальована – не діснеївська, проти якої роки тому він об’єднався з іншими чеськими аніматорами. Він займається аплікацією, вирізаючи фотографії і малюнки і потім анімуючи їх на екрані. Це все не просто і довше робити, ніж лише знімати кіно. Але воно того варте.  Простота у виконанні – не для Шванкмаєра. «Я вважаю, - казав він, - що без постійного бунту проти зовнішньої  та внутрішньої визначеності не можна прожити достойне, тобто вільне життя». І Шванкмаєр бунтує…  творячи неординарне, неоднозначне, непопсове, залишаючись вільним митцем. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.