«Я не голосуватиму за фотографію!» — писали алжирці на транспарантах, виходячи на перші протести в лютому. Тоді президент Абдельазіз Бутефліка, якого громадяни країни роками не бачили вживу, знову зазбирався на вибори. «Він залишався при владі рівно 20 років, — розповів Тижню Рашид Коріш, паризький айтішник, що народився в Алжирі. — За цей час пройшов шлях від надії нації, прихильника прогресу та поборника радикального ісламу до гальма державного розвитку та втілення корупції. Бутефліка давно в інвалідному кріслі, якщо він узагалі живий. Дійшло до того, що військові паради приймав не особисто він, а його фотографія! Люди почали вимагати змін».
Алжирські протести відбуваються щотижня по п’ятницях починаючи з 22 лютого. «Це дуже спокійні, мирні, але завжди багатолюдні демонстрації, — каже Маліка Бенагі, шкільна вчителька. — Мої сестри, мама, інші родичі, які живуть у столиці, у місті Алжир, регулярно беруть участь у протестах. Дуже важливо, що армія пообіцяла не стріляти в народ. Керівник Генерального штабу Ахмед Саїд Салах фактично взяв на себе відповідальність за ситуацію в країні, хоча формально після відставки президента Бутефліки його обов’язки виконує керівник парламенту Абделькадер Беншалах. Брати участь у протестах відносно безпечно. Люди окрилені першими успіхами революції: вдалося не лише домогтися відставки одіозного керівника держави, а й дочекатися перших знакових арештів мільярдерів з близького оточення колишнього президента».
22 квітня у межах операції «Чисті руки» алжирські жандарми заарештували Іссада Ребраба, найбагатшу людину країни, керівника приватного концерну Cevital, який має інтереси в металургії, електроніці, будівництві й на підприємствах якого працює понад 22 тис. осіб. Франція з особливим інтересом стежить за розвитком подій, оскільки Ребраб є власником кількох французьких компаній із виробництва побутової техніки. «Це не перший арешт у контексті боротьби з корупцією, але найрезонансніший, — прокоментувала Тижню Азіза Кадир, алжирська журналістка-телевізійниця. — У неділю взяли під варту чотирьох братів-мільярдерів Кунінеф, які розбагатіли на торгівлі нафтою та агротехнікою. Слідчі працюють швидко, бо керівник Генштабу армії публічно попросив їх поквапитися — стараються»…
Читайте також: ПРАВДА, що боїться самої себе
Французька преса багато пише про «полювання на клан колишнього президента». Не без тривоги: Париж має дуже складні відносини з Алжиром. Війна за незалежність та збройні дії французької Організації секретної армії (OAS), що воювала за невихід з імперії цієї неймовірно багатої на ресурси колонії, негласна підтримка державного заколоту 1991 року, фактичне потурання численним зловживанням Бутефліки заради вигідної економічної співпраці. Забагато крові, образ, грошей, інтересів, емоцій… Франція для Алжиру до сьогодні лишається другим після Китаю комерційним партнером. Французи закуповують в алжирців газ і нафту, що гарантує диверсифікацію енергетичних джерел країни. Утім, за нотками тривоги чітко відчуваються симпатія до протестувальників і навіть стримане захоплення: корупційна тема — гарантований генератор емоцій у чутливій до соціальної справедливості Франції.
З початку квітня, відтоді як президент Бутефліка зрікся влади, експертне середовище намагається прорахувати, хто може прийти йому на зміну після виборів. «Контроль над ситуацією забезпечує армія, — пояснив у коментарі Тижню Ів Бурдійон, журналіст часопису Les Echos, який не раз відвідував Алжир і багато про нього пише. — Революція була неминучою, навіть якщо вона здивувала багатьох на Заході. Режим Бутефліки герметично закритий, клептократичний, неефективний… Алжир є четвертим експортером нафти й газу в світі, але де гроші від експорту енергоресурсів? Люди живуть бідно й безперспективно, економіка не розвивається. Протестний рух щоп’ятниці виводить на вулиці понад мільйон людей. Проте в них немає лідера. Є кілька спікерів, яких народ чує і поважає. Але чи здатні вони не лише добре говорити, а й професійно керувати державою? Поки що майбутнє країни в густому тумані. Клан Бутефліки не хоче втрачати важелів. Армія була змушена піти на кілька поступок, пришвидшивши, зокрема, арешти кількох близьких соратників колишнього президента. Проте поки що незрозуміло, хто стане до керма в липні, якщо вибори знову не буде перенесено».
Попередньо вибори заплановано на 4 липня. Проте на чергових консультаціях, які скликав виконувач обов’язків президента 22 квітня, знову йшлося про їх можливе відтермінування. Щоправда, збори проігнорувала більшість профспілок та політичних партій, які підтримують протест. «Немає сенсу брати участь в операціях із порятунку режиму», — повідомляється, зокрема, у прес-релізі Робітничої партії.
«Мирний народ — негідна влада», — таким є провідне гасло алжирського протестного руху. Серед його здобутків відставка президента, голови Конституційної ради, а також кілька гучних арештів найодіозніших соратників Бутефліки. Армія в особі керівника Генштабу намагається не втратити впливу на ситуацію за принципом «усе, що не вийшло подолати, варто очолити». Учасники протестів домагаються наступних відставок, насамперед прем’єр-міністра Нуреддіна Бедуї та голови парламенту Абделькадера Бенсалаха.
«За вимогами активістів протесту стоїть потужний народний гнів, але ще немає конструктивного державного проекту, — каже Азіза Кадир. — Люди знають, що хотіли б зруйнувати, чого позбутися, але ще не збудували життєздатної концепції розвитку, не виховали когорту нових компетентних лідерів, які забезпечили б країні кращий менеджмент. Люди мають видовище: його не забороняють та навіть охороняють. Чи матимуть вони хліб і до хліба? Це обіцяти важче».
Читайте також: Die Welt: Африка повинна самотужки звільнитися від відсталості
Коли в країнах Північної Африки та Близького Сходу розпочалася Арабська весна, Алжир відбувся кількома хвилями демонстрацій, не надто масштабними, що швидко вляглися. «Тут пам’ятають і війну за незалежність, і громадянську війну, що точилася понад 10 років, — пояснює Рашид Коріш. — Люди довго залишалися дуже обережними, бо, мабуть, не було такої родини, яка не ховала загиблих. Але колись усьому настає край, і людському терпінню також». Протести тривають, народ чекає на зміни, еліти намагаються домовитися, але не дуже виходить. «Армія намагається «перевдягнути наречену» й переконати протестувальників, що компроміс із колишніми елітами неминучий, — каже Азіза Кадир. — Ніхто не хоче проливати кров. Генерали, та й керівник Генштабу Ахмед Саїд Салах, очевидно, не втрачають надії, що в Алжирі може повторитися єгипетський сценарій: Мубарака позбулися, але радикальної люстрації вдалося уникнути».
У перспективі близьких президентських виборів найбільшу тривогу експертного середовища викликають можливі зловживання та фальсифікації, що давно стали сумною практикою в країні від установлення багатопартійної системи в 1989 році. «Потрібна нова виборча комісія, — зазначає Ів Бурдійон. — До неї мали б увійти моральні авторитети, чесні, некорумповані особистості, до яких є довіра». Важливо також забезпечити міжнародних спостерігачів, але це непросто: за площею Алжир майже вп’ятеро більший від України, за всім не простежиш. Найімовірніше, на державу чекає стрибок у невідоме. А поки що «протестний мільйон» знову готується вийти на вулиці. «Поки не переможемо!» — пишуть алжирці на транспарантах. Такі знайомі гасла…