Колишній лідер російського «Левого фронта» заговорив не як лівий, а радше як російський націоналіст-імперець.
«Я підтримав рішення жителів Криму. Переконаний, що це справді воля народу — бути з Росією, кримчани так захотіли. І як людина лівих, демократичних переконань я не можу цьому протистояти», — сказав Удальцов. При цьому політик промовчав про російське військове вторгнення до Криму, а також про фейковість референдуму. Яким чином силове захоплення півострова регулярною армією РФ співвідноситься з «лівими, демократичними переконаннями» Удальцова, залишилося таємницею.
У тому самому дусі політик висловився і про бойовиків «ЛДНР». За його словами, вони «герої, мужні люди, які не відсиджуються в кущах». І знову ані слова про підле, таємне використання російської армії в Україні, про вторгнення в Іловайськ, про таємні похорони російських військових, що загинули на Донбасі. «Жертва режиму» й «ворог Путіна» заговорив мовою кремлівських пропагандистів. Цей епізод укотре підтвердив давно відому в Україні істину: українофобія в Росії зазвичай об’єднує владу та опозицію. І тому українцям не варто тішити себе думкою, що після відходу Путіна від влади можна буде отримати назад вкрадені території разом із вибаченнями та компенсаціями.
Не секрет, що в Україні багато тих, хто досі покладає надії на російську опозицію. Часто можна почути приблизно таке: «Нафта дешевшає, економіка Росії занепадає, скоро населення розчарується в Путіні й влаштує революцію, влада зміниться і війну буде зупинено».
Ілюзія ця така міцна, що її не розвіяли навіть цілком однозначні висловлювання Навального про те, що «Крим не бутерброд, щоб його повертати», і схожі за змістом меседжі Ходорковского. Утім, із нею доведеться розлучитися. Адже практика показує, що найчастіше «дружні нам сили» в РФ виявляються не меншими людоїдами, ніж Путін та його оточення.
Історія з опозиціонером Удальцовим не унікальна. Можна згадати й іншого тамтешнього яскравого діяча Вячєслава Мальцева, який на минулих виборах до Держдуми йшов другим номером у федеральному списку ліберальної партії «ПАРНАС» Міхаіла Касьянова. На початку 2014-го в одному зі своїх інтерв’ю Мальцев пропонував скористатися революцією в Україні й захопити більшу частину країни. «На сьогодні я бачу, що Майдан — це добре для російського народу. По-перше, тому що показує шлях для нашого народу. По-друге, тому що ця ситуація дасть змогу віджати південно-східні області. Ось уже зараз можна віджати Крим. […] Ось ті області, які були під поляками, під Австро-Угорщиною, напевно, втрачені вже назавжди для Росії. А Росії потрібно збирати землі російські. Як їх зібрати? Щоб це зробити, потрібно передусім розколоти. Ось головне питання, про яке ніхто не говорить, оскільки всі за суверенітет і територіальну цілісність України. Але я проти суверенітету й територіальної цілісності України», — казав Мальцев у лютому 2014 року.
Читайте також: Росія не дорівнює Путіну?
У липні 2017-го Мальцев виїхав із Росії, рятуючись від арешту. Політика стали переслідувати за критику влади. Вражає, що він спробував втекти від репресій на територію України, яку сам до цього пропонував захопити й знищити, але українські правоохоронці не впустили його. Тож тікати від Путіна був змушений до іншої країни.
Ця історія видається комічною тільки на перший погляд. Насправді вона ставить російській опозиції невтішний діагноз. Коли «ліберальний опозиціонер», який у 2017 році почав вважатися жертвою путінського режиму, має риторику ще більш кровожерливу, ніж сам режим, це свідчить про те, що між владою та опозицією в РФ, по суті, немає різниці. За своїм світоглядом вони тотожні, і суперечка між ними виникає тільки щодо того, хто з них ефективніше потуратиме імперським амбіціям росіян.
Чи є в Росії інші політики, які співчувають Україні й виступають на захист її суверенітету? Є, але вони залишаються в маргінальної ніші, а підтримка їхніх ідей у російському суспільстві мінімальна. Найвідомішого друга України в РФ Боріса Нємцова застрелили в центрі Москви у 2015-му. Його соратник Ілья Яшин і далі виступає на нашу підтримку, але говорити про його популярність у Росії, на жаль, не випадає. Адже більшість росіян, згідно із соцопитуваннями, підтримують захоплення Криму й щиро вважають, що Україна — фашистська держава та маріонетка США. Наприклад, за даними дослідження, яке провів у 2016 році Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦИОМ), політику Кремля щодо України підтримало майже дві третини росіян. 26% респондентів назвали її «цілковито правильною», а 38% — «радше правильною».
Чиатайте також: Маленькі вороги великої Росії
У такій ситуації навіть найліберальніші російські політики змушені час від часу робити «кровожерливі» заяви щодо України, щоб догодити електорату. А ті, хто відмовляється потурати громадським настроям, навряд чи можуть розраховувати на підтримку. Суспільні запити в РФ сьогодні такі, що навіть електорат найбільш прозахідних партій жадає української території та української крові. Певною мірою в цьому винен телевізор, який планомірно протягом кількох років накачував людей ненавистю до українців. Але назвати його першопричиною теж не можна. Пропаганда пробудила інстинкти. За пострадянські роки росіяни так і не звикли до того, що Україна — незалежна держава, яка має право на власний шлях і не зобов’язана погоджувати свою зовнішню політику з Москвою. Багато з них переконані, що, провадячи незалежну політику, Україна вчиняє зраду щодо Росії і тому це заслуговує на покарання.
Хтось, виправдовуючи свої настрої, дегуманізує українців і вигадує історії про «страшних бандерівців», яких потрібно вбивати задля самозахисту. А комусь не потрібне й таке незграбне виправдання. Україна «винна» вже тільки тим, що не вписується в їхні плани відновлення «великої імперії», тому підлягає знищенню.
Чиатйте також: Дебати Гіркіна та Навального: Чужий проти Хижака
Чи варто очікувати, що в такій ситуації заміна Путіна на Навального, Мальцева, Удальцова та подібних залагодить російсько-український конфлікт? Навряд чи. Будь-який російський політик змушений працювати передусім на тамтешній електорат і керуватися його запитами. Можна скільки завгодно співчувати українцям, але вони на виборах у Росії не голосуватимуть. Зате голосуватимуть колишні «ополченці», «казакі», пенсіонери, які ностальгують за СРСР. Це означає, що найближчим часом налагодити добрі відносини з Кремлем у нас навряд чи вийде, навіть якщо завтра в Москві відбудеться революція й керувати країною почнуть Навальний та Удальцов.