Алла Лазарева: У Франції дух Зеленського матеріалізувався в гумористові Жані-Марі Біґарі, який не проти податися в президенти

19 Червня 2020, 10:01

Європою блукає привид Володимира Зеленського, на французькій землі він матеріалізувався в гумористові Жані-Марі Біґарі, який не проти податися в президенти у 2022 році. Про це пише журналістка Тижня Алла Лазарева.

 

«Привид блукає по Європі, привид Володимира Зеленського. Він зазирає до вікон президентських палаців і високих державних установ та зловтішно підморгує політикам. На французькій землі цей несвятий дух матеріалізувався в гумористові Жані-Марі Біґарі, який не проти податися в президенти у 2022 році. Схоже, український приклад надихає тих французів, які не дуже орієнтуються в політиці», — йдеться в матеріалі.

 

Лазарева наводить слова Біґара, який розповів часопису Ouest-France наступне: «Я тримаю свою каструлю на маленькому вогні. Я хотів би прислужитися своєму народу».

 

«Жан-Марі Біґар то відверто декларує політичні амбіції, то заявляє, що не планує брати участі у президентських виборах. За духом і суттю його гумор цілком відповідає рівню «Кварталу 95». Жарти нижче ременя, глузування з фізичних недоліків — «жовті жилети» за це його обожнюють. Замислюючись над власними політичними перспективами, Біґар робить ставку на свою публіку: розгублених і розлючених обивателів, які не завжди вміють поєднати причини й наслідки. Ролик, у якому Біґар зізнався, що президентська посада «могла би його зацікавити», переглянули понад 8 млн користувачів YouTube», — повідомила вона.

 

За її словами, комік каже, що представляє простого дядька з народу. Для розминки цієї весни Біґар узяв участь у муніципальних виборах. У Парижі він увійшов до списку підприємця Марселя Кампіона (власника оглядового колеса на площі Згоди), що чудово вписався би в атмосферу «ліхіх 90-х», якби народився в Україні, а не у Франції.

 

Лазарева зауважує, що французька преса регулярно порівнює Біґара із Зеленським, що добряче б’є по нервах професійних політиків.

 

Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»