Під час нашого інтерв’ю торік ви говорили про демілітаризовані зони як першочергове завдання для деескалації напруженості. Як ви оцінюєте такий пріоритет цього року, враховуючи активізацію бойових дій?
— Рішення про розведення (відведення не тільки певних типів озброєння, а й власне сил) спочатку було узгоджене щодо трьох ділянок: у районі Петрівського, у районі Золотого та в районі Станиці Луганської. У Петрівському та Золотому певне розведення сил і засобів справді відбулося. Це посприяло припиненню вогню або бодай зменшенню кількості порушень режиму припинення вогню. У районі Станиці Луганської розведення не відбулося, тому порушення режиму припинення вогню, які там відбуваються, постійно фігурують у наших звітах.
Незмінною проблемою є те, що сторони надто близько одна до одної у всіх гарячих точках, де досі трапляються випадки вогневої активності. Відколи ми спілкувалися востаннє, відстань між ними в багатьох із цих місць зменшилася. Подекуди сторони фактично бачать одна одну, що призводить до постійного напруження. За логікою речей, якщо це не зміниться, ситуація теж лишатиметься незмінною.
Через таку наближеність деякі з цих районів, як і раніше, недоступні для мирних мешканців. Лінію зіткнення зигзагом перетинають об’єкти інфраструктури, які опиняються між позиціями. Коли починаються зіткнення, вони зазнають безпосереднього впливу.
Читайте також: Александер Хуг: «У звітах ми не даємо висновків з міркувань об’єктивності»
Водночас розведення сил і засобів має сенс, коли паралельно усувається друге за вагомістю джерело нестабільності — наявність забороненого озброєння. Воно не буде ефективним, якщо лише розвести сторони на відстань 2 км, оскільки навіть міномети найменших калібрів її покривають. Нам не потрібно це додатково обговорювати, відведення важкого озброєння передбачене мінськими угодами. А в наших звітах досі повно свідчень того, що воно лишається там, де було, і все ще застосовується.
Це має робитися за згодою сторін, а не в односторонньому порядку. Щоб ми могли сприяти процесу, нам потрібно мати доступ і можливість здійснювати спостереження та його верифікацію. У деяких із цих районів у доступі нам відмовляють обидві сторони (часто через наявність мін та інших перешкод). Щоб не було жодних непорозумінь: вилучення цих мін — відповідальність Збройних сил України і так званих ЛНР-ДНР. СММ готова здійснювати патрулювання в будь-якому місці та в будь-який час, але сторони не дають нам можливості це зробити, вони відмовляються надати доступ. Тому ми не можемо цілковито пересвідчитися, що сили справді розводяться, адже не бачимо того. Намагаємося подолати це, розміщуючи додаткові технічні засоби, на зазначених ділянках розведення маємо камери для цілодобового спостереження. Усі можуть побачити деякі відеозаписи, які ми опублікували, особливо в районі Станиці Луганської, де зафіксовано доволі багато порушень режиму припинення вогню.
Основна причина такого стану справ у цьому районі — сторони перебувають дуже близько одна від одної, зокрема в районі мосту в Станиці Луганській, який є не лише ділянкою розведення, а й єдиним КПВВ у Луганській області. Через наявність там останнього розведення сил ще актуальніше, бо дало б змогу безпечно пересуватися місцевим мешканцям і відремонтувати міст.
Обидві сторони взяли на себе зобов’язання дотримувати режиму припинення вогню, але наразі не роблять цього. Доки важке озброєння не відведене й доки не відбулося розведення сил і засобів, ситуація лишатиметься непередбачуваною.
Ви здійснюєте моніторинг розташування важкої зброї. Наскільки динаміка змінюється тут? Чи більшає важкого озброєння вздовж лінії зіткнення?
— Кількість такого озброєння точно не зменшується, і ми постійно звітуємо про те, що техніка зникає з місць зберігання. Ми бачимо, що вона з’являється в зонi безпеки по обидва боки лінії зіткнення.
Щоб ми могли провести верифікацію та підтвердити, що озброєння відведено, сторони мають надати нам вихідну інформацію, про що ми їх не раз просили. Вони повинні вказати, де озброєння міститься зараз і куди його буде відведено. Так ми можемо поїхати в зазначене місце наступного дня, переконатися, що озброєння там, і провести верифікацію факту відведення. Без таких даних можемо тільки спостерігати.
Читайте також: Мінський фронт
Ми не отримали повних списків озброєння, яке підлягає відведенню. У нас є інформація про вже відведену техніку, але вона нас менше непокоїть, бо вже міститься за лінією зіткнення і не застосовується. Утім, ми й далі спостерігатимемо за цим озброєнням.
Але, якщо хочемо робити більше, нам потрібна вихідна інформація про озброєння, яке підлягає відведенню. Зараз наш обов’язок як спостерігачів — фіксація фактів. І якщо ми побачимо танки чи почуємо вибухи, ті, хто читає наші звіти, знатимуть, що відведення озброєння насправді не відбулося, попри заяви сторін про протилежне.
Наскільки у вас зараз є доступ до українсько-російського кордону? Раніше ви повідомляли про численні перешкоди в доступі до кордону протягом 2016 року. Наскільки змінилася ситуація? Яку частину кордону можете моніторити?
— Мандат СММ охоплює всю Україну, зокрема й 400 км, які уряд наразі не контролює. Ми регулярно здійснюємо патрулі до пунктів перетину кордону між Україною та РФ. Але доїжджаємо до цих пунктів дуже довго. Нерідко дорогою мусимо проходити численні блокпости. Таким чином стає відомо, що ми приїдемо. Також нам часто кажуть їхати з фактичних точок перетину кордону. І ті, хто фактично контролює місцевість, принаймні до сьогодні, не дозволяли й не підтримували відкриття наших баз у Новоазовську, Амвросіївці, Антрациті, Краснодоні тощо. Якби в нас були ці бази, відстані значно скоротилися б і ми могли б відвідувати той район набагато частіше.
Тому те, що ми там бачимо, з причин, які я щойно пояснив, у будь-якому разі значною мірою контролюється. Це треба враховувати.
Чи можливий прогрес у питанні розміщення поліцейської місії в зоні конфлікту?
— Я чув про такі пропозиції так само, як і ви. Однак рішення стосовно розгортання будь-яких нових місій ухвалює Постійна рада ОБСЄ у Відні. Воно вимагає консенсусу всіх 57 країн-учасниць. Як і будь-яка зміна нашого мандата вимагає аналогічної згоди. Поки такого рішення немає, мені складно оцінити, можливо це чи ні.
Читайте також: Курс на остаточне розлучення
Нещодавно Кабмін оприлюднив План дій стосовно подальшої взаємодії з окупованими територіями. Чи залучалася СММ до підготовки або обговорення цього плану?
— Ми тісно співпрацюємо з відповідним міністерством. До цього конкретного питання безпосередньо не залучалися. Але ми дуже уважно вивчили документ. І попередили наших спостерігачів на місцях, що внаслідок реалізації Плану можуть бути якісь зміни. Ми вітаємо будь-яку ініціативу, яка дала б змогу стабілізувати та нормалізувати ситуацію в районі заради мирних мешканців, їхньої свободи пересування, особливо на КПВВ. Наразі таких пунктів п’ять, і щоб пройти їх, потрібно надзвичайно багато часу. Крім того, біля них розташовуються позиції.
Усі мають поставити свої цілі на другий план, а на перший вивести гуманітарні: забезпечити належну увагу мирним мешканцям.
Як складається ваша співпраця зі Спільним центром з контролю та координації?
— У нас є команда, яка взаємодіє із СЦКК в Соледарі. Ми, як головний офіс СММ в Україні, постійно перебуваємо з ним у безпосередньому контакті. Генерали із СЦКК телефонують нам кілька разів на день, особливо коли ситуація напружена.
Ця взаємодія дуже важлива, бо СЦКК наділений критично важливою роллю в реалізації деяких ключових положень мінських угод. Ця роль охоплює допомогу в забезпеченні комплексного режиму припинення вогню, координацію робіт із розмінування, сприяння гарантуванню нашої безпеки, а також забезпеченню оперативного реагування на будь-які перешкоди в нашій моніторинговій діяльності.
Вони відіграють надзвичайно важливу роль, коли йдеться про технічні, військові аспекти проблеми. А в нас мандат на спостереження. Тому ці відносини дуже важливі.
Читайте також: Відроджений фронт холодної війни
СЦКК довів, що справді може працювати злагоджено. Останній приклад — наше спільне сприяння відновленню електропостачання в Авдіївці й на Донецькій фільтрувальній станції. З одного боку, я хотів би висловити вдячність за їхню роботу. З другого — закликати їх працювати навіть більш злагоджено.
Чи плануєте організовувати цілодобовий моніторинг у проблемних районах? Наразі часто трапляється так, що бої розпочинаються, коли СММ їде звідти.
— По-перше, неправильно казати, що коли ми в певних районах, то там спокійно, а щойно їдемо, починається вогнева активність. У нашому звіті від 21 лютого зафіксовано 780 порушень режиму припинення вогню за ніч, із 18:00 до 8:00 ранку. Спостерігачі СММ не патрулюють вночі, проте є 14 локацій уздовж лінії зіткнення, із яких ми здійснюємо моніторинг: слухаємо і дивимося. Є камери, які працюють цілодобово. Насправді більшість порушень режиму припинення вогню ми фіксуємо в нічний час.
Які у вас пріоритети на 2017 рік?
— Ми і далі докладатимемо максимум зусиль до того, щоб виконати поставлені мандатом завдання. У межах мандата підтримуватимемо реалізацію мінських угод, здійснюючи моніторинг. Місія та країна, що головує в ОБСЄ, висловили серйозне занепокоєння становищем мирних мешканців у зоні безпеки, тим, що їхні життя наражаються на небезпеку через постійні зіткнення. Ми хотіли б привернути увагу до того факту, що гуманітарні питання мають бути першочерговими.
Ті, хто відповідає за прийняття рішень, можуть формувати їх на основі наших звітів. Ми не бачимо всього. У той час як ми готові моніторити будь-де й будь-коли, ті, хто приймає рішення, відмовляються надати нам таку можливість. Більшість обмежень, що впливають на роботу СММ, не є результатом нашого рішення. Звіти, які публікує СММ, надають об’єктивну інформацію. Якби ті, хто ухвалює рішення та віддає накази, усували порушення, які ми спостерігали, більшості смертей і руйнувань можна було б уникнути.