Велика війна змусила українців уважніше вивчати, що відбувається у віддалених точках планети. Бо позиції багатьох держав більшою чи меншою мірою впливають на наші позиції на дипломатичному полі й на рівень політичної підтримки. Врешті, змінюється готовність окремих держав приєднуватися до військово-технічної підтримки України. Або навпаки — відкрито чи приховано допомагати Росії.
«Африканський корпус»: вплив на континенті й вербування на чужі війни
Нещодавно ЗСУ взяли в полон відразу кількох африканців — найманців у російській армії. Зокрема, у Торецьку бійці 49 ОШБ «Карпатська Січ» захопили громадянина Сенегалу. За його свідченнями, він навчався в Росії два роки. Сенегалець планував емігрувати до Німеччини, але йому сказали вирушити на лінію бойового зіткнення, заробити грошей, і після цього він зміг би їхати далі. Мовляв, плюс до всього до Європи потрапити через Україну простіше. Кілька разів у полон потрапляли представники Республіки Того, є свідчення про десятки найманців в армії РФ, що визнає влада Того. І Сенегал, і Того — нейтральні, близькі до Заходу держави з французької зони впливу. Очевидно, росіяни намагаються розширити вплив і зону вербування на всю західну Африку.
Особливо потерпає Камерун. У 2024-му й особливо з початку 2025 року з’являється багато свідчень про вербування місцевих громадян для російсько-української війни. Про це, зокрема, говорить Інститут безпекових досліджень Африки. У відповідь на те уряд Камеруну намагався вжити заходів, звіти розвідки викликають занепокоєння щодо зростання кількості втеч. Згідно із джерелами, камерунські солдати заробляють $85 на місяць, тоді як російські новобранці отримують $2000 на місяць плюс бонуси. За даними британської розвідки, також надають обіцянку російського паспорта й гарантії лікування.
7 березня 2024 року міністр оборони Камеруну Джозеф Беті Ассомо заявляв про «незаконну участь» військ країни у війні в Україні. Меншість камерунських громадян — це іноземні добровольці, які воюють за Україну, тоді як більшість записалися на службу до Росії. Ситуація викликає занепокоєння в країні, яка бореться із загрозами з боку ісламістів «Боко харам» на півночі, повстанцями Центрально-Африканської Республіки на сході, морським піратством уздовж узбережжя та із сепаратистами Амбазонії. Камерунські солдати останнє десятиліття вдавалися до фактичного дезертирства як найманці, однак раніше більшість влаштовувалася на службу в Об’єднаних Арабських Еміратах. Одна з можливих причин — контрактний характер камерунської армії, де служать переважно за гроші.
Камерунець Нана Тонга, який служив у російській армії та чия родина не отримувала про нього жодних звісток протягом кількох місяців, оголошений мертвим
Камерун для Росії — важлива країна з огляду на геостратегічне розташування для прямого логістичного доступу до територій, що потрапили під прямий військово-політичний вплив після приходу російських найманців (спершу ПВК «Вагнер», далі «Африканський корпус»), підтриманих Москвою військових переворотів і формування групи підконтрольних держав, що межують одна з одною, — Буркіна-Фасо, Малі, Нігер і Центрально-Африканська Республіка. Усі згадані країни не мають виходу до моря, і російська присутність у них потребує логістичних маршрутів, які йдуть через Лівію до Середземного моря й до Судану, однак позиції РФ в останніх ненадійні. Транзит через Камерун дасть змогу диверсифікувати маршрути через північний кордон (країна межує із Центрально-Африканською Республікою і на невеликій ділянці озера Чад з Нігером), проклавши прямий шлях до Атлантичного океану. По-друге, присутність у Камеруні полегшує подальшу експансію на південь, зокрема зростає можливість посилення впливу в ДР Конго, де на тлі конфлікту з Руандою влада відкрита до допомоги Москви.
Невдалі спроби послабити російський вплив
Наприкінці 2023 року уряд президента Поля Бія намагався відсторонитися від російської сфери впливу. Зокрема, активізували контакти із США. Також Камерун демонстративно підтримав Україну, випустивши пам’ятну срібну монету номіналом 2000 франків КФА під назвою «Інцидент на острові Зміїному». Вона стала першою в новій серії «Українська війна». Це могли зробити з огляду на наміри сепаратистів на заході країни (у регіоні Амбазонії) залучити вагнерівців (про це свідчать джерела місцевого журналіста Ремі Нгоно). Також натоді Камерун був зацікавлений у розблокуванні торгівлі зерном через українські порти.
Читайте також: З чого складаються та чим підживлюються російські впливи в Африці
Влада країни наприкінці 2024 року намагалася перешкодити транзиту 30 000 тонн російського дизельного палива з порту Дуала до ЦАР, однак у січні 2025-го їй довелося відступити. Постачальник — компанія з камерунською реєстрацією Neptun Oil, що спеціалізується на імпорті нафтопродуктів. Ці поставки критично важливі для енергопостачання ЦАР і російських воєнізованих сил там.
Дипломатичний «успіх»: хто приїхав на Парад 9 травня
Хто ж приїхав на парад у Москву з представників Африканського континенту? Передусім лідери найбільш значущих держав: президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі, прем’єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед Алі. Очевидно, їхня присутність на «Параді Перемоги» — це прагнення африканської держави заручитися політичною і військовою підтримкою Росії в конфліктах між собою (вічне питання контролю води Нілу) та із сусіднім Суданом, де значна російська присутність. Також приїхали президенти Гвінеї-Бісау Умару Сісоку Ембало, Конго Дені Сассу-Нґессо та Екваторіальної Гвінеї Теодоро Обіанґ Нгема Мбасого. Усі ці лідери — багаторічні автократи, які потребують як продажу зброї, так і політичної підтримки. До Екваторіальної Гвінеї, зокрема, Росія нещодавно відправила кілька сотень найманців із так званого Африканського корпусу. Це ж стосується й лідера Зімбабве Емерсона Мнанґаґви. Утім, перед нами й плеяда друзів Пекіна, що виступає як свита головної зірки параду — Сі Цзіньпіна.
Присутність президента Буркіна-Фасо Ібрагіма Траоре, що тримається суто на російській військовій допомозі після перевороту 2022 року, — це вже представництво групи прямо контрольованих Москвою режимів, членів так званого Альянсу Сахелю (туди входять також Малі, Нігер, близька до Альянсу Центральноафриканська Республіка).
Та цікавіше, що не було представництва Південної Африки — члена БРІКС й активного партнера Росії та Китаю. Країна претендує на лідерство в регіоні й символічний нейтралітет у світі в дусі китайських мирних ініціатив, а також переживає період дедалі більшого невдоволення населення та критики опозиції, що закликає також менше підтримувати Москву. ПАР входить до Великої двадцятки й не хоче надто псувати відносини із західними державами. Можливо, допоміг і нещодавній візит президента України до ПАР — перший на такому рівні візит до Африки взагалі. Зокрема, темами переговорів Зеленського з президентом ПАР Сирілом Рамафосою були економічні питання, гарантування енергетичної безпеки, виробництва добрив, безпекових виробництв і технологій. Українська сторона запропонувала опрацювати можливе створення спільного мінерального хабу для виготовлення й транспортування добрив. Натомість навіть публічно від Сиріла Рамофоси пролунало підтвердження, що Південна Африка підтримує українську ідею безумовного припинення вогню ще перед мирними переговорами, проти чого виступає Росія.
Не було також і лідера з близького та важливого для Росії Алжиру, що теж вказує на занепокоєння з огляду на посилення РФ на півдні від Алжиру (регіон Сахелю) і сході (у Лівії).
Цілі Москви
Уся активність Московії в Африці конкретно спрямована на посилення свого впливу у світі й покращення військово-політичних позицій. Тут і відродження впливу совєцької імперії, що дасть змогу претендувати на світове лідерство. І пряма загроза європейцям, яким загрожує втрата не лише впливу на колишні колонії, а й стратегічних постачань ресурсів (таким для французької ядерної енергетики був Нігер, уранові поклади якого із серпня 2023-го під контролем підмосковської хунти).
Читайте також: Образа як зброя. Як Росія використовує державний переворот у Нігері у своїх цілях
Інший вимір — можливість дестабілізувати величезні простори континенту (нині до проросійського Альянсу Сахелю належать Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, поруч найстаріша база колишнього «Вагнера», Центрально-Африканська Республіка). Відповідно, великі можливості організувати розповзання конфліктів, нову хвилю біженців у бік Європи. Це й демонстрація народам так званого Глобального Півдня можливостей Москви допомогти в розв’язанні питань — від збереження влади диктаторів до захисту від США та їхніх союзників. Що накладається на величезну роботу пропагандивної машини, яка малює Росію борцем із західним колоніалізмом та суттєво впливає на готовність місцевих еліт підтримувати Захід на дипломатичному рівні (навіть дружні до України держави зберігають нейтралітет і шукають дружби якщо не Росії, то її покровителя — Китаю, виступають у ролі «миротворців»).