В ізоляції
Купками намети стоять у центрі столиці. Натомість на околицях вони поодинокі. Приміром, на проспекті Гагаріна, що на Лівому березі, встановили намет партії УДАР. Всередині нудиться літня жінка з глибоким і розумним поглядом. Вона охоче ділиться агітаційними матеріалами, але на жодне запитання відповідати не хоче. Раптом підскакує, починає перекладати газети з місця на місце. На тихій вуличці спального району зовсім немає перехожих. «Ой, рибонько, в мене стільки роботи, – каже жінка. – Просто немає часу. Вибач».
Неподалік, на Ленінградській площі, за перемогу Наталії Королевської стоїть зовсім молодий хлопець. Своє небажання розмовляти він висловлює не так чемно, як літня пані, повторюючи кіношне «Інтерв'ю не даю!» Відповівши так разів із десять, хлопець, утім, каже: так, він особисто підтримує Королевську. Трохи подумавши, пояснює свій вибір:
– Вона за покращення економіки.
– Хіба ж інші за погіршення?
– За інших не знаю.
– І не цікаво?
– … Інтерв'ю не даю!
Натомість дає газету «Україна – вперед!» та дві яскраві брошурки.
Ми не раби
Метро «Дарниця». В Києві йде сильний дощ. Від нього під дахом автобусної зупинки ховаються агітатори єдиного кандидата від опозиції за 216-м виборчим округом Ксенії Ляпіної. Їх двоє. Тут, на самій лавці, вони розклали газети. Затягли під дах і щит із зображенням Ляпіної з написом «Ми не раби – раби не ми!»
– Вам намету не дали? Так маєте стояти, під дощем? запитуємо.
– Угу, – каже чоловік.
Але на цьому розмову завершує.
В центрі міста трапляється черговий намет Королевської. Життєрадісна жінка у ньому розповідає про свої будні: так, люди підходять, беруть газети… Так, цікавляться. Кілька разів, згадує, підходили войовничі літні комуністи і сварилися.
На запитання про вчасну оплату та важкість праці аж надто серйозно відповідає: «Ми волонтери. Ми ж, ммм… Члени партії!»
За будь-кого
В інтернеті вакансій на «членів партії» немає, але натомість є безліч оголошень із пропозицією стати агітатором.
Телефонуємо за вказаним телефоном. Привітний чоловік запитує, скільки нам років, чи є в мене «команда» друзів, готових також долучитися до роботи, місто проживання. «У Києві? Отже, житло вам не потрібно? Добре!»
Працювати потрібно по 12 годин на день. За це обіцяють 170 грн, які можна отримувати щодня.
«Зараз не треба нічого розклеювати, не треба бігати, – заспокоює роботодавець. – Треба лишень сидіти в наметі! Хороша робота».
Щоправда, можливі відрядження. «Ви не дивуйтесь, якщо я вам подзвоню і скажу, що завтра треба їхати в Донецьк чи, наприклад, Дніпропетровськ, – пояснює хлопець. – На тиждень чи десь так. Можливо, буде необхідно. У регіонах винайматимемо вам житло, по двоє – троє будете жити в квартирі».
Єдине запитання, на яке він не може відповісти, на яку саме політичну силу доведеться працювати. «Вам принципово? – сміється чоловік. – Я точно не знаю, як вийде. УДАР чи регіонали.
Я стою за ідею!
Червоний намет УДАРу стоїть неподалік авторинку на бульварі Перова. Біля нього метушаться жіночки пенсійного віку, розкладають газетки, агітаційні листівки. Щойно підходимо до них, як умикаються професійні агітатори.
«Ви є прихильником Кличка? Давайте я вас у список запишу! – одразу, навіть не вітаючись, атакує бабуся. – Ми всіх записуємо. А коли Клички проводитимуть зустріч тут, у парку «Перемога», вам зателефонують, зберуть людей. І ви там зможете поставити йому будь-які запитання», – повідомляє Раїса Федорівна, агітаторка-пенсіонерка.
Згодом з'ясовується, що вона стоїть у наметі виключно за ідею, оскільки всім серцем підтримує Кличка і Ко. А спонукало до цього жінку, за її ж таки словами, «засилля олігархів, які нам нічого не дали». За десять хвилин розмови жодного слова ані про програму політичної сили, ані про самого кандидата по мажоритарному округу (здавалося б, більше мали розповідати про нього). Натомість жінка безперестанку скаржиться на нинішню владу, аморфну молодь та маргінальне населення. І це дає свої результати, люди охочіше говорять про наболіле, ніж про чергового кандидата в депутати.
«От я дивлюся на молодих людей, а їм нічого не потрібно. Пропоную їм взяти почитати газету (партійну. – Ред.), а вони відмахуються. Вони ж нічим не цікавляться!», – резюмує Раїса Федорівна.
Наостанок бабуся ще раз запрошує прийти на зустріч з їхнім кандидатом. На обрії з'явився новий виборець, тож вона відразу перемикає всю увагу на нього, забувши про нас.
Ми не віримо в ці передвиборчі програми
Намет Наталії Королевської поблизу Троєщинського ринку привертає увагу хіба що банером. Дівчата-агітатори, які мали б роздавати перехожим газети й листівки, сидять і мило теревенять. Розмову перериває наша поява. Агітаторки зніяковіло замовкають, одна з них одразу телефонує якомусь знайомому й починає нову розмову. Її подруга залишається сам на сам із можливим прихильником партії «Україна – вперед!»
«Можете взяти почитати газету. Якщо хочете, є анкети-бюлетені, які можна заповнити й вкинути сюди», – дівчина показує на прозору пластикову коробку.
Анкета виявляється до болю банальною. Пані Королевська, чи то краще сказати її політтехнологи, пропонують людям обрати напрями з її програми покращення життя, що має десять пунктів. На папері формату А5 десяток беззмістовних словосполучень на кшталт «Соціальна справедливість», «Розвиток аграрного сектору», «Гідна пенсія» тощо. Гріх не підтримати кожен!
– Скажіть, а ви самі в це вірите? – цікавимося.
– А ви? Отож бо, – відказують агітаторки Ольга та Єлизавета. – А нас ще й вчити цю програму змушували. Потрібно знати, що кожен з цих десяти пунктів означає, вміти розповісти це перевіряльнику. А він ходить щодня! – Скаржаться дівчата.
Виявляється, що до наметів Королевської дівчата пішли, тому що дуже потрібні гроші. А політсила пропонувала начебто непоганий заробіток – 130 грн на добу. Згодом, щоправда, з'ясувалося, що пропрацювати понад тиждень буде проблематично.
– У нас дуже злий перевіряльник. Постійно штрафи виписує. Сьогодні, наприклад, може за брудний намет, тому що вчора був дощ. Або за те, що ми сидимо й розмовляємо. А цього робити не можна, – розповідає Єлизавета.
– А я взагалі сьогодні йтиму звідси. Піду краще до регіоналів. Казали, там умови праці ліпші, – додає Ольга.
Цікавимось, чи можна стати агітатором.
– Так, – відказують дівчата. Лише заповніть цю анкету. Вкажіть свої дані та контакти. Щойно з'явиться вакантне місце, вам одразу зателефонують і запропонують роботу. В партію вступати необов'язково. Головне – виконувати інструкції.
А у вас немає знайомих, котрі хочуть підзаробити?
Певно, найцікавішим і найкоротшим виявилося спілкування з представником районного штабу Партії регіонів. Жінка бальзаківського віку на ім'я Олена розповіла, за яких умов і кого відбирали в регіональні агітатори.
«Коли я записувалася, то цікавились, чи не маю знайомих, які хочуть підзаробити агітаторами на виборах. Потрібно було ходити по квартирах, роздавати матеріали. Відтак необхідно було сидіти в наметах. За $7 на день», – посміхаючись, розповідає вона.
«Але $7 смішна сума. За такі гроші, звісно, до них іти ніхто й не хотів. Адже більше можна заробити, наприклад, спостерігачем від партії. Там десь до $250 платять», – продовжувала Олена.
«Зверніть увагу, як мало наметів регіоналів у Києві. Певно, штаби так і не спромоглися знайти охочих до роботи. А працювати доводиться цілий день», – додає жінка.
Щоправда, самі біло-сині агітатори запевняли, що платять їм нормально, по 150 грн. Та й умови кращі, ніж у інших. Хоча, якщо поглянути на людей, які щодень роздають листівки з портретами кандидатів перехожим, то виявляється, що єдина відмінність між агітаторами різних партій – це гроші, які вони отримують. На інше можна не зважати.